WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Жінки в історії України - Реферат

Жінки в історії України - Реферат

людини.
Так, в умовах духовного уярмлення Леся Українка мусила насамперед бути просвітителем. Вона все життя зверталася до свого народу, хотіла розтлумачити йому його. Вона принесла себе йому в жертву. Велика наша сучасниця Ліна Костенко зазначає, що тоді "вже були різні модерністичні течії, символізм, акмеїзм, грав м'язами футуризм, а Леся Українка все піднімала свою брилу на ту гору - круту, крем'яную. Історичного часу на експеримент не було". Бо необхідність пояснювати - вже це одне сковує уяву, яка завжди притаманна генію. А геній - це сміливість, це прорив, це ламання канонів і традицій, це вихід на нові естетичні орбіти. Але треба просвіщати народ. Потрібна громадянська лірика, а в найглухіші роки реакцій потрібні баласти поетики - зашифрований смисл, ілюзії, аналогії, натяки, алегорії.
У січні 1907 року в Києві на Маріїнсько-Благовіщенській вулиці в будинку № 97, де жила в той час Леся Українка, жандарми уночі робили обшук. Вони забрали 121 брошуру, 11 листів, ще деякі видання та матеріали; Лесю та її сестру Ольгу тої ж ночі заарештували. Сестер протримали добу, а потім відпустили. Проте "речові докази" їхньої "злочинної діяльності" відправили начальникові Київського губернського жандармського управління.
Тим часом стан здоров'я письменниці погіршується, і вона їздить на лікування в Грузію і Єгипет. Та не дивлячись на важкий фізичний стан, перемагаючи біль силою свого духу, Леся Українка саме в останні чотири-п'ять передсмертних років створила такі геніальні твори, як "Лісова пісня", "Камінний господар", "Оргія", "Триптих".
Виняткове місце у творчості письменниці, як і в усій українській літературі початку XX ст., посідає "Лісова пісня". У своєму розвитку як драматург Леся Українка, як ми знаємо, зверталася до тем з античної і християнської міфології, далеких у часі і просторі від української дійсності. Освоюючи ці нові для української літератури теми, порушуючи з допомогою них нові проблеми, письменниця піднялася над старою школою української драматургії. Але це ще не була вершина її як драматурга. Лише серйозно звернувшись до вічного, невичерпного джерела - фольклору рідного краю, вона сягнула верховин драматичного мистецтва, написавши драму-феєрію "Лісова пісня"
Основна тема "Лісової пісні" - тема відкритості до природи як частини космічного буття і закритості, зрутинілості в тимчасових і випадкових житейських рамках - є модифікацією теми свободи і несвободи духу: основної в усій творчості Лесі Українки.
Сьогодні у нас багато сперечаються про те, що першорядне і первинне: право людини чи право нації, свобода людини чи свобода нації. Як же може реалізувати своє право людина - наприклад, елементарне право бу-ти собою,- якщо безправна її нація? І як же може реалізувати себе нація, якщо не може реалізувати себе людина?
Велика і тяжка правда Шевченкового: "Де нема святої волі, не буде там добра ніколи" - знана нам не з чужої, а з власної долі.
Як і та правда, що її мовила собі й своєму народові Леся Українка:
Ми навіть власної не маєм
хати,
Усе одкрите в нас
тюремним ключарам.
Не нам, обідраним
невільникам, казати
Речення гордеє: "Мій дім -
мій храм".
Як виклик ненависним імперським можновладцям, які упосліджували її материнську землю, вона прибрала до свого літературного псевдоніма питоме й лункоголосе ім'я Українка. Темі попрання національної гідності, а значить і людської вона присвячує п'єсу "Бояриня".
Біль несвободи зродив не лише гнів і прокляття супроти гнобителів, але й суворий рахунок до своїх земляків і самої себе. Леся Українка продовжила той мужній тон національної самокритики, який задав українській літературі Тарас Шевченко. Як і Шевченко, вона мала право сказати своєму народові:
Народ наш, мов дитя, сліпеє
зроду,
Ніколи світа - сонця не видав,
За ворогів іде в огонь і в
воду,
Катам своїх поводарів
віддав...
Над цими словами був час задуматися нашим предкам, на жаль, буде час і нащадкам...
Творчість Лесі Українки останніх років, років "рвучкої боротьби зі смертю", стає ніби своєрідною формою цієї боротьби і дає й таку вершину, як "Камінний господар".
Більшість драматичних творів Лесі Українки закінчуються трагічно, бо вона переконана, що заради тріумфу ідеї майбутнього більш щасливішого ладу ще буде багато жертв, але вона вірила в такий лад, тому високі ідеї, в ім'я яких гинули герої Лесиних драматичних творів, торжествують.
1 серпня 1913 року Леся Українка померла в Грузії, в містечку Сумарі, а похована в Києві, на Байковому кладовищі. Більшовицька газета "Робоча правда" 3 серпня вмістила некролог "Пам'яті Лесі Українки" з перекладом на російську мову її вірша "Досвітні огні". Стаття закінчувалася словами: "Леся Українка померла, але її бадьорі твори довго будуть будити нас до роботи - боротьби. Добра вічна пам'ять письменниці - другові робітників!"
З поміж найвищих оцінок, якими означено талант і Одержимість Лесі Українки, є й така - Прометеївського роду. Бо вона була відважною, як той міфічний герой, що кинув виклик самому Зевсові. Бо її терзав орел, та ще й двоглавий. Вона - це тендітна Лариса Косач, ^єдиний на всю тогочасну Україну мужчина", як сказав про неї Іван Франко, зі славним ім'ям - Леся Українка. Лагідність і ніжність в поєднанні з буремністю духу, з Усвідомленою потребою вступати щоденно на бій і перемагати, навіть дістаючи смертельні рани - така вона, Полум'яна і безсмертна донька Прометея.
Найперша
Наталія Іванівна Кобринська народилася у селі Белелуя (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) 8 червня 1855 року. Батько майбутньої письменниці був священиком, згодом депутатом галицького сейму та австрійського парламенту. Своїм дочкам Іван Іванович Озаркевич особливої освіти в умовах цісарської Австро-Угорщиня забезпечити не міг. В основному вчив їх сам, причому, крім "руської", як тоді називали рідну мову в Галичині, на Буковині і на Закарпатті, ще й російської, польської, німецької та французької мов.
Наталія змалку жагуче тягнулася до книги. Її брати, які вчилися у містах, постачали сестру різноманітною літературою, серед якої були іпраці К. Маркса, Ф. Лассаля, М. Драгомонова, Б. Лімановського.
Розвиткові самоосвіти і культурного світогляду На-талії активно сприяв її чоловік, Теофіл Кобринський, талановитий співак, піаніст, композитор і збирач фольклору. Разом прожили вони всього п'ять років.
Щоб хоч трохи полегшити свій біль після втрати друга, молода вдова виїжджає з батьком-депутатом у Відень. Тут зустріла прогресивного публіциста, літературознавця і громадського діяча Остапа Терлецького. Саме він, оцінивши майстерність та емоційність усних оповідей Наталії Кобринської, умовив її взятися за перо.
У 1883 році Наталія написала перше оповідання- "Пані Шумінська", перейменоване згодом на "Дух часу". У ньому відображене життя середовища, з якого письменниця вийшла. Попівство в Галичині перестало бути єдиною "руською" інтелігенцією. Священицькі сини - дочки, досягши зрілого віку. залишали патріархальні домашні гнізда і йшли у буремне світське життя.
Старше покоління, яке уособлює попадя Шумінська, не розуміє грядущих змін, поривань, молоді. Суспільний лад вважався пані Шумінський недоторканим, як богом даний "віковий
Loading...

 
 

Цікаве