WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Депортація українців з Лемківщини у 1944-1947 рр. - Реферат

Депортація українців з Лемківщини у 1944-1947 рр. - Реферат

швидко вичерпувало себе. Починаючи з 1-го серпня 1945 р., від лемків не було жодного добровільного зголошення на виїзд. Крім того, тисячі осіб, які спочатку дали згоду на добровільне переселення, згодом відмовилися від виїзду. Причиною цього була не тільки пропагандистська робота УПА, але й те, що в цей період на Лемківщину повернулася частина добровільних переселенців, які виїхали до СРСР у 1939-1945 рр. Їхні розповіді про радянську дійсність мали чи не найбільш вирішальне значення для зміни настроїв серед населення Лемківщини щодо перспективи життя в Радянському Союзі. В одному з листів лемків, котрих було переселено в с. Микулинці Тернопільської області до редакції часопису "Карпатська Русь" (друкований орган Лемко-Союзу в США - Ю.К.) від жовтня 1946 р. читаємо: "Коли ми жили в наших Карпатах, то були людьми, а тепер нас вважають гіршими за худобу" [4, 137].
Чимало лемків усілякими способами намагалися ухилитися від переселення. Аби уникнути депортації, вони видавали себе за поляків, змінювали метрики хрещення, переходили на римо-католицький обряд. Польський дослідник історії лемків А.Квілецький указує, що в селі Чирна Новосондецького повіту усі лемки подали себе за поляків. Це саме зробили мешканці сіл Королева Руська та Богуша цього ж повіту. Всього ж у Новосондецькому повіті близько 5 тис. лемків, рятуючись перед примусовим виселенням до СРСР, перейшли на римо-католицький обряд [7, 280].
Після того, як переселення на основі добровільності швидко вичерпувало себе, зростав і посилювався тиск польських властей. Представники лемків почали звертатися до вищих органів влади Польщі, висловлюючи своє занепокоєння незаконними методами виселення, які все частіше входили в практику роботи польських і радянських репатріаційних комісій. 24 липня 1945р. польський уряд провів зустріч з представниками українського населення Новосондецького, Горлицького та Ясельського повітів. На ній українцями була висунута вимога, щоб лемкам, котрі б висловили бажання залишитися в Польщі, запевнити вільний національний розвиток [10, 114]. Декларуючи схильність до згоди з українцями, уряд пообіцяв делегатам з Лемківщини, що не чинитиме тиску на національні меншини, але при цьому порадив, зокрема лемкам, "заради спокою" переселитися до СРСР. При цьому висловлено натяки, що в майбутньому може виникнути потреба переселення українців на інші терени в межах Польщі [3, 245]. Отже, тим самим уряд по суті викрив, що вже тоді існував план ліквідації української національної меншини в Польщі. Насправді не лише польські комуністи, але й інші впливові політичні угрупування були згодні в тому, щоб українців з Польщі виселити цілковито. У вересні 1945 р., коли добровільних оголошень на виїзд до СРСР вже не було, чотири провідні політичні партії Польщі звернулися до українців із закликом - залишити Польщу [3, 246].
Перший період переселення українців закінчився влітку 1945 р. За період від жовтня 1944 р. - до початку 1945 р. з Польщі до УРСР виїхало 10449 українських родин, або 39864 особи [2, 3]. Надалі добровільний виїзд українців практично припинився.
Другий етап переселення розпочався в кінці липня 1945 р., коли депортація набрала виключно насильницького характеру, будучи підсиленою інспірацією з боку двох урядів, спрямованою на активізацію збройних актів проти українців силами підпільних польських формувань. Виробилася тактика тотожних методів усіх задіяних структур. Поєднувалася демагогічна агітація репатріаційних комісій, залякування, арешти, здійснювані каральними органами, пограбування українських сіл польськими селянами, зростаюча злочинність організованих банд.
Чимало таких кримінальних груп було на Лемківщині. Жадоба збагачення себе майном лемків гнала цих людей на шлях терористичної діяльності та насильства стосовно мешканців лемківських сіл. Варто зазначити, що ці групи грабіжників нерідко створювалися з ініціативи НКВС, щоб таким чином утверджувати населення в переконанні, що єдиним порятунком для них є переселення до СРСР.
Незважаючи на зростаючий терор і його жертви, лемки вперто відмовлялися залишати свою землю. Зазначаючи у своїх донесеннях низькі показники переселення і вбачаючи причини цього виключно в активних антипереселенських діях українських націоналістів, апарат радянських уповноважених поставив перед польською стороною питання про сприяння виконання угоди про переселення. У вересні 1945 р. головний уповноважений уряду УРСР у справах евакуації порушив клопотання перед польським урядом про "надання військової допомоги у прискоренні масової депортації українського населення" [1, 197]. 22 серпня 1945 р. у Міністерстві громадської адміністрації Польщі відбулася нарада, за участю начальника Генерального штабу генерал-полковника Корчиця. Було вирішено виділити три дивізії Війська польського для "боротьби з бандерівцями", а також прискорити організацію в усіх гмінах і населених пунктах органів нової польської влади і підпорядкування українського населення цих повітів розпорядженням і законам польського уряду [2, 3].
На виконання цього розпорядження 1 вересня 1945 р. Тимчасовий уряд національної єдності вислав на Лемківщину регулярні військові частини. Нерідко польська історіографія наполягає на версії про те, що, мовляв, участь війська була потрібна для того, щоб поборювати зростаючу діяльність УПА. Щоправда, діяльність УПА на Закерзонні в той час дійсно була посилена з метою допомагати українському населенню у протистоянні виселенню. Прем'єр Осубка-Моравський наводив такі відомості про польські втрати: "У боях з бандами органи Міліції Обивательської втратили у 1945 р. 1411 міліціонерів убитими, 1410 - пораненими і 940 - полоненими" . Але не секрет, що завданням польського війська було також посилення терору, допомога репатріаційним комісіям у примусовому виселенні українського населення. Ось як описує свідок тих подій методи, якими послуговувалася польська армія під час виселення лемків: "В травні 1946 р. кількатисячна польська армія зайшла від Бескидського хребта, т.б. від польсько-чехословацького кордону і перед собою примусово гнала всіх українців доСяну, до польсько-радянського кордону… Усіх нас гамузом гнали до містечка Загір'я. Там на просторих сінокосах і пасовищах сконцентрували вигнанців із сотні сіл Лемкіщини.
Під відкритим небом лемки пробули 2-3 тижні… Дошкуляли не тільки голод і антисанітарія, а домучували воші, які розмножувалися до катастрофічності. То був не просто жах, а пекло на землі" [12, 2].
Відповідно до договору від 9 вересня 1944 р. переселення українців з Польщі до СРСР мало закінчитися 31 грудня 1945 р. Проте цього терміну не було витримано і примусове переселення тривало ще один рік, до грудня 1946р. Офіційна польська статистика подає відомості про те, що найбільшу кількість осіб було переселено в період між вереснем 1945 р. і червнем 1946 р., коли застосовувалося насилля. Таким чином, очевидно, що за цей час кількість українців, переселених до СРСР з Лемківщини і суміжних земель, складала 30629 сімей, т.б. 130601 особа [17, 51]. Польський дослідник А. Квілецький вважає, що до СРСР у 1945-1946 рр. було виселено 70-80 тис. лемків [8, 94]. В українських виданнях трапляються відомості про 80 відсотків лемків, депортованих до УРСР в період 1945-1946 рр. [5, 1278]. Прийнявши до уваги ці цифри і порівнявши їх із загальною кількістю українців, котрі на початку Другої світової війни проживали на терені Лемківщини (145 тис.), можна припустити, що після двох хвиль масових депортацій у Польщі все ще залишалося приблизно 60-65 тис. лемків.
Виселення українців з Польщі до СРСР у 1944-1946 рр. не принесло польському урядові очікуваних результатів. У межах Польщі залишалося понад 200 тис. українців. Такий стан не гармонізував із бажанням польських урядових кіл будувати однонаціональну Польщу без національних меншин. У квітні 1947 р. на теренах, заселених українцями, польське військо розпочало операцію
Loading...

 
 

Цікаве