WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Життя і творчість Володимира Винниченка - Курсова робота

Життя і творчість Володимира Винниченка - Курсова робота

свого "Народного діяча" через тридцять років після "Хмар" і через десять - після повісті "На розпутті", мав можливість пересвідчитися, що народницький ідеалізм раз по раз поставав у глузливому вигляді. Його Вася (він же - Василь Семенович Головатий), недовчений студент, який, навчаючись у Київському університеті (звідки його вигнали за участь у "безпорядках"), нахапався народницьких, з українофільською "начинкою", ідей, зовсім не викликає, - як Радюк чи Раденко, - якихось складних почуттів. Винниченко з самого початку вдається до іронії. З передісторії появи Васі в селі відомо, що в університетські "бунтарі" він попав цілком випадково; що цілий рік Вася не ходив на лекції, оскільки "тільки знав, що їздив з шансонетками, бенкетував цілими тижнями, кидав грішми і всіма своїми силами по всяких притонах".
Вася головатий постає досить кумедним, коли він, вбравшись у сорочку з грубого полотна, кучерські шаровари й чоботи, звільняє управителя й починає господарювати сам. Нічого доброго з того, звісно, не виходить. Книжечки, які молодий хазяїн роздає селянам з наміром просвітити темних, ті пускають на куриво… Проте наш герой все ще стає в позу, заходить у патетику ("Я кинув те життя і починаю нове"), хоча що далі, то очевиднішою стає правота слів його матері: "Я ж бачу, що ці ідеї недовговічні в тобі".
Матір Васі Головатого Винниченко малює без будь-якої сентиментальності. Ця провінційна пані в його оповіданні постає як виділення неробства й розпусти. Її розваги з лакеями й управителем, холодно-цінічний тон у розмові з сином, недочитаний томик Поль де Кока, - ось тло, яке підсилює враження маскараду, мимовольі влаштованого Васею.
Але є ще Галя, найцікавіший персонаж оповідання. Вродлива й розумна сільська дівчина, вона врешті-решт подається в місто, де стає шансонеткою. Винниченко, як бачимо, не полишив теми своєї юнацької поеми, тільки цього разу вирішив її в зовсім іншому ключі. Якщо Софія з "Повії" - це спокушена й кинута паничем дівчина, то Галя сама обирає свою долю, свідомо продаючи красу. Вона, кажучи словами Лесі Українки, "знає, що краса - сила, і їй жаль витратити цю силу "даром" серед людей".
Закохана у Васю, Галя водочас розуміє, що любов її приречена. Драма Галиного кохання, щоправда, була б у творі серйознішою, якби героєм її серця був не такий опередковий персонаж, як Вася. "Ви такі гарні, чистенькі… потім, ви якісь чудні собі", - каже Галя Васі, який нудно проповідує їй платонічну любов, ніяк не наважуючись одружитися на дівчині. "Чудний" Вася, видно, вже тим привабив дівчину, що він не схожий на грубуватих парубків, а в ній живе якийсь потяг до іншого життя, не того, якім живуть її сільські ровесниці. Вона чудово розуміє, що несмілива Васина пропозиція вийти за нього заміж - це чергова "химера"… Саме з цього комплексу чинників і випливає рішення Галі податися в місто, де вона, зрештою, й продає свою красу.
Оповідання завершується епілогом: Вася, тепер уже офіцер, випадково зустрічається з Галею, міською повією. Ця сцена написана Володимиром Винниченком з точним дотриманням усіх нюансів психологічної ситуації. Вася і Галя - це вже в чомусь інші, ніж ми бачили досі, люди. Кожен з них знайшов свою "нішу" і, здається, цілком задоволений тим, хоч у такому "щасливому" фіналі є своя гіркота.
Поширена сюжетна схема під пером Винниченка, отже, набула деяких нетрадиційних рис. Цілком можливо, що в наміри автора входило навіть пародіювання зужитих шаблонів народницької прози. Інакше як пояснити те, що центральний персонаж твору є, власне, карикатурою на "народного діяча"? Причому, настільки очевидною, що Леся Українка навіть вважала оповідання зіпсованим саме цією центральною постаттю. І, водночас, на її погляд, в "Народному діячеві" було намічено чимало такого, що пізніше Винниченко "розвине з більшою вдумливістю і технікою в наступних оповіданнях".
У "Народному діячеві" Васі Головатому бачимо невідповідність між оболонкою і суттю, що робить його кумедним в очах оточення. Пізніше ж (у п'єсах і романах 1906-1916 років) Винниченка-художника цікавитимуть й інші, більш моторошні "невідповідальності", - та "дисгармонія" між гаслами і практикою, метою і засобами, з якої виростала "бісівщина" у революційному русі…
Але ще більшою мірою слова Лесі Українки стосуються Галі, в образі якої проглядає типаж деяких героїнь письменника з наступних його творів. Саме через цей образ Винниченко увіходитиме в дуже специфічний світ людей, моральні уявлення яких не збігаються із загальноприйнятими.
Бунтуючи проти народницької традиції в літературі, намагаючись відштовхнутись від літературних зразків, вироблених, скажімо, І. Нечуєм-Левицьким, Винниченко брав собі у "спільники"… Максима Горького. Недарма ж після "Сили і краси" про нього заговорили як про "українського Горького"! Передусім, через те, що, як і автора "Челкаша" та "Мальви", його притягували до себе "випадки суспільності" (І. Франко), - тобто, химерний світ усяких босяків, злодіїв, повій.
Літературна молодість Винниченка збіглася зі стрімким злетом популярності Горького, який на час появи в "Киевской старине" Винниченкової "Сили і краси" був уже автором "Очерков и рассказов" у двох томах, повісті "Фома Гордеев"; до світу його героїв ("колишніх людей") була прикута увага провідних критиків. Переклади оповідань Горького (наприклад, "Двадцять шість і одна") друкували й українські часописи. Загалом читацька аудиторія цього письменника була величезною.
Як ми вже знаємо, влітку 1899 р. 19-річний єлісаветградець Володимир Винниченко на кілька місяців став степовим пілігримом, та й пізніше таких мандрів "по Україні" (як у Горького - "по Русі") в нього буде чимало. Причому, були вони для нього часткою творчого процесу, оскільки давали матеріал для тієї художньої панорами "низового" життя України, яка поставала зі сторінок йогочисленних оповідань перших років ХХ століття.
"Відпадки суспільності", "кримінальний елемент" під пером Винниченка поставали не те щоб привабливо… просто молодий прозаїк відмовлявся дивитися на своїх героїв очима моралізатора. Спробуйте глянути на горківську Мальву очима якої-небудь "тургеневской девушки": скільки несимпатичного, дикого, аморального, а головне - чужого собі знайшов би строгий погляд героїнь з романів "Накануне", "Вешние воды", "Первая любовь", "Дым"… Тим часом у Горького Мальва приваблює своєю… гріховною красою.
Так і Винниченко: він, як спостеріг ще Франко дивиться на своїх героїв їхніми ж очима. У нього "нема ані крихітки жодної сентиментальності, він не обурюється, не сердиться на тих людей, ані на суспільність, що їх зробило такими. …Те, що зі становища суспільності злочину, крадіж, проституція, ошуканство, - тут не має ніякого значення, тут се просто "робота", щоденне заняття, спосіб життя".
Це дуже нагадує характеристику, яку дав оповіданням Горького Лев Толстой: "Мы все знаем, что босяки - люди и братья, но знаем это теоретически, он же показал нам их во весь рост, любя их, и заразил нас этой любовью" (запис у "Щоденнику" від 11 травня 1901 р.).
Світ, у якому живуть герої "Сили і краси", має свої закони й виміри, і Винниченко не поспішає прикласти до нього інші, хай і загальноприйняті, мірки. Він показує нам двох містечкових злодіїв, Ілька Чубатого й Андрія Голуба, а також жінку з того ж кола
Loading...

 
 

Цікаве