WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Життя та діяльніст останнього гетьмана України графа Кирила Григоровича Розумовського - Реферат

Життя та діяльніст останнього гетьмана України графа Кирила Григоровича Розумовського - Реферат

Підкоморські суди розглядали справи про землю та межування. До складу підкоморських судів входили обрані від шляхетства судді й два помічники-"коморники".
Усудових відносинах Лівобережна Україна поділялася на двадцять повітів: Козелецький, Остерський, Чернігівський, Мглинський, Стародубський, Погарський, Глухівський, Батуринський, Ніжинський, Переяславський, Золотоніський, Прилуцький, Вінницький, Лубенський, Роменський, Гадяцький, Зіньківський, Миргородський, Остапівський і Полтавський. У кожному повіті був земський суд, який розглядав цивільні справи старшини і шляхти на право власності. Земський суд складався з судді, підсудка і земського писаря, обраних від шляхетства того повіту. Збирався земський суд тричі на рік.
Розгляд дрібних суперечок рядових козаків і міського населення залишався в компетенції сотенних управлінь і магістратів. Справи селян перебували в юрисдикції козацької старшини і шляхти.
Загалом судова реформа, здійснена Розумовським, відповідала інтересам козацької старшини та шляхти.
Гетьманську підтримку здобуло бажання козацької старшини заснувати на Україні світські вищі навчальні заклади. Щоб не посилати своїх синів на навчання до Німеччини, Польщі, Франції, Москви (після відкриття 1755 року Московського університету), українська старшина порушила клопотання перед гетьманом і царським урядом про необхідність заснування університету в Україні. Києво-Могилянська академія з її загальноосвітнім характером навчання все ж зберігала богословське спрямування, залишалася духовним вищим навчальним закладом, підпорядкованим церковній адміністрації в особі київського митрополита. Виконуючи соціальне замовлення Київської митрополії з підготовки духовних кадрів для православної церкви і монастирів, Києво-Могилянська академія в другій половині XVIII ст. чітко виявляла свою схоластичність і непристосованість до нових реалій тогочасного життя.
На 1760 рік було детально розроблено план заснування і діяльності університету в Батурині. Записка, складена з цього приводу з докладним і всебічним обміркуванням справи, є цінним документом, з якого ми дізнаємось, яким мав бути перший український університет. В основу функціонування Батуринського університету покладалися чотири потреби - податок, закон, семінарія і професія.
На утримання Батуринського університету передбачався податок - тимчасовий і вічний. Перший (на суму близько 20 тисяч рублів) мав забезпечити будівництво навчального корпусу та інших споруд допоміжного призначення, житлових будинків для професорсько-викладацького складу і студентів, оплату за виклик і приїзд учених із зарубіжних країн, влаштування друкарні, ботанічного саду, анатомічного корпусу, придбання бібліотеки, приладів, інструментів тощо.
Тимчасовий фонд мав складатися із запровадженого на один рік податку на всі млини, добровільних внесків від гетьмана, генеральної, полкової і со-тенної старшини, для обліку яких передбачалося ведення спеціальних шнурових книг.
Вічний прибуток, передбачений на поточну діяльність університету, мав складатися з надходжень від Батуринського монастиря, частково від митних зборів, від друкарні та продажу книг, а також від податку на циган, на коси, що ввозилися в Україну.
За гетьманом залишалося по-життєве право фундатора і протектора Батуринського університету. Ректор, на зразок європейських університетів, мав бути президентом директоріума, який складався б із "первостатейных" професорів. Внутрішній розпорядок діяльності університету обумовлювався правилами, що їх складали ректор та професори й затверджував гетьман (особливим універсалом).
Вступникам належало складати іспити, в результаті яких ректор вписував би їх до університетських книг і посилав кожного конкретно до того професора, лекції якого мав слухати студент. Випускники класу риторики Київської академії з хорошим атестатом вступали до Батуринського університету без іспитів. Усім студентам дозволялося носити шпагу або шаблю.
У Батуринському університеті мали діяти дев'ять кафедр (професур):
латинського красномовства, логіки, метафізики і практичної філософії, натурального права та юриспруденції, старожитностей, історії "літеральної" й політичної, генеалогії та геральдики, експериментальної фізики І математики (з усіма її частинами), теоретичної й практичної фізики, анатомії, хімії, ботаніки й натуральної історії. Курс навчання було розраховано на три роки.
Крім того, при Батуринському університеті передбачалося заснувати семінарію на сорок чоловік із бідних шляхтичів та різночинців У семінарії передбачалося, що в семінарії учні проходитимуть курс підготовки до вступу в університет, вивчатимуть латинську, французьку, грецьку мови, коротку історію, географію. Закінчивши університет, вони повинні були залишитися працювати в ньому спочатку вчителями, потім магістрами і, нарешті, професорами.
При університеті відкривалися лабораторія, церква зо всім причтом, лікарня, економічна контора, карцер, гауптвахта тощо.
1763 року гетьман і представники української старшини підготували на ім'я Катерини П дві чолобитні: про відновлення давніх прав України та про визнання спадковості посади гетьмана за нащадками роду Розумовських. У першій із них говорилося про необхідність перетворення Києво-Могилянської академії на університет і заснування університету в Батурині. У Київському університеті передбачалися чотири факультети, в Батуринському - три (крім богословського). Куратором обох університетів мав бути гетьман, а богословського факультету Київського університету - митрополит. При університетах планувалося заснувати друкарні для видання церковних і світських книг.
Реакція царського уряду на підготовку чолобитної виявилася різко негативною. Ґрунт для такої реакції заздалегідь підготував Теплов, якого 1762 року призначено статс-секретарем Катерини II і по-життєво залишено при царському дворі. Він подав на Ім'я імператриці доповідну записку "О пепорядках в Малороссіи", в якій тенденційно змалював традиційні особливості місцевого життя в Україні як нібито шкідливі І для загальноімперських інтересів.
Катерина II, яка проголосила себе продовжувачкою справи Петра І, не допускала можливості зміцнення привілеїв козацької старшини і лише чекала нагоди, щоб покінчити з гетьманством в Україні, "чтобъ в къ и имя гетмановъ изчезли, не токмо бъ персона какая была произведена в оное достоинство". Давши відповідний матеріал в руки імператриці, Теплов свідомо підкинув Розумовському провокаційну ідею про клопотання щодо закріплення спадкоємності гетьманства за родом Розумовських. Катерина II скористалася нагодою для остаточної ліквідації гетьманства і перетворення України на одну з провінцій Російської імперії.
Німецький дипломат у Петербурзі Сольме так характеризував Кирила Розумовського (17 квітня 1764,): "Он летів и безпечен, любит только комфорт и хороший стол, и чистосердечно ненавидит труд и занятия... В настояшее время у него хотят
Loading...

 
 

Цікаве