WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Життя та діяльніст останнього гетьмана України графа Кирила Григоровича Розумовського - Реферат

Життя та діяльніст останнього гетьмана України графа Кирила Григоровича Розумовського - Реферат

вирушив в Україну з чисельним ескортом, верховими кіньми, поварами й музикантами, гайдуками іскороходами, сержантами Ізмайлівського полку і навіть із трупою акторів. На урочисту церемонію зустрічі (6 липня 1751 р.) до Глухова прибула майже вся козацька старшина, більш як шість тисяч козаків, вище духовенство. Приїзд гетьмана супроводжувався стрільбою з гармат і рушниць, музикою, биттям у литаври, церковними обрядами.
З перших днів свого гетьманування Кирило Розумовський подбав про власне збагачення та соціальне піднесення своїх близьких і далеких родичів. Його сестрам та їхнім чоловікам надавалися сотенні містечка, які перед тим були завжди вільними.
До аристократичного кола царського двору піднялися нащадки Розумовських. Так, їхнього племінника М.В.Будлянського зробили камергером при дворі царевича, другого племінника, В.Ю.Дарагана - камерюнкером, племінниць Марину Йосипівну й Софію Йосипівну Закревських зарахували у фрейлини при царському дворі. Двоюрідні племінники Петро і Василь Івановичі Розумовські виховувалися в Кадетському корпусі, потім першого призначили ніжинським, а другого - гадяцьким полковником. Згодом останній "доріс" до генерал-майора, був призначений єгермейстром. Катерина II висватала Марину Йосипівну Зак-ревську за Льва Олександровича Наришкіна.
Місцева старшина прагнула мати міцні зв'язки з Розумовськими через одруження дітей і внуків. За короткий час таким чином із гетьманом поріднилися Журмани, Жоравки, Кочубеї, Валькевичі, Апостоли, Ґалаґани. При Кирилі Розумовському козацька старшина остаточно прибрала до своїх рук справи місцевого управління й, користуючись родинними зв'язками з гетьманом, хутенько привласнювала села, які ще залишалися вільними. Загалом час гетьманування Розумовського можна назвати часом панування козацької старшини.
Сам Розумовський за чотирнадцять літ свого гетьманування приїздив в Україну лише на короткий час (липень-листопад 1751, березень-грудень 1757, березень 1760-жовтень 1761, липень 1763-січень 1764 р). Постійним місцем його проживання залишалися Петербург і Москва. Проте, мешкаючи у столичних містах Росії, Розумовський не забував про українські справи. Він домігся ліквідації поборів з місцевого населення, запроваджених ще за часів гетьманування Самойловича і Мазепи, відміни митниць на кордонах України з Росією І проголошення вільної торгівлі між ними. 1754 року були ліквідовані митні побори, відомі під назвою індукти та евекти.
Однак, у плани царського уряду аж ніяк не входило самостійне правління українського гетьмана, його діяльність постійно тримали в полі зору, спрямовуючи її належним чином. Права гетьмана поступово обмежувалися йому заборонялося призначати полковників без згоди царського уряду, підтримувати дипломатичні стосунки Із зарубіжними країнами - "заграничной корреспонденции не имить", а також "для лучшаго усмотренія і пресеченія производящихся в Малой Россіи непорядков" до гетьмана призначався резидент із царського генералітету.
Постійно перебуваючи під пресом царського уряду і відіграючи роль його маріонетки в Україні, оточений могутніми друзями та родичами, Кирило Розумовський надавав гетьманській владі невластивих їй рис помпезності й суєтності. Він величався "Его императорскаго величества Малыя Россіи обоих сторон Днепра и Войск Запорожских гетман, действительный камергер, императорской Санкт-Петербургской академій наук президент, лейбгвардш Измайловского полку полковник и обоих россійских императорских орденов святаго апостола Андрея и Александра Невского також полскаго Белого орла и голстипскаго св. Анны кавалер. Россійской имперії граф Кирилл Разумовский" (1762 р.).
Згодом царський уряд здійснив суттєвий крок щодо обмеження державності України і перетворення її на одну з провінцій Російської імперії. Варто зазначити, що в 1734-1750 роки політико-адміністративну владу в Лівобережній Україні здійснювало Правління гетьманського уряду із шести осіб (генерала О.Шаховського з двома представниками від російського командування та генерального обозного Я.Лизогуба з двома українськими старшинами). Це сприяло посиленню контролю і втручання у внутрішні справи старшинської адміністрації з боку царських урядовців. Лівобережна Україна нарівні з іншими провінціями централізованої держави підпорядковувалася Сенату, в якому діяла особлива контора під назвою "Канцелярия малороссийских дел".
З відновленням гетьманства підпорядкування Лівобережної України Сенату було передано Колегії іноземних справ, "понеже оные дела о гетманах прежде были в Коллегии иностранных дел, откуда в Сенат взяты". Факт перебування України у віданні установи, утвореної для зносин з іноземними державами, свідчив про формальне визнання за нею політичної самостійності.
Однак гетьман не дбав про збереження такого правового статусу Лівобережної України. Посварившись із головою Колегії закордонних справ, Розумовський клопотався перед імператрицею про своє підпорядкування щодо "малороссийских дел" установі, яка вважалася головною в Російській державі. Згідно з його проханням, царським указом від 17 січня 1756 року Лівобережну Україну знову переведено у відання Сенату, в якому створено "особую экспедицию" для українських справ.
У березні 1761 року за мовчазної згоди гетьмана із його відання Київ вилучено і підпорядковано безпосередньо Сенату (Петро II повернув Київ під протекцію гетьмана (1762 р.), Катерина II знову вилучила Київ з-під відання гетьмана (1763 р.). Усіх козаків наказано вивести з міста і поселити на лівому березі Дніпра. Київська полкова канцелярія перебувала у містечку Козельці (з 1708 р.).
До результатів суспільно-політичної діяльності гетьмана Розумовського насамперед належить судова реформа. Тоді в Лівобережній Україні діяв Генеральний суд на чолі з генеральним суддею, апеляції на рішення якого подавалися до Генеральної військової канцелярії та гетьмана. Нижчими ланками судочинства залишалися полкові й сотенні суди.
Універсалом від 17 листопада 1760 року Кирило Розумовський запровадив у Лівобережній Україні новий порядок судочинства, згідно з яким Генеральний суд очолили два генеральних судді, а до його складу увійшли обрані від старшин десять представників від кожного з десяти полків. Генеральний суд розглядав справи генеральної старшини, полковників, бунчукових і військових товаришів, канцеляристів та осіб, які перебували під особистою опікою гетьмана. Крім того, цей суд став органом нагляду за місцевими судами, найвищою апеляційною інстанцією, через що Генеральну військову канцелярію було позбавлено судових функцій (17 лютого 1763 р.).
Реформа завершилася наприкінці 1763 року. Полкові суди перетворилися на гродські, де розглядалися кримінальні справи. Головуючими в цих судах залишилися полковники, а суддя і писар називалися вже не полковими, а гродськими. Крім того, запроваджувалися підкоморські й земські суди (в кожному полку по два, а в Ніжинському - три).
Loading...

 
 

Цікаве