WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Дипломатичні звязки між Візантією та Руссю з 860 по 1043 рр. (очима історика Жана-Пєра Арійньона) - Реферат

Дипломатичні звязки між Візантією та Руссю з 860 по 1043 рр. (очима історика Жана-Пєра Арійньона) - Реферат

імператорським genos-ом; його династія була відтоді єдиною, спроможною довести своє право на jus regnandi і, зрештою, на імператорське спадкоємство, ставлячи всі інші царські потомства в ряд підвладних.
Можна поставити питання - чи не призвела ця нова політична позиція молодої держави до останнього протистояння Русі і Візантії 1043 р.. Ми напевно знаємо, що руси уважно стежили за суперечками, що точилися в імператорському палаці Константинополя в 1041-1042 рр. Але у вересні 1042 р. переможець сіцілійських арабів, полководець Георгій Маніакес виступає проти імператора Костянтина IX Мономаха. Цей останній мав владу лише завдяки тому, що одружився з дочкою Василія II Зої, причому для неї це був уже третій шлюб. А. Поппе доказово продемонстрував,що Г. Маніакес, перш ніж розпочати повстання проти Костянтина IX, шукав підтримки князя Русі Ярослава. Однак Г. Маніакес знав юридичну практику матримоніального права ломбардських володінь південної Італії, йому була відома роль, яку відігравали зяті та шурини ломбардських володарів у праві передачі jus regnandi. Як наслідок, він зміг викликати втручання Ярослава у внутрішні справи візантійців, нагадавши князю його стан співспадкоємця імперії, як сина багрянородної Анни. Саме з цієї причини, як нам здається, князь Ярослав швидко приймає рішення не посилати допоміжних загонів для підтримки армії повсталого вождя, кандидата на престол (як це було зроблено 988 р. для підтримки Василія II - з тією істотною різницею, що той захищав свої легітимні права на імператорське престолонаслідування), але з поспіхом посилає свого власного сина Володимира Ярославича на чолі сильної руської флотилії для того, щоб вести разом з ватажком заколотників злагоджені воєнні дії на морі й на суходолі проти столиці Імперії. Ми з певністю можемо думати, що, в разі перемоги, Володимир Ярославич не забув би представити свої законні права на імператорський престол і зажадав би від Г. Маніакеса принаймні розподілу імператорської влади.
Звістка про раптову смерть ватажка повстанців у Фессалоніках прийшла до русів лише тоді, коли вони наблизилися до стін Константинополя. Позбавлений підтримки армії із суходолу, так само як і можливості заволодіти містом, Володимир Ярославич намагався відпливти додому так, щоб не обтяжувати себе даниною. Імператор Костянтин IX використав час переговорів про данину для того, щоб зібрати військовий флот, який дозволив йому завдати русам тяжкої поразки у Босфорі.
Втручання Ярослава у внутрішні справи Візантії в ім'я принципу легітимності, що він успадкував від своєї матері, не мало успіху. Але Ярослав з не меншою наполегливістю і далі проводив політику матримоніальних альянсів, відсвяткувавши шлюб свого сина Ізяслава Ярославича з Гертрудою Польською в 1043 р. і готуючи шлюб другого сина Всеволода з дочкою Костянтина Мономаха, тоді як його доньки вийшли заміж за Гаральда Гардрада Норвезького, Андраша Угорського та Анрі Французького.
Ця матримоніальна політика свідчить про те, якими важливими були для Ярослава родинні зв'язки, він вважав їх наріжним каменем ordo mundi (світового порядку. - В. К.) і вбачав у них найнадійніший засіб гарантування миру. В цьому розумінні така політика дуже нагадує ту, яку проводив на Заході Теодорік Великий, що також намагався ввібрати варварські володіння Заходу в надра однієї великої родини, головою якої він волів бути сам. Але ж який висновок звідси можна зробити стосовно міжнародних відносин Київської Русі в зоні Чорного моря з 860 по 1043 рр.?
Перш за все ясно, що руси, які 18 червня 860 р. нападають на Візантію і з'являються під мурами Константинополя, не є представниками держави, створеної на берегах Дніпра. Найімовірніше, йдеться про останній рубіж, якого досягло варяго-слов'янське плем'я, чия поразка під стінами міста, з одного боку, дозволила його членам оселитися в Херсонесі Таврійському як "підданим союзникам" Імперії і, з другого боку, прискорила їхню християнізацію завдяки місії Костянтина-Кирила.
Ці найперші контакти з русами продовжуватимуться іншими зносинами протягом усього Х ст. Але відтоді візантійські імператори, навчені тими, хто зумів оселитися в межах їхньої держави, надалі можуть ефективно протистояти нападам, що готуються на шляху "з варяг у греки", де розміщувалися політичні, економічні та соціальні сили молодої Русі. Візантійці знайомляться з нею, оскільки після кампанії Ігоря 941 р. вирішують відправити до Києва своїх повноважних представників, щоб обговорити угоду 944р. Після того вони з політичних міркувань негайно надали Руській державі військових повноважень, довіряючи їй підтримку statu quo в такому жвавому регіоні, як понтійські степи.
Контакти з Візантією не можуть обмежуватися лише політичні та економічною сферами. Отже, основна мета християнизації слов'ян, що успішно втілювалась, як відомо, Костянтином-Кирилом у Моравії та їхніми послідовниками в Болгарії, була досягнута тепер і на Русі, вона принесла нові релігійні та культурні виміри у візантійсько-руські стосунки. Щодо спроб входження до орбіти Константинополя - київські князі відгукнулися на це своїми політичними прагненнями. Матримоніальний союз цілковито відповідав християнізації, а також місцю в ієрархічному божественному влаштуванні світу з імператором на чолі. Він дозволяв династії, що владарювала в Києві, увійти до імператорського genos-у, а, отже, надати їй jus regnandi.
Якщо в 957 р. під час приїзду Ольги до Константинополя ситуація ще не дозріла для такої домовленості, то в 988 р. громадянська війна, що спалахнула в Імперії, вивела на перший план Василія, представника імператорської легітимності, який дав згоду на шлюб своєї сестри багрянородної Анни з руським князем Володимиром, котрий прийняв християнську віру незадовго перед тим. Тож Візантія сама дозволила Русі ввійти до ойкумени хоча династія Рюриковичів стала спадкоємницею імператорського jus regnandi.
На нашу думку, саме з цих причин Ярослав Мудрий вирішив виступити проти Костянтина IX, менше для того, щоб підтримати претензії ватажка повстанців, більше - аби утвердити власні виключні права, що йому тепер належали. Нарешті зазначимо, що цю політику з часом перейме Володимир Мономах, який підтримає свого зятя Льва, як сина римського імператора Діогена, в його боротьбі проти Олексія Комнена.
Отже, руси після того, як шляхом матримоніального союзу з багрянородними особами заволоділи правом "участі" в імператорських справах, на відміну від болгар та сербів, не виявляли настирливості у привласненні собі цього права пізніше. Причинами "стриманості" київських князів у цій сфері давно займаються спеціалісти.
Loading...

 
 

Цікаве