WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Етнічність історично-етнографічних регіонів України (пошукова р-та) - Реферат

Етнічність історично-етнографічних регіонів України (пошукова р-та) - Реферат

Пізніше, у XVIII ст., на Буковину переселяються російські розкольники: потомки донських козаків, що зазнали поразки в Булавинському повстанні, - некрасівці, а також липовани. Останні переселялися здебільшого з-за Дунаю, згодом з Бессарабії, а частково із внутрішніх губерній Росії.
Покуття - етнічна земля українців, розташована у верхів'ях Дністра та Пруту. Вона згадується ще давньоруськими літописцями: "...людей з Покутя и Подоля забрали були турки". Щодо етнічної історії, то Покуття тривалий час підпорядковувалося різним князівствам: то як "південно-східна частина Галичини", то як "область Буковини". Статус самостійного регіону Покуття здобуло в XVII ст.
Тоді його кордони, за свідченням Гійома Л. де Боплана, мали такі обриси. Східний кордон Покуття розпочинавсявід Дністра поблизу Червонограда, далі йшов на південь до річки Прут, де впадає Черемош, піднімався в його верхів'я до Карпатських гір. Західний кордон Покуття становив хребет Карпатських гір, на північному заході він пролягав по річці Свиця.
Отже, Покуття являло собою трикутник, межуючи з Поділлям і Молдаво-Валахією, Трансільванією та Червоною Руссю. Аналогічні обриси і сьогоднішнього Покуття, розташованого на стику трьох історично-етнографічних регіонів: Галичини, Поділля та Буковини (це значна частина Івано-Франківської області), що, власне, і визначило його назву.
Підкарпатська Русь (Підкарпатська Україна, Угорська Русь) - історично-етнографічний регіон України, що нині включає Закарпатську область, її етнічна історія - оригінальна, по-перше, тим, що пов'язана з історією різних археологічних культур (Іпотешт-Кіндешт-Чурел, празької, Луки-Райківецької), різних східнослов'янських племен і племінних об'єднань (карпів, хорватів, частково уличів і тиверців); по-друге, історія Підкарпатської Русі протягом сторіч формувалася в певній відірваності від історії материнського етнорегіону - України. Починаючи з XII ст. Підкарпатська Русь була підкорена Угорщиною, возз'єднавшись з Україною лише у 1940 р.
Первісна етнічна основа Підкарпатської Русі є слов'янською, а етнічної історії - Київська Русь. В "Повести временных лет" наголошувалося, що Володимир Святославич жив у злагоді з сусідами: Болеславом Лядським, Стефаном Угорським та Андріхом Чеським. Прикордонна смуга з Угорщиною пролягала на південь від прикарпатських хребтів, північним кордоном слугувала Тиса; кордон, що роз'єднував землі України, загарбані Польщею, Угорщиною та Молдавією, проходив по хребту Лісистих Карпат, котрі угорські хроністи називали "горами Русів".
Русинська топоніміка, надзвичайно поширена в Підкарпатській Русі задовго до її підкорення Угорщиною, свідчить, зокрема, про її східнослов'янську основу. По суті, вона включає іншоетнічні субстрати лише з XIII ст., коли у Закарпаття проникають волохи, а у передгір'я Буковинських Карпат - предки молдаван та румунів. У молдавському літопису XVII ст., наприклад, зазначалося, що Хотинська та Чернівецька волості заселені русинами повністю, а Яська і Сучавська - наполовину. Те ж саме стосується і міжетнічного пограниччя в Підкарпатській Русі.
Запорізька Січ (Запоріжжя) - історично-етнографічний регіон, що формувався на кордоні з кочовими народами Степу, історичними етапами якого стало утворення двох головних етнічних земель: Надпоріжжя та Запоріжжя. Ще у X ст. в районі Дніпровських порогів, поблизу острова Хортиця, для охорони купецьких караванів від нападів степовиків виникають укріплені поселення, що в XII-XIII ст. перетворилися на справжні городища. Поступово складалася відносно незалежна земля Надпоріжжя.
Давньоруські літописи ще не називають мешканців цих земель козаками, хоча є всі підстави вважати, що вони існували вже в ранньому середньовіччі, з XII-XIII ст. За всяких обставин історичні дані свідчать про велику кількість людей - холопів і смердів, які втікали від своїх господарів і оселялися в прибережній полосі степової течії Дніпра і своїм способом життя, своїми звичаями нагадували козаків - "людей незалежних, вільних, хоробрих, що присвятили своє життя військовим подвигам".
Таким чином, козацтво як соціальне явище виникло набагато раніше етноніма. Вперше назва "козаки" згадується в XIV ст., спочатку в половецьких словниках та актах італійських колоній в Криму, а в 1492 р. - в українських літописах. Тоді ця назва означала людину неосілу, "степового добувача", "їздити у козацтво", "козачкувати" значило те саме, що промишляти в степах.
Починаючи з XV ст. дещо змінився склад і ареал поселення козацтва. Хвиля "степових добувачів" стала могутнішою, що зумовлено посиленням в Україні панщини. Селяни, опираючись феодальному гнобленню, масово тікали в окраїни, спочатку на Поділля й Київщину, а коли й там закріпилося феодальне землеволодіння, - на південь, у безлюдні степи. Як колись, за часів Київської Русі, так і тепер, у XV ст., знову спалахнув колонізаційний рух, що йшов у напрямку моря.
Найбільшого апогею він досяг у другій половині XVI ст., після укладення Люблінської Унії (1569 р.) між Польщею та Литвою, внаслідок чого українські землі потрапили під владу польського короля і шляхти. Поневолювання України супроводжувалося посиленням феодального гноблення та релігійними переслідуваннями. Найбільш непокірні українські селяни тікали у Дикий Степ та Нижню Наддніпрянщину, в занедбані від постійних набігів турок і татар споконвічні слов'янські землі. Тут будувалися військові поселення і створювалося Запорізьке Військо, виникло українське козацтво - унікальне явище в світовій історії. Воно поєднувало ознаки військової демократії та демократії соціальної. Саме ці самобутні риси дали привід, аби назвати Запорізьку Січ "козацькою християнською республікою".
Центром українського козацтва було Запоріжжя - земля на південь від Дніпровських порогів, яка в ході національно-визвольної війни постійно розширювалася, а по суті, ставала територіально-політичним утворенням. З 1650 р. ця частина України дістала назву Гетьманщини, що проіснувала до 1779 p., тобто до скасування Запорізької Січі російською імператрицею Катериною II. Історична пам'ять зберегла її первісну назву - Запорізька Січ, як і її історичних земель - Запоріжжя та Надпоріжжя ("Козацтва").
-------------------------------------------------------------------------------
ЛІТЕРАТУРА:
" Шафонский А. Ф. Черниговского наместничества топографическое описание. Киев, 1786;
" Полное собрание русских летописей. СПб., 1843;
" История Русов, или Малой России. Сочинение Георгия Конискаго. М., 1846;
" Симашкевич М. Историко-географический и этнографический очерк Подолии // Подол. епарх. ведомости. Каменец-Подольский, 1875;
" Ляскоронский В. И. Гийом Левассерт де Боплан и его историко-этнографические труды относительно Южной России. Киев, 1901;
" Соболевский А. Холмская Русь в этнографическом отношении. Киев, 1910;
" Эварницкий Д. И.
Loading...

 
 

Цікаве