WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Етнічність історично-етнографічних регіонів України (пошукова р-та) - Реферат

Етнічність історично-етнографічних регіонів України (пошукова р-та) - Реферат

Наддніпрянщини, то вона, увійшовши, згідно з Андрусівським перемир'ям 1667 р., до складу Росії, одержала назву Гетьманщини, а після скасування у 1764 р. гетьманського управління - Малоросії (Малоросійської губернії), в науці більш відомої під назвою "Лівобережна Україна".
Галичина - історично-етнографічний регіонЗахідної України, що сформувався на землях не лише власне Галицької землі (її назва походить від Галича - столиці Галицько-Волинського князівства, етимологію якого пов'язують із словом "галка", котра, до речі, була гербовим знаком Галича, або з словом "гальс" - сіль), але й Чермних земель. "Ся земля (Русь), - писав літописець, - поділялася назвою на "Чермну", або "Червону Русь" по землі, де виробляли красильні трави і червець в країні полуденної, і на "Білу Русь" по великих снігах, випадающих в стороні північній". Цю землю підкорив у 981 р. Володимир Святославич: "В лето 6489 иде Володимир к Ляхом и зая грады их Перемышль, Червень и ины городы, иже и до сего дне под Русью".
Проте навіть після підпорядкування західного краю Києву Червенські землі залишалися відносно самостійними і складалися з кількох земель: Перемишлянщини, Теребовлянщини, Звенигородщини та Холмщини. Щодо останньої, то вона, увійшовши пізніше до складу Польщі, відома також і під іншими назвами: Холмська Русь, Забузька Русь (вона розташовувалася на Правобережжі Західного Бугу), Підляшшя, Підлясіє (у польській транскрипції - Підляхія). У XII ст. вони були об'єднані князем Володимирком у єдине Галицьке князівство, яке називалося ще й Галичиною.
Основною територією Галичини були землі карпатських хорватів (вони генетично пов'язані з племенем карпів) та північно-західні окраїни тиверських земель, а частково землі уличів і тиверців у Нижній Наддністрянщині та у Нижньому Подунав'ї.
Створення об'єднаного Галицько-Волинського князівства у 1199 р. на базі племінних союзів дулібів-волинян, карпатських хорватів, тиверців і частково уличів грунтувалося на традиціях політичних зв'язків та етнокультурної близькості південно-західних племен Русі. Водночас князівства, що увійшли до галицько-волинського об'єднання, зберегли свої колишні права і землі.
У XII ст. Галицько-Волинське князівство досягло найбільшої могутності, становлячи сильну конкуренцію Київській Русі і могутній щит проти Польщі та Угорщини. При Ярославі Осмомислі територія князівства поширилася від Сяну до Пруту і Дністра. Недаремно могутнього князя Ярослава оспівував автор "Слова о полку Игоревім": "Галицкий Осмомысл Ярослав! Ты высоко сидишь на своем златокованном престоле; ты подпер горы Угорские своими железными полками, заступив путь королю, затворив Дунаю ворота, меча бремены чрез облака, суды рядя до Дуная. Грозы твои текут по землям; ты отворяеш ворота Киеву..."
Однак вже на початку XIII ст. Галичина через смути втрачає колишню могутність, потрапляючи в залежність від Угорщини, а з 1387 р.- Польщі. Завершився майже 400-річний період перебування Галичини, Прикарпаття і Українських Карпат у складі Київської Русі. Галичина, або "Зарубіжна Русь", надовго була відірвана від інших українських земель, перебуваючи під владою Польщі як "Руське воєводство". В його складі були Львівська, Перемишльська і Сяноцька, а пізніше ще й Белзька та Холмська землі.
Після першого поділу Польщі у 1772 р. Галичина підлягала Австрії, а з 1867 р.- Австро-Угорщині. З розпадом останньої на її основі була створена Західно-Українська Народна Республіка, що у 1919 р. возз'єдналася з Українською Народною Республікою. Внаслідок українсько-польської війни Східна Галичина увійшла до складу Польщі під назвою "Східна Малопольща". Нині Галичина (по суті, Східна Галичина) включає Львівську, Івано-Франківську та більшість районів Тернопільської області.
Поділля як етнічна земля в історичних документах згадується під різними назвами: "Подолля", "Подолле", "Подол" - з XIII ст. так іменували дольну, тобто нижню, частину Галицько-Руського князівства. А до XIII ст. ця територія була відома як Русь Нижча, або Русь Дольна. Як самостійна земля, Поділля згадується з XIV ст., зокрема в грамоті князя Олександра Кориатовича, який іменував себе "господарем землі Подільської". Його наступники називали себе вже "князями Поділля".
Протягом сторіч найменування "земля Подільська" неодноразово змінювалося, зберігаючи, однак, ключове поняття "Подол", що означало землі по долу між Південним Бугом і Дністром. З 1434 р. Поділля втрачає незалежність і цілісність: одна його частина під назвою "Подільське воєводство" увійшла до складу Польщі, друга - "Брацлавське воєводство" - до складу Великого князівства Литовського. Після першого поділу Польщі Подільське та Брацлавське воєводства відійшли до Росії, перетворившись на області, згодом - намісництва, а з 1796 р. - Волинську та Подільську губернії.
Такий адміністративний поділ зберігся до 1917 р. Після громадянської війни Подільську губернію було скасовано. На її території утворилися у 1932 р. Вінницька, а в 1937 р. - Кам'янець-Подільська (з 1954 - Хмельницька) області УРСР. Західні землі Поділля увійшли до складу Польщі і лише у 1939 р. були возз'єднані з УРСР, утворивши Тернопільську область.
Хоча нинішній адміністративний поділ цих земель не зберіг їхнього етнонімічного ядра, воно зберігається в крайовій самосвідомості подолян, що стверджує збереження подільської культури. Остання, незважаючи на спільну етнічну назву, не є однорідною (як, до речі, регіональна культура будь-яких інших регіонів), а являє собою систему зональних культур. Це пов'язано передусім із постійними змінами кордонів регіону.
Взаємозв'язок між змінами території регіону і процесом формування регіональної культури виявляється через таку закономірність: ті землі, що постійно залишалися в складі Поділля, стали ядром власне подільської культури і підгрунтям для чітко вираженої крайової самосвідомості населення. Землі, що входили до складу Подільського краю лише деякий час, створили перехідні зони від типово подільської до волинської, карпатської, буковинської або ж наддніпрянської культур.
Найбільша територія Поділля припала на XI-XII ст., простягаючись від верхів'їв Дністра та Південного Бугу до Чорного моря. "Край Подільський надзвичайно великий, - писав хроніст XVI ст. Гваніні, - з півдня він жається кордонів Молдавії і Валахії, а зі сходу над рікою Доном при Меотійському озері, при морі Євксинському до самих татар Перекопських". Тепер Поділля як історично-етнографічний регіон включає Вінницьку, Хмельницьку (окрім північних районів) та східну частину Тернопільської області.
Полісся - північні області України, що межують з Білоруссю та Росією. Назва "Полісся" трапляється в давньо-руських літописах, зокрема в Іпатському під 1274 p.: "...Мстислав Данилович пошел... от Копыля ку Польсью". Пізніші літописи згадують цей лісистий край під різними назвами -"Полесье", "Полясе", "Подлясье", "Палессе",
Loading...

 
 

Цікаве