WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Етнічність історично-етнографічних регіонів України (пошукова р-та) - Реферат

Етнічність історично-етнографічних регіонів України (пошукова р-та) - Реферат

області (Буковина, Південна Полтавщина та Дніпропетровщина), долучивши сюди й іранський субстрат. Валдайська ж, або деснянська, область (північні райони Київщини та задеснянські райони Чернігівщини) виявляє давніриси морфологічної будови з домішками балтського морфологічного компонента, до речі, присутнього і в деяких інших регіонах України: на Волині, Західному Поліссі, Прикарпатті. Ці давні риси сягають неолітичної доби, що може бути ще одним доказом тези про формування ядра східного слов'янства, зокрема, і на цій території. Усе розмаїття антропологічного складу населення України становить п'ять антропологічних областей і, власне, п'ять антропологічних типів: центральноукраїнський, карпатський, нижньодніпровський, деснянський, або валдайський, та волинський.
----------------------------------------------------------------------------------
ЛІТЕРАТУРА:
" Падалка Л. Про землі і людність Русі-України. К., 1900;
" Ляскоронский В. Й. Гильом Левассерт де Боплан и его историко-географические труды относительно Южной России. Киев, 1901;
" Дяченко В. Д. Антропологічний склад українського народу. К., 1965;
" Толочко П. П. Киев и Киевская земля в эпоху феодальной раздробленности XII-XIII веков. Киев, 1980;
" Титов В. С. Историко-этнографическое районирование материальной культуры белорусов. Минск, 1983;
" Горленко В. Ф. Етнографічне районування // Геогр. енциклопедія. К., 1989. Т. 1;
" Сегеда С. У пошуках пращурів. Найдавніша людність України // Наука і суспільство. 1992. № 8, 9;
" Сегеда С. У пошуках пращурів. Населення України за мезолітичної доби // Там само. № 10-12;
" Сергійчук В. Етнічні межі та кордони України: схід // Там само. № 8-12;
" Сергійчук В. Етнічні межі та кордони України: південь // Там само. 1993. № 3, 4;
" Заставний Ф. Д. Українські етнічні землі. Львів, 1993.
Етнічна історія земель та регіонів
Середня Наддніпрянщина - історично-етнографічний регіон України, якому належить визначальна роль у формуванні етнічного ядра східного слов'янства, давньоруського населення, а пізніше й украраїнського етносу та української нації. Кожен з етапів етно- і націогенетичного процесу, що замішувався на території Середньої Наддніпрянщини, мав логічне завершення у творенні державності: Київської Русі, Козацької республіки (Запорізької Січі), Української народної республіки, нарешті, суверенної держави - України.
Ядро українського етносу формувалося на землях Середнього Дніпра на основі трьох східнослов'янських племен - полян, сіверян і деревлян, пріоритет серед яких належить полянам (це засвідчує літописець: "Поляне, яже нине зовомая русь"). Етногенетичним кодом консолідаційного процесу східного слов'янства було, як вже зазначалося, поняття "рос", пізніше "Рус" - "Руська сторона" - "Русь" - "Руська земля" - "Київська Русь". Відповідно до цього змінювалась і назва краю (крайноніма) - Середньої Наддніпрянщини: зародившись у VII ст. від топоніма "рос - рус", вона до IX ст. означала невеличку територію поблизу Києва - "Руську сторону"; із зростанням Києва в політичному житті східних слов'ян - територію майже всього Середнього Дніпра - Київщину і лише з XVI ст.- територію центральної України. Власне ця територія (а вона охоплює нинішні Черкаську та Київську області, південні райони Чернігівської, південно-західні райони Полтавської, північні райони Кіровоградської та північно-західні райони Дніпропетровської областей) і стала з XVI ст. називатися Середньою Наддніпрянщиною.
На стадії формування земель Середня Наддніпрянщина включала три землі: Київщину, Переяславщину і Чернігівщину. Дві останні до XI ст. підкорялися Києву, становлячи єдине ціле утворення. Починаючи з XI ст. зростає роль Чернігівської землі, що зароджувалася на території двох слов'янських племен: чернігівських полян і західних сіверян, відомих ще під назвою "сівера".
Зі здобуттям незалежності Чернігівська земля одержує назву Сіверської і об'єднує, по суті, дві землі: Чернігівську та Новгород-Сіверську. Остання у XII ст. здобуває "княжий стіл", тобто незалежність. Внаслідок цього визначився кордон між Чернігівщиною і Новгород-Сіверщиною: до Чернігова ("Сіверщині") відійшла територія Нижньої Наддеснянщини, а до Новгород-Сіверська - в районі Сновська і Стародуба. Саме тому остання дістала назву Сновської землі. У подальшому обидві землі зміцнюють свою самостійність, дещо віддаляються від Києва, формуючи власні культурні цінності та етнічність, набувають пізніше статусу окремого історично-етнографічного регіону.
Середня Наддніпрянщина, зміцнюючись, територіально збільшувалася. Вона займала весь правий берег Дніпра, відомий у XII ст. як "Київська сторона", на відміну від Лівобережжя ("Чернігівської сторони"). Пізніше "Київська сторона" розширилася, включивши Переяславську землю, що поступово втрачала статус незалежності.
Контури Середньої Наддніпрянщини окреслювалися такими кордонами. На правому березі Дніпра її північні рубежі сягали Прип'яті, Березини та Німану, частково включаючи й Посейм'я; західний кордон проходив по Надгоринню; південно-західні включали Надбужжя, котре являло собою своєрідний щит від тиску з боку Галича та західних сусідів.
Порубіжне становище Надбужжя між двома сильними землями - Київською і Галицькою - обумовило його виособлення в окрему землю, а пізніше і князівство. Проте згодом воно втрачає самостійність, увійшовши до складу Подільської землі. Отже, Надбужжя не перетворилося на окремий регіон, залишившись у статусі етнічної землі в складі Подільського історично-етнографічного регіону.
Подібні процеси відбувались і на південних кордонах Середньої Наддніпрянщини, територія яких здобула назву "Південна Наддніпрянщина". Це була, власне, прикордонна смуга із неспокійними сусідами - степовими кочівниками: хозарами, печенігами, а пізніше половцями. В ході боротьби з ними руські люди Київщини поступово просувалися на південь, освоюючи нові землі. Етапними рубежами такого просування стали етнічні землі Надросся, Надтясминня, Надпоріжжя. Процес їхнього формування відзначався певною специфікою, пов'язаною з особливим становищем порубіжних земель. Така специфічна ситуація зумовила і своєрідний склад населення: крім місцевої слов'янської людності, він включав також іншоетнічний субстрат. У Надроссі, наприклад, князем Ярославом були розселені військовополонені поляки, в Надтясминні внаслідок контактів із Степом утворилося мішане населення - слов'яно-іранське з домішками монголоїдів. Суміжне становище Надпорізьких земель постійно вимагало їх зміцнення й припливу населення, серед якого були і втікачі від феодального, національного та релігійного гноблення. Все це згодом обумовило унікальне соціальне явище - козацтво, що стало етнокультурною основою самостійного і великого історично-етнографічного регіону - Запорізької Січі.
Щодо Середньої
Loading...

 
 

Цікаве