WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Етнічність історично-етнографічних регіонів України (пошукова р-та) - Реферат

Етнічність історично-етнографічних регіонів України (пошукова р-та) - Реферат

віру. Таке право, як відомо, надавала католицька церква борцям з "нехристями".
Українське лицарство виступало борцем за чистоту православної віри, в тому числі проти окатоличення, хоча справжніми мотивами боротьби було прагнення досягти національної незалежності як від Речі Посполитої, так і Туреччини та Кримського ханства. Запорізьке козацтво виступало ядром консолідації українського народу та вагомим чинником згладжування того бар'єра, який утворився на українському грунті внаслідок розколу християнських церков - православної і католицької.
Українське козацтво відіграло в етнічній історії України особливо важливу роль в утвердженні християнських цінностей і християнської релігії в цілому, що на побутовому рівні погано ще сприймалися. Воно започаткувало і християнську ідею лінійного часу, в основі якої лежало переконання в неповторності життя. Язичницьке ж уявлення пов'язувалося з розумінням циклічності часу, тобто з постійним оновленням і відродженням життя - оптимістичним за своїм характером.
Прийняття лінійного виміру часу, отже, визнання скінченності життя, справило відчутний вплив на світосприймання та народну естетику. Остання набуває драматичного забарвлення, а національнаментальність - трагічних рис. Починаючи з середньовіччя, а точніше з XVI-XVII ст., формується образ українського народу з надзвичайно високим чуттям трагічного.
Глибоко трагічним звучанням сповнена вся "козацька" поезія, насамперед думи, лейтмотивом яких є ідея смерті, могили, чорної землі, похорону-весілля: "...то удова не убога всіх козаків у двір завертала, всіх козаків поїла, кормила, по Івасю Коновченку похорон і весілля зчинила" або "...не кажи, коню, що я вбився, а скажи, коню, що женився".
Козацька поезія не стверджувала, проте, безвихідності, оскільки і саме життя козаками не дуже цінувалося. Натомість, ними цінувалася смерть зі славою - і це становило сенс народної філософії як січовиків, так і широкого українського загалу. Про це принаймні може свідчити складена січовиками грамота, що кликала людей на Січ: "Хто хоче за віру християнську бути посадженим на палю, хто хоче бути четвертованим, колесованим, хто готовий потерпіти всякі муки за святий хрест, хто не боїться смерті - приставай до нас. Не треба боятися смерті - від неї не вбережешся".
Трагічність козацької долі зменшувалася словом, яке мало в середньовіччі магічне значення: воно, оспівуючи героїчну смерть козака, ніби закарбовувало його славу навічно, наповнюючи нетривале життя на Землі певним смислом. Отже, слово з часів козаччини набувало філософського значення, а не обмежувалося тільки функцією спілкування. З огляду на це особливий сенс мало останнє слово, тим більше, коли воно почуте: "Чуєте, люди!" - останнє звернення вмираючого козака ставало ритуальним. Воно повторювалося потім кобзарем у думах про козаків, підтримуючи оптимізм тих, хто лишився живим.
Отже, традиційний культ слова, генетично пов'язаний із праіндоєвропейською культурою та традиціями і зафіксований Рігведою, а пізніше поезією скальдів, труверів, бардів Київської Русі, що "князю славу рокотали", на козацькому, українському грунті виявився в кобзарстві. Українське кобзарство, зародившись як явище суто козацько-лицарської культури, започаткувало могутній культурний пласт в усій Україні, ставши вузловим моментом в її етнічній історії.
Воно виконувало не лише традиційні для співців лицарської слави функції, надихаючи воїнів на подвиги, і не тільки виступало, як уявлялось, посередником між богами та людьми, надаючи надприродної магічної сили вождям племені та їхньому війську. Українське кобзарство становило невід'ємну частину його філософії, української культури в цілому, було показником внутрішнього єства українця.
Нашарування на українській етніці двох типів народної культури і відповідно двох типів ментальності спричиняло певні протиріччя, що в окремі історичні періоди призводили до драматичних наслідків, перешкоджаючи єдності народу. Однак таке протиставлення значно нейтралізувалося ще одним шаром культури, формування якого припадає знову-таки на вузловий період етнічної історії України, на XV-XVIII ст., - елітарною культурою. Творці культури високого рівня, власне професіонали, виступали водночас носіями і національної, і політичної свідомості.
У різні історичні періоди в ролі елітарного соціального шару виступали і дружинники князя, зокрема літописці IX-XI ст. У їх числі - автор "Слова о полку Ігоревім" (за всіма даними, з Новгород-Сіверської землі), і київський літописець Нестор - автор "Повести временньїх лет", які відстоювали Ідею єдності "Руської землі". Пізніше (у XII-XIV ст.) ця ідея освячувалася елітарним класом священиків, зокрема проповідями митрополита Іларіона. Українська національна ідея, як і національна духовність, творилася в середовищі церковно-політичних та освітніх діячів і філософів, їхнім елітарним ядром стала у XVII ст. Слов'яно-греко-латинська академія, визнана в Європі центром духовності. Серед визначних діячів того часу, що сприяли піднесенню національної і політичної свідомості українців, були і Петро Могила, і Симеон Полоцький, і автор першого підручника з української історії - "Синопсису" - Інокентій Гізель, і філософ Григорій Сковорода.
Власне вони - представники елітарного шару суспільства - сприяли формуванню української нації (так би мовити, "згори"), котра вже почала визрівати "знизу" як рух-протест. Поєднання цих двох процесів і спричинилося до формування української нації на зламі XVII-XVIII ст.
---------------------------------------------------------------------------------------------
ЛІТЕРАТУРА:
" Боплан Г. Л. Описание Украинн. СПб., 1832;
" Скальковский А. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского. Одесса, 1845;
" Ригельман А. Летописное повествование о Малой России и ее народе и козаках вообще: В 6 ч. М., 1847. Ч. IV;
" Чубинский П. П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край: В 7 т. СПб., 1878. Т. І;
" Иванов К. И. Трубадуры, труверы и минизингеры. Петроград, 1915;
" Гуревич А. Я. Походы викингов. М., 1966;
" Украинские народные думы. М., 1972;
" Бессонова С. С. Религиозные представлення скифов. Киев, 1983;
" Фрезер Дж. Дж. Золотая ветвь. М., 1986;
" Кардини Ф. Истоки средневекового рыцарства. М., 1987;
" Ригведа. М., 1990;
" Савур-Могила. К., 1990;
" Яворницький Д. Історія запорозьких козаків: У 3-х т. К., 1990;
" Донцов Д. Дух нашої старовини. Дрогобич, 1991;
" Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. К., 1991;
" Гримич М. Два виміри національного характеру // Наука і суспільство. 1991. № 8;
" Культура і побут населення України. К., 1993;
" Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. К., 1994.
Loading...

 
 

Цікаве