WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → "Хрущовська "відлига" та рух шістдесятників - Реферат

"Хрущовська "відлига" та рух шістдесятників - Реферат

"націоналізмом".
Національне питання й надалі залишалося однією з найскладніших проблем суспільно-політичного життя. З одного боку, певна ідеологічна лібералізація сприяла плюралізації деяких проблем, наприкладмовної. У 1963 р. в Києві відбулася конференція з питань культури української мови, яка продемонструвала досить серйозне незадоволення інтелігенції становищем української мови та культури. Дедалі частішими стали висловлювалось незадоволення провінційністю української культури і науки. Партій не керівництво почало вживати заходи, щоб подолати ці "окремі недоліки". У другій половині 50 - першій половині 60-х рр. було розпочато видання фундаментальних наукових праць для підвищення престижу української науки і культури ("Українська Радянська Енциклопедія", "Історія української літератури", багатотомний словник української мови тощо). Проте ці заходи, здійснені повністю у рамках офіційної ідеології, значною мірою нівелювалися іншими. Зокрема, за загальносоюзним законом про зв'язок школи з життям, спрямованим на докорінну реформу системи середньої освіти, батьки не мали права відмовитися від вивчення їхніми дітьми російської, англійської чи німецької, однак могли відмовитися від української. В результаті на поверхню випливала непрестижність української мови та культури, їхня непотрібність для життя. Закон викликав велике незадоволення та протести проти впровадження його "мовного" пункту в Україні.
2. Економічні зміни
Паралельно з "відлигою" в галузі суспільно-політичного і культурного життя розгорталась широка програма реформування економіки. Завдання "наздогнати й перегнати Америку", а також обіцянки громадянам країни за 20 років побудувати комунізм, змушували М.Хрущова вдаватися до серії економічних експериментів.
Одним з найрадикальніших заходів була спроба частково децентралізувати керівництво економікою. Від центральних відомств місцевим радам народного господарства (раднаргоспам) було передано право планування й розпорядження місцевими ресурсами. Внаслідок цього Україна несподівано отримала небачену досі економічну самостійність, до якої здебільшого не була готовою партійно-господарська бюрократія республіки. Втім ця економічна "незалежність" не означала, що Україна могла сама оперувати своїми економічними здобутками. Тільки у 1959-1961 рр. вона віддала до загальносоюзного бюджету близько 14% свого національного доходу, які нічим не були відшкодовані. Проте, Україна не мала змоги скористатися можливостями цієї тимчасової децентралізації, оскільки економічна система працювала за старими правилами.
Багато обіцяли нововведення в сільському господарстві. В цій галузі треба звернути увагу на ліквідацію машинно-тракторних станцій і передачу їх майна колгоспам. Цим було скасовано зайву ланку громіздкої системи управління сільськогосподарським виробництвом. Позитивним було підвищення заробітної платні колгоспникам. Ці покращення все ж таки програвали іншим тенденціям. Можна згадати хоча б "кукурудзяну епопею", коли за рахунок засіву мільйонів гектарів землі кукурудзою намагалися вирішити проблему кормів для тваринництва. Справжнім лихом для сільського господарства стали карикатурні м'ясні й молочні кампанії, спрямовані на те, щоб підвищити обсяги здачі цієї продукції державі. Такі експерименти майже нанівець звели попередні досягнення в галузі сільського господарства і поставило його у кризовий стан. З 1950 по 1958 р. обсяг валової продукції сільського господарства республіки зріс на 65%, а в 1958-1964 рр. - на 3%. Країна стала імпортувати зерно. Спроби реформ у сільському господарстві були приречені саме на такий результат. Залишалась недоторканною колгоспно-радгоспна система, більше того, вона спрямовувалась на суто адміністративно-бюрократичні методи керівництва. Зазнали адміністративного тиску підсобні господарства колгоспників. Як і раніше, найдрібніші питання сільськогосподарського виробництва вирішувались у центрі, ініціатива на місцях була нульовою. Таким чином тогочасні реформи та методи їх впровадження були авантюрою, яка дорого обійшлася не тільки Україні, а й самому Хрущову.
Відповідним чином змінювався стан справ у промисловості, її розвиток в Україні характеризувався значним збільшенням капіталовкладень у важку промисловість, уповільненням темпів розвитку легкої і загальним зниженням темпів зростання.
Отже, "відлига" сприяла певному прогресивному розвиткові України. Але непослідовність, суперечливість торкнулася тільки окремих сторін життя радянського суспільства. Зміни, що відбувалися, призвели до того, що задуми ініціаторів стали перетворюватися на свою протилежність. До того ж межі "відлиги" були занадто вузькими, аби довести реформи до логічного кінця й докорінним чином оздоровити суспільство.
3. Лібералізація культурного життя
Найпомітніше атмосфера змін, новизни далася взнаки в духовному житті. Першою ластівкою пробудження стала публікація в червні 1955 р. в "Литературной газете" статті О.Довженка "Мистецтво живопису і сучасність". У ній містився заклик "розширювати творчі межі соціалістичного реалізму". Він сприймався як сигнал нових можливостей для вільного творчого пошуку.
Першим на нову ситуацію зреагували письменники. З позицій "розширенного трактування методу соціалістичного реалізму" написані автобіографічна повість О.Довженка "За ширмою", поеми "Розстріляне безсмертя", "Мазепа" та повість "Третя рота" В.Сосюри, Л.Первомайського "Дикий мед", роман Гр.Тютюнника "Вир". У поезії та прозі активно виступали В.Симоненко, М.Руденко, Л.Костенко, Д.Павличко, М.Вінграновський, Р.Лубківський, Ю.Мушкетик, І.Чендей, І.Драч, В.Шевчук. Літературну критику представляли І.Дзюба, Є.Верстюк, І.Світличний, В.Чорновіл, В.Мороз та ін.
Політична "відлига" привела до нової хвилі "українізації". Знову було відкрито поставлено питання про збереження української мови та розширення сфери її вживання. На захист української мови виступили М.Рильський, Л.Дмитренко, Н.Рибак, С.Крижанівський та ін. Письменник М.Шумило, військовий кореспондент під час війни, у журналі "Смена" за липень 1956 р. писав: "На жаль, ще є люди, які нехтують мовою українського народу. Декому з них здається, що українська мова недовговічна. Мине, мовляв, небагато часу, і українська мова зникне, а її замінить мова російська. Це нащадки великодержавних націо-налістів типу Суворіна, що видавав газету "Новое время", і Шульгіна- видавця такої ж реакційної назети "Киевлянин". Це абсолютно ворожі нам, радянським людям, думки. Ніяка мова не повинна витискувати іншу мову. В тому суть і рівноправності націй. Із зникненням мови зникає, гине і нація". Період "відлиги" був характерний і певним відновленням історичної справедливості - поверненням українській культурі імен незаслужено забутих або несправедливо репресованих. Значну
Loading...

 
 

Цікаве