WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Виникнення козацтва і його значення в культурному поступі українського народу - Реферат

Виникнення козацтва і його значення в культурному поступі українського народу - Реферат

нечисленні невільники з полонених ворогів, або з тих, що заборгували і мусили борг відслугувати у бояр або й у господаря на селі. А коли після занепаду княжої держави прийшла на Україну литовська, а по ній польська влада, то і завелися на Україні такі самі порядки, які були тоді в Польщі і в цілій Європі.
А в Польщі було так: всі люди ділилися тоді на суспільні верстви. Були такі головні чотири верстви людей:
шляхта, духовенство, міщани і селяни.
Найбільші права і привілеї мала шляхта. Шляхтичі ставали урядниками, мали землю і всім орудували. Мали свій окремий суд. Платили дуже малі податки, бо вони самі на сеймиках тіподатки ухвалювали. Короля не боялися, бо король був залежний від сейму у Варшаві, а сейм складався з шляхти і духовенства. Польське ду-ховенство мало також усякі права і привілеї, а податків не платило. Міщани мали свою управу в містах, де були купцями або ремісниками та гуртувалися в різних цехах. І хоча вони не мали тих гонорів, що шляхта, і платили великі податки, але були вільні і мали свій суд, який складався з бургомістра і з радних (війта і лавників).
Найгірше жили селяни, або, як їх тоді називали, хлопи. Не мали ніяких прав; не мали своєї землі, не мали суду, бо судив їх дідич; не мали свободи та й не сміли нікуди вийти зо свого села. Земля, на якій працювали, була власністю пана, дідича, шляхтича, а за те, що він відпускав селянам кусень землі на життя, мусили селяни відробляти панщину, спершу по кілька днів на тиждень, а потім і цілий тиждень, так, що не було часу і свого кусника поля управити. А за найменшу провину пан мав право підданого хлопа бити, і за це йому нічого не грозило.
Так робили польські шляхтичі-дідичі з своїми польськими селянами, а певно, що ще гірше поводилися вони з українськими селянами на Україні.
Та треба знати, що не тільки селянство на Україні так тоді бідувало за польських часів. І духовенство терпіло подібно. Жило в темноті і в нужді. Українські міщани також бідували. Їх притісняли з усіх боків і накладали величезні податки. Та й українській шляхті жилося гірко. Лише ті, що змінили свою батьківську віру і народність та перейшли на польське, ставали панами-магнатами, а такі, на жаль, траплялися. Хоча були й такі, хто і своєї віри твердо тримався та ще й народові помагали встояти.
Як же народ український оборонявся перед такою бідою? Оборонявся різними способами, щоб не згинути і не пропасти.
Передусім селяни й інші стани (верстви) почали вже в 15 столітті втікати від лютих панів за Дніпрові пороги і там заломили Січ. А як козаки-січовики жили і обороняли рідний народ і віру не тільки від татар і турків, але й від інших ворогів, ми вже знаємо.
Крім того, що козацтво боронило народ, народ сам почав горнутися до освіти і гуртуватися в церковні братства, а освіта й організація - це також важлива зброя в обороні.
Звідки пішли братства? Почали їх закладати українські міщани при своїх церквах, а робили це тому, що у гурті легше оборонити свою віру від усяких напастей і легше втримати церкву. При братствах закладали шпиталі, де лікували убогих, і закладали школи, де вчилися діти міщан і утверджувалися в своїй вірі. Такі братства були у Львові (найстарше), Вільні, Луцьку, Києві і в інших українських містах. Тим братствам помагали знатні українські шляхтичі, т. зв. "кармазини", нащадки князів, і гетьмани. З нащадків князів найбільше прислужився для освіти на Україні князь Костянтин-Василь Острозький. Він заклав у Острозі славну Острозьку Академію (наприкінці XVI століття), де вчилися діти шляхти, міщан і козаків. З тої школи вийшло дуже багато відомих людей, які потім дуже прислужилися свому народові. З цеї Академії вийшов і гетьман Петро Конашевич-Са-гайдачний, що заснував у Києві Богоявленське Братство і до нього вписався сам з усіма козаками. При братстві відкрив, разом з нововисвяченим митрополитом Йовом Борецьким, школу. В тім дуже йому помогла відома в тих часах українська шляхтянка, Гальшка Гулевичева.
Школа при Київськім братстві розвинулася згодом у вищу школу, найбільшу на Україні. Поширив її пізніший Київський митрополит (від 1632 року) Петро Могила, нащадок молдавського князя (господаря) Симео-на, що його турки прогнали з Молдавії. Петро Могила був дуже вчений чоловік, а при тім твердо тримався ук-раїнської віри і народу, бо полюбив його дуже. Він перемінив братську школу в Києві на Академію, наче університет, де вчилося тисячу студентів, а між ними були вже й дуже убогі діти, які жили в бурсі при школі. З учнів тої Академії повиходили освічені люди, зокрема свя-щеники, але й багато учителів та козацьких старшин. Одні й другі своїм знанням помагали опісля своєму народові.
Рівночасно з братствами й школами почала на Україні розвиватися друкарська справа.
Перша книжка, надрукована нашим письмом, вийшла 1491 року в Кракові. Була то богослужебна книга, видана князем Костянтином Острозьким, дідом Костянтина-Василя. Потім почали закладати друкарні на Україні і в Галичині. З Москви етік 1573 року друкар Іван Федорів, бо його темні москалі хотіли вбити за те, що друкував книги. Він заснував друкарню при Ставропігійськім братстві у Львові, а потім в Острозі; крім того, виникли тоді друкарні в Києві, в Вільні, в Рогатині і навіть по деяких селах. Ті друкарні (як, наприклад, в Уне-ві, заснована Варлаамом Шептицьким, і в Угерцях, де відкрив друкарню Олександр Шептицький, прапрадіди нашого митрополита Андрея) друкували спершу богослужебні книги і біблії, а згодом і всякі світські та повчаючі книжки і шкільні підручники. Всі українські міщани, козаки, духовні і шляхта горнулися до книжки;
один московський подорожній, який тоді був на Україні, пише, що в неділю всі українці, чоловіки і жінки, ідуть до церкви з молитовниками і всі вміють читати. А в Росії тоді не було ще й друкарень, а навіть між московськими боярами було мало грамотних і письменних-
Це прагнення українського народу до книжки і знання свідчить, що наш народ висококультурний. І це врятувало його від знищення в неволі. Народ наш витримав найгірші часи, а коли згодом і до селянських хат блиснуло світло науки, то вже ніяка ворожа сила не могла народу знищити. Отже, пам'ятаймо про це і всіх заохочуймо до науки і до книжки.
Як ми вже сказали, вищі українські верстви, себто нащадки князів і боярів, духовенство і міщани взялися шукати тоді порятунку в освіті та науці. Але селяни терпіли далі і сподівалися від тих верств (та, головне, від козацтва, що стало тоді окремою верствою і здобуло собі деякі ширші права) порятунку. І, як побачимо далі, той порятунок прийшов, і тоді селяни стали поруч козацтва до оборони своїх прав.
Література:
1. Крип'якевич І.П.
Loading...

 
 

Цікаве