WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Виникнення козацтва і його значення в культурному поступі українського народу - Реферат

Виникнення козацтва і його значення в культурному поступі українського народу - Реферат

відповів:
В тебе віра проклятая, В тебе дочка поганая!
Тоді султан казав зачепити Байду за одно ребро на залізний гак на високій скелі над морем. Турки стріляли в Байду з луків, але Байда не зрадив своєї віри і свого народу і вмер лицарською мученицькою смертю.
І поет наш співає про цього геройського лицаряпохвальну пісню:
6. ПРО СІЧ ЗАПОРОЗЬКУ ТА ПРО ЗАПОРОЖЦІВ
Отже, вже знаємо, звідки походять і як гуртувалися українські козаки-запорожці. Знаємо, що вони нападали на турків і татар і хоробро воювали з іншими ворогами України. Вони боронили народ і рідну землю від ворожих переслідувань і змагали до того, щоб український народ мав свободу і свою власну державу. І не один із них віддав своє життя за рідний край і народ.
Ми згадали також, що осідком запорожців була Запорозька Січ на Дніпрі, понижче порогів, на островах, серед ріки. Там запорожці жили постійно; там збиралися, вчилися воєнної справи і готувалися до воєнних походів. Отже, цікаво буде довідатися, як виглядала Запорозька Січ і які звичаї були на Запорожжі (на Січі) та взагалі - як жили запорожці.
Січ - то була простора площа на Дніпровім острові Хортиці (потім на Базавлуці і Томаківці). Зо всіх боків обливала цей острів глибока вода Дніпра, а ще, крім того, на самім острові був викопаний глибокий рів, наповнений водою, та й поставлено високий, гострий час-токіл (паркан) з міцними брамами. На брамах, що на ніч замикалися, стояли гармати й козацька сторожа. Не диво, що кому-небудь неможливо було дістатися на Січ. І хоча не раз пробували здобувати Січ турки, татари й інші вороги, то це їм не вдавалося.
Довкола площі стояли побудовані хатки, так звані "коші" (з плетеними сітками), або "курені". Ті хатки були накриті очеретом або кінськими шкірами. В такій хатці жив один курінь з курінним отаманом. Та козаки тільки спали тут або пересиджували негоду й дощі, ла^ таючи одіж або чистячи зброю. В погідні дні перебували на площі або в степу за рікою. Там вправлялися в їзді верхом, в стрілянні з рушниць і гармат та ремонтували човни.
Посередині Січі стояла невелика церква св. Покрови, знадвору дуже скромна, але всередині повна золота й срібла, бо козаки були побожні й дуже дбали про свою церкву, а під час читання Євангелія тримали шаблі наполовину витягнені з піхов, на знак того, що готові будь-якої миті боронити своєї віри. Частину своєї воєнної здобичі призначали на церкву і купували щораз кращі нові хоругви та ікони. На Січі, крім хаток-курінів, були й склади зі зброєю, з гарматами, з човнами та харчами. Коло складів стояла вночі сторожа.
Про звичаї й побут козаків-запорожців пишуть очевидці, що були на Січі, таке.
Хто хотів стати козаком, мав наперед служити три роки в старого козака за чуру (слугу й помічника). Чура робив усяку роботу й носив за козаком другу рушницю й потрібні йому клунки. Щойно потім, коли вивчився від того козака орудувати зброєю й набрав вправності в битвах, ставав правдивим козаком і діставав зброю: рушницю, шаблю, спис, лук і стріли.
Козаки вбиралися просто: в грубу сорочку, в кирею (довгий плащ без рукавів). За широким поясом носили пістолі й люльку, через плече носили торбинку з харчами і кулями, а до пояса на ремінець присиляли ще й порошницю з порохом.
їли сушену рибу й печене м'ясо та риб'ячу юшку, бо риби в ріках та всякого звіра та птаства в степу було дуже багато. Пекли сухарі з пшеничної муки.
Жінок на Січі не було, і ніхто не смів мати на Січі жінки, навіть сам отаман. За це грозила кара смерті. Коли козак був жонатий, то жінка й діти жили десь на селі або на хуторах, по так званих "зимовиках". Там жив і козак, коли не було війни. Він господарив, вів велику пасіку, полював, а завжди частину з того віддавав на Січ. Там звичайно й зимував. А коли кошовий отаман оголошував воєнний похід, приміром, на турка, то козацькі гінці роз'їздилися по тих хуторах-зимовиках, що звичайно були добре обгороджені й заперті міцними воротами, і закликали козаків-хуторян на Січ, на війну. Вони під'їздили до воріт і кликали:
- Пугу! Пугу!
Так кликали кілька разів, аж доки козак не вийшов з хати й поспитався:
- А хто там?
- Козак з Лугу! - відповідали посланці.
Тоді козак відчиняв ворота, бо знав, що то свої, запрошував їх у хату, гостив щиро, а потім збирався, прощався зі своєю родиною й виїздив разом з посланцями на Січ.
Січове військо ділилося на полки на 500 осіб. Полк мав п'ять сотень по сто люда; сотня мала десять десяток (курінів) по десять люда. Полками командували полковники, сотнями сотники, а десятками десятники, так звані курінні отамани. 1 власне кожний такий курінь жив в окремій хатці-курені. Канцелярію вів писар, що писав усякі письма й прикладав печатку, на якій був напис: "Печать Славного Війська Запорозького Низового".
Цілою Січчю командував кошовий, що його звали "батьком-кошовим". Його вибирали на спільній раді, на майдані серед Січі.
Кого вибрали, того могли й скинути, коли був несправедливий, але доки був старшим, то сліпо його слухали, і він мав право карати навіть смертю. Йому до помочі були судді й осаули.
Коли збиралися в похід, то на Січі був великий рух. Одні рихтували човни, інші зброю, ще інші пекли й варили в казанах харчі на дорогу. Січові шевці шили чоботи, кравці одежу, римарі робили упряж, ливарники відливали з олова кулі. А котрі вже були готові, обступали січового бандуриста, старого козака, що грав на бандурі і співав про славних отаманів і гетьманів, про походи на турків і татар. Часто й танцювали собі для охоти й жартували, завжди були веселі.
Козаки воювали двома способами. Звичайно нападали на ворога кіннотою, а піхота наступала з боків. Ніхто не піддавався, всі билися до останку, кажучи: "Або перемога, або смерть!"
Коли ж несподівано стрічався їм ворог в степу, а козаків було мало, тоді шикували колесом свої вози тай ще обкопувалися валом і оборонялися з-за такої возової фортеці. Ворог не міг здобути тої твердині й відступав. Хіба часом, як не наспіла козакам поміч, то три-мав їх облогою, аж гинули зі спраги й голоду, але таки не піддавалися.
Отак жило те славне козацьке запорізьке військо, що від 1500 майже до 1800 року, близько 300 літ, обороняло Україну від усякої напасті. Відвага й хоробрість козаків були відомі в цілій Європі.
7. ПРО ЖИТТЯ НА УКРАЇНІ ЗА КОЗАЦЬКИХ ЧАСІВ
Життя на Україні було тоді зовсім не таке, як нині. Були зовсім інші порядки. Передусім скажемо, що не всі люди мали тоді однакові права. Одні мали їх і панували, а другі не мали жодних людських прав; їх просто вважали за рабів та невільників.
Правда, ще давніше, за княжих часів, селяни-господарі вважалися за вільних людей. Були тільки
Loading...

 
 

Цікаве