WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українці в роки Другої світової війни - Реферат

Українці в роки Другої світової війни - Реферат


Реферат на тему:
УКРАЇНЦІ В РОКИ
ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Як і за тоталітарного режиму жителі незалежної України відзначають черговий ювілей визволення своїх міст і сіл від німецько-фашистських загарбників, готуючись успішно відсвяткувати п'ятдесятиріччя "перемоги у Великій Вітчизнаній війні". Все майже так, як і за часів Хрущова, Брежнєва, Горбачова чи інших компартійних "вождів" колишнього СРСР. Мимоволі доходимо висновку, що українці насправді не визнають загальноприйнятої тепер у цілому світі оцінки цієї штучно створеної супердержави як "імперії зла" і намагаються продемонструвати свою духовну спадковість з імперськими традиціями. По радіо і телебаченню знову широко пропагуються пісні воєнних років (звичайно, лише російською мовою), що ніяк не сприяють патріотичному вихованню молодого покоління. Телеглядачі знову отримують змогу насолоджуватись кінострічками з часів моло-дости. Напевно, скоро знову побачимо на голубих екранах "Молоду гвардію", "Повість про справжню людину", "Сина полку" та інші картини, окрім відомої кіноепопеї про десять "славних сталінських ударів". Не обриваються навіть "звільна всі пута, що в'язали нас з давнім життям".
Постає принаймні три питання: чи справді найкровопролитніша за всю історію людства війна була для нашого народу "великою ьітчизняною"? Чому ми намагаємось відзначати п'ятдесятиріччя визволення наших міст і сіл від німецько-фашистських загарбників, якщо пі населені пункти після того попали под тоталітарний режим "імперії зла", що проводила політику етноциду, знищуючи українців? Як оцінювати участь українців у бойових діях другої світової війни під різними прапорами?
Звичайно, можна пробувати ігнорувати ці питання, протиставивши їм емоційні аргументи: люди загинули, люди терпіли, тому вони заслужили на вдячне слово. Справді втрати нашого народу в тій війні величезні, що навіть зазначає виданий у 1985 році в Москві "Демографический знциклопедический словарь": за роки "великої вітчизняної" війни загинув кожен шостий житель України^ а 2 млн. людей загнано в гітлерівське рабство (с. 491). Якщо зважити, що цей же словник показує населення України в 1940 ропі в 413 млн. людей, то виходить, що ми втратили десь з 7 млн. співвітчизників. Та треба застережити, що за повоєнний час у СРСР показувались різні дані про людські втрати у воєнні роки: спочатку називали 8 млн. людей, а вже в останній час дехто подавав навіть 42 млн. Таким чином, втрати в 7 млн. осіб, напевне виведені з розрахунку 20 млн. людських життів, що офіційно приймались тоді в СРСР.
Емоційні аргументи наводяться, як правило, для того, аби схилити опонентів до святкування перемог червоної армії. Про інші частини українців, які безпосередньо воювали на фронтах війни, але під іншими прапорами "забувають". Раніше вони не називались інакше, як "люті вороги українського народу", "фашистські найманці", "коляборанти" і т.д. Чому ж ми повинні оцінювати терпіння і жертовність у часи воєнного лихоліття лише червоноармійців, а інших - ігнорувати? Маю на увазі вояків Української Повстанської Армії та Української Національної Армії.
Треба підкреслити, що залежно від відповіді на цих троє питань залежить наше ставлення до багатьох інших, зокрема тих, які безпосередньо пов'язані з процесами сучасного національного державотворення. Тут тупання ногами чи грубі викрики, як це дозволили собі деякі участники з числа колишніх червоноармійців, протестуючи проти спроби Президента держави поглянути нетрадиційно для них на події п'ятдесятирічної давнини, нічого не дають і не допомагають. Такі дії засвідчують лише одне: дехто й нині не хоче поступитись принципам навіть тоді, коли вони виходять за межі історичної правди.
Безумовно, порушені питання далеко не прості. Відомий історик Тарас Гунчак писав: "Проблеми другої світової війни з історичної точки зору із величезним розмаїттям учасників та жертв цієї війни є такими складними, що намагання звести їх до простої формули добра і зла, друзів і ворогів або правильних чи неправильних результатів було б надмірним спрощенням. Залишається багато білих плям, розуміння яких можно досягнути лише старанним та чесним дослідженням усіх наявних фактів".
В цілому історик має рацію, хоч у частковостях йому не можна не заперечити. Дослідження всієї повноти фактів доконечне тоді, коли йдеться про найповніше відтворення реальної картини. Проте ці факти можуть лише скоректувати окремі епізоди, а не саму суть згаданої війни в історії нашого народу. Аналізуючи її, мусимо насамперед відповісти на питання: коли розпочалась ця війна для нашого народу? Відомо, що жителі Волині і Галичини могли двічі вступати в боротьбу проти німецьких війск у складі інших окупаційних армій: у вересні 1939 року - на боці Польщі, а в 1941-1945 роках - на боці Росії. Однак не можна ігнорувати того, що фактично вони могли воювати в лавах німецької армії проти Росії, коли йдеться про вояків дивізії "Галичина". Нарешті, вони мали можливість воювати на два фронти (проти Німеччини і проти Росії) у складі Української Повстанської Армії. Непросте питання й щодо українців з Наддніпрянщини: вони могли воювати і в червоних військах чи советських партизанах і в складі Української Постанської Армії. З цього випливають також різні відповіді на питання: коли закінчилась друга світова війна? Якщо для дивізійників друга світова війна закінчилась у травні 1945 року, то для українських повстанців вона тривала до початку 50-их років. По-різному можуть відповісти на це питання колишні червоноармійці, адже одна частина їх пов'язує кінець війни з капітуляцією Німеччини, друга - з капітуляцією Японії, а третя - могла бути залучена до злочинних дій проти українських повстанців і мирного населення західноукраїнських областей.
Вважаю, що для українського народу початок і закінчення другої світової війни не збігаються з тими датами, які загальноприйняті в світовій історії. Українці були втягнені у вир другої світової війни ще в березні 1939 року, що засвідчила битва на Красному полі під Хустом. Карпатська Україна з територією в 11Д тис. KB. KM і неселенням в дещо більше 552 тис. осіб сфокусувала інтереси різних держав. Більшовицька Москва не могла змиритись с тим, що на невеликому клаптику території зароджується незалежна Українська держава, яка магнетує погляди десятків мільйонів поневолених українців у СРСР, Польщі та Румунії. Без володіння Україною Росія втрачає шанси претендувати на світову імперію. Польща боялась, що волелюбний дух перенесеться на східну сторону Карпат і вона втратить окуповані західноукраїнські землі, тому воліла мати спільний кордон з "традиційним другом", цебто Угорщиною, яка після захоплення значної частини Українського Закарпаття не задоволилась, а намагалась проковтнути його повністю. Не могла бути байдужою до Карпатської України й Румунія, що утримувала Буковину і частину закарпатськоукраїнських земель. Аби уникнути звинувачень у необ'єктивності чи переоцінці, вважаю за доцільне звернутись до чужих джерел. Ось що писав навесні 1939року британець Ланселот Лавтон (Lancelot Lawton) у статті "Україна: найбільша проблема Европи": "Якщо Україні пощастить, на сході Европи з'явиться держава, територіяльно і по населенню друга після Росії. Такого масштабу подія, найбільш правдоподібно, викликала б одночасні й важливі зміни всюди. Це вплинуло б, а то ЙГ вирішило б долю більшовизму в Совєтському Союзі, як і можливо націонал-соціалізму в Німеччині. Воно також вирішило б майбутнє Польщі, Румунії і сусідніх земель, і створило б нові проблеми для Бритійської імперії". Як бачимо, слова Лавтона проливають світло й на ставлення до України після проголошення державної незалежности через 50 років.
Радянська історіографія доклала чимало зусиль для того, аби доказати, що Карпатська Україна народилась з благословення Гітлера. Проте офіційні німецькі документи спростовують таку думку. За кілька днів до бою на
Loading...

 
 

Цікаве