WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Економічне становище національних меншин Поділля у 20-ті pp. XX століття - Реферат

Економічне становище національних меншин Поділля у 20-ті pp. XX століття - Реферат

Економічне становище національнихменшинПоділля у 20-ті pp. XXстоліття

В умовах національно-культурного відродження України, розбудови її державності все більшого значення набувають питання дослідження історії України, особливо тих її сторінок, які протягом тривалого часу невиправдано замовчувалися. До них по праву можна віднести історію національних меншин, для яких українська земля стала другою батьківщиною.

Аналізуючи дані першого всеросійського перепису населення 1897 року, можна стверджувати, що найбільш чисельну етнічну групу на Поділлі становили євреї - 368746 осіб або 12,2 відсотка, а поляки - 69984 особи або 2,3 відсотка.

Розселення євреїв у повітах було більш-менш рівномірним. У Летичівському Літинському Ушицькому Гайсинському Проскурівському Ямпільському та Брацлавському їх чисельність коливалася в межах 23,8 тисячі - 28,1 тисяч осіб, а у Вінницькому Ольгопільському, Могилівському і Кам'янецькому - 30,7 тисяч - 37,1 тисяч і лише в одному Балтському повіті проживало 53 тисячі осіб.

Середня чисельність поляків у 8 повітах становила 3-4,8 тисячі осіб, за винятком Проскурівського-14,5 тисяч, Вінницького - 12,7 тисяч та Кам'янецького - 10,9 тисяч осіб.

Наступні переписи населення, зокрема 1923 р., та опис етнічних груп районів, проведений у 1924р. на Поділлі, засвідчили, що чисельність єврейського населення становила 343303 або 22,1% від усіх євреїв, що проживали на Україні, а поляків у регіоні нараховувалося 71670 або 23,1% від польського населення республіки2. Однак ці дані про польське населення дуже приблизні через те, що частина поляків боялася заявляти про свою національну приналежність. Підтвердженням цього є відповідь поляка - члена Гнівенської сільської ради Тиврівського району який стверджував, що "його батько завжди видавав себе перед владою за українця ... поляків переслідували, і зараз майже 90 відсотків бояться визнати себе поляками через острах, що у випадку приходу іншої влади вони будуть зазнавати гноблення".

Великою перешкодою в обліку польського населення також була плутанина з поняттями "поляк" і "католик", наявність так званих "українців-католиків". У Проскурівському окрузі Старосинявський райвиконком у 1924 р. показав 20 поляків і 2006 українців-католиків, а в 1925 р. -2325 поляків, Фельштинський райвиконком відповідно - 17 і 5893 чоловік. Причому критерій визначення національності по районах був найрізноманітніший. Так, Ярмолинецький райвиконком вважав поляками лише уродженців Польщі, Бахматовецький райвиконком - осіб, які не володіли українською мовою, Фельштинський райвиконком спирався на самовизнання громадян.

Поряд з цим частина переписувачів вважала, що в Україні проживають лише українці. Більшість виконкомів Кам'янецького округу вважала, що у них поляків немає. Підтвердженням цього є інформація Віньковецького райвиконкому за 1924 р. У ній наводиться цифра 3716 поляків, які проживають в районі і володіють своєю рідною мовою, але вже через півроку (січень 1925 р.) райвиконком повідомляє, що в районі немає жодного поляка. Довжоцький райвиконком, заперечуючи проти організації польської сільради в с.Янчинцях, сповістив про незначну кількість поляків, які розмовляють польською мовою, тоді як більше половини жителів села під час опитування записала себе поляками. Такий же підхід мало і бюро Смотрицького райпартосередку (квітень 1925 p.), коли постановило "повідомити польбюро, що в нашому районі нараховується лише 16 сімей, які розмовляють польською мовою ..., але осередок ні в якому разі не буде навчати українців польській мові". В Оринінському районі при реєстрації делегатів райз'їзду член райвиконкому намагався записати польського вчителя - поляка Білого українцем, незважаючи на протести останнього. Селянина - поляка, члена ВУЦВК Городонського, за переконанням активного атеїста, Купинський райвиконком вважав українцем-католиком. Такі прорахунки стали причиною гальмування важливих заходів у проведенні роботи серед польської національної меншини регіону.

За постановою Раднаркому УСРР у Кам'янецький, Проскурівський, Могилівський округи була відряджена спеціальна урядова комісія, очолювана К.Гольбергом, для вивчення роботи серед поляків. Вона найнегативнішим чином оцінила становище в округах. На підставі її висновків Політбюро ЦК КП(б)У ухвалило постанову, в якій визнало: "... лінія III Всеукраїнської конференції Політбюро в питанні про т. з. "українців-католиків" до цього часу в ряді районів усіх перерахованих округів (т. т. колишньої Подільської губернії) недостатньо зрозуміла. У зв'язку з цим робота серед польського населення цих місцевостей утруднюється. Нерозуміння партійної лінії про "українців-католиків" парторганізацією округу, заперечення наявності поляків в округах... не дали можливості Польбюро відповідним чином розгорнути роботу".

За матеріалами обстеження Центральною комісією у справах національних меншин були внесені конкретні пропозиції уряду УСРР. Це сприяло пожвавленню роботи, зокрема, встановленню реальної кількості польського населення в регіоні і Україні. Повторний перепис на початку 1927 р. засвідчив, що кількість польського населення в Україні становила 476,4 тис. чоловік. Найбільше поляків проживало у Шепетівському окрузі - 60,2 тис. (12,6% від усього польського населення України), Проскурівському - 58,5 тис. (12,3%), Кам'янецькому - 30,2 тис. (6,3%), Тульчинському - 11,1 тис. (2,3%)8. Збільшення кількості польського населення пояснювалося довірою до політики Радянської влади, яка спонукала залякану частину поляків відверто заявити про своє національне походження.

Вирішуючи національні питання, радянська влада була переконана, що майбутнє молодої Радянської держави значною мірою залежить від того, чи зуміє вона залучити до творчої праці розкріпачені в 1917р. національності. У зв'язку з цим була розроблена і обґрунтована концепція національної політики, яка мала впроваджувати у життя принципи інтернаціоналізму рівноправності націй та народностей, забезпечення вільного розвитку національних меншин.

Вивчення аналітичних матеріалів апарату Уповноваженого народного комісаріату закордонних справ СРСР в УСРР, Центральної комісії національних меншин та відповідних документів бюро нацменшин окружних виконавчих комітетів дають нам можливість проаналізувати економічний та соціальний стан національних меншин губернії, в першу чергу євреїв. При цьому зауважимо, що економічне становище значної частини єврейського населення містечок і міст Поділля було надзвичайно важким. Про це свідчать матеріали ЦКНМ ВУЦВК, у яких, зокрема, відзначалося:

"1. Наявність широких верств, які не мали внаслідок війн імперіалістичної і громадянської, а також погромів, що пронеслись по Україні, і біженства ніякої економічної бази.

2. Систематичне безробіття в тих кустарних і ремісничих виробництвах, в яких зосереджена більшість єврейських кустарів і робітників (швейні, деревообробні та інші).

3. Скрутність для цих верств, особливо для викинутих громадянською війною з економічної колії, знайти застосування для своїх робочих рук.

4. Особливо важке становище для підростаючого покоління, як для дітей торгівців, які не бажають і не мають чим торгувати, так і для дітей кустарів і робітників, які не знають куди подітися.

5. Натиск з боку різних радорганів (фінагентури, комгоспів, міліції), які часто перекручують лінію Радвлади щодо кустарів і застосовують надто круті заходи стосовно торгівців"9.

В округах єврейське населення становило особливу соціальну структуру. Так, у Кам'янецькому окрузі 82% були торгівці, 5% - бідні кустарі, 2% - заможні елементи, у Шепетівському окрузі - 35,4% - торгівці, 26,1% - бідні кустарі, 17,4% - члени різних спілок, 19,6% - біднота і люди без визначених професій і 1,5% - займалися сільським господарством. Серед єврейського населення Проскурівського округу 30% займалися кустарною та ремісничою працею, 25% - торгівлею, 20% - жили з постійної та сезонної праці по найму, 20% - становило декласоване населення без визначених професій і 5% - залучені до хліборобської праці. Торгівці, не маючи змоги сплачувати величезні податки, емігрували через Румунію та Польщу до Канади. Поодинокі випадки міграції відмічалися серед кустарів та, ремісників.

Аналіз співвідношення соціальної структури єврейського населення з відповідними структурами інших етносів - українців, поляків, росіян - свідчить, що вони суттєво відрізнялися і, перш за все, за їх участю у виробничій та невиробничій сферах. Ось чому ВУЦВК визначив для себе і своїх органів на місцях пріоритетні напрямки викорінення цих явищ і полегшення становища єврейських мас, у яких було передбачено:

"1. Переселити відповідну кількість єврейського населення на землю.

2. Залучити трудове єврейське населення, зокрема молодь, до промислового виробництва.

3. Покращення правового становища єврейського населення і боротьба з будь-якими проявами антисемітизму в радянському апараті і з перекрученнями лінії партії і Радвлади"11.

Ці та інші заходи були спрямовані на задоволення соціально-економічних та національно-культурних потреб єврейського населення.

Щодо польської меншості Поділля, то її переважну більшість "складало селянство, яке в більшості незаможне і середняцьке, і тільки обмежена частина так званої "шляхти заградової" може бути зарахована до куркулів. Останні відрізняються від середняків і решти селян лише збереженням традицій, походження, проте в економічному відношенні це ті ж дрібні землевласники, які давно підпали під процес класової диференціації. До дуже незначного прошарку відносилося міщанство в містах і містечках, а також робітники цукрових, деревообробних, металевих, насіннєвих і суперфосфатних заводів, залізничного транспорту і сільськогосподарської промисловості".

У перспективах економічного розвитку Поділля значна увага приділялася розвитку різних форм кооперації. Пріоритет надавався організації сільськогосподарських колективних об'єднань. Це було логічно через низький рівень землезабезпеченості і незначну кількість робочої худоби в господарствах нацменшин. Незважаючи на проведену у свій час прирізку поміщицької землі, більшість польських земельних товариств залишалися малоземельними. У середньому на одного їдока припадало 0,5 десятини землі, в той час як українське населення мало по 0,7 десятини. Такий стан пояснювався тим, що під час розподілу землі польське населення відмовлялося від наділу через побоювання повернення поміщиків.

Землезабезпечення єврейського населення в регіоні було значно кращим. На одного їдока сільськогосподарського колективу припадало по 0,9 десятини землі. Безкінні господарства становили 60-70 відсотків. Ці обставини змушували сільське та й містечкове населення об'єднуватися у різні товариства по спільному обробітку землі та використання реманенту.

Loading...

 
 

Цікаве