WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Найдавніші часи в історії України - Реферат

Найдавніші часи в історії України - Реферат

Монополія на керівництво економікою. Партійно-державний апарат встановив монопольний контроль над економічною сферою, що і стало фундаментом тоталітарного режиму.

Таким чином, у країні встановилася диктатура більшовицької партії, її органи перебрала на себе всі функції державної влади. На ХVІ з'їзді ВКП(б) (1930 р.) проголошено: "Наша партія керує всіма організаціями пролетаріату і всіма сторонами діяльності пролетарської диктатури, починаючи з придушення класових ворогів і закінчуючи питаннями коноплі, льону, свинарства...".

Органи ДПУ-НКВС розгорнули масові жорстокі репресії проти всіх прошарків населення. Масові репресії були захисною реакцією тоталітарного режиму, оскільки при наявності широкої опозиції цей режим не зміг би забезпечити свого існування. Найбільшого масштабу репресії досягли у другій пол. 30-х рр., набувши характеру масового терору. Впродовж 1937-1941 рр. ("п'ятирічка великого терору") у таборах НКВС було ув'язнено 5 млн. 172 тис. чол., що у 2,2 рази більше, ніж за попередні п'ять років. Пленум ЦК ВКП(б) у листопаді 1933 р. дійшов висновку, що "на Україні основною небезпекою є український буржуазний націоналізм" і поставив завдання "завдати нищівних ударів по націоналістичним петлюрівським елементам, які засіли в різних ділянках соціалістичного будівництва, а особливо в будівництві української соціалістичної культури".

Напрямки масових репресій в Україні.

  • репресії проти селянства (розкуркулювання, штучний голодомор 1932-1933 рр.);

  • боротьба з "підпільними націоналістичними організаціями". 1930 р. – сфабрикована справа проти "Спілки визволення України", за якою засуджено 45 чоловік – відомих українських вчених, письменників, політичних діячів колишньої УНР (С.Єфремов, В.Чехівський, М.Слабченко, А.Ніковський). 1934 р. – "Український національний центр". По цій справі засуджений М.Грушевський. Протягом 1930-1937 рр. органи ДПУ-НКВС "викрили" в Україні 15 великих "підпільних терористичних і диверсійних організацій націоналістів";

  • репресії проти членів КП(б)У, яких звинувачували в "українському буржуазному націоналізмі", у "ворожій діяльності", у "відсутності пильності", в "троцькізмі" і т.п. У ході "партійної чистки" було знищено майже половину складу КП(б)У (Х.Раковський, Ю.Коцюбинський, С.Косіор, В,Чубар, М.Скрипник та ін.);

  • боротьба з "націоналістичними елементами" в Академії наук України: репресовано багато вчених, розігнано цілі наукові інститути;

  • боротьба проти релігії і церкви. У 1930 р. була примусово розпущена Українська автокефальна православна церква;

  • гоніння проти українських письменників, діячів мистецтва. Лише за один 1934 р. було розстріляно 28 письменників (М.Зеров, Г.Косинка, К.Буревій і ін.). протягом 1934-1938 рр. було заарештовано більше половини членів і кандидатів у члени Спілки письменників України. 30-і рр. – "розстріляне відродження";

  • чистка військових кадрів. Був повністю знищений штаб Київського військового округу на чолі з Якіром, репресовано 150 чоловік командного складу Харківського військового округу.

Наслідки репресій:

  1. тотальний терор торкнувся усіх категорій населення, були фізично знищені мільйони українців, внаслідок чого українська нація зазнала величезних демографічних втрат;

  2. занепад української національної культури, інтелектуального потенціалу української нації;

  3. деформація морально-етичних відносин (насадження атмосфери страху та абсолютної покори, заохочення доносів, соціальна незахищеність населення, формування тоталітарної свідомості);

  4. посилення економічної і політичної залежності України від центру;

  5. шляхом репресій відбулося остаточне утвердження тоталітарного режиму, абсолютної політичної влади Сталіна.

7. Під польською окупацією впродовж 1919-1921 рр. опинилися Східна Галичина, Західна волинь, Полісся, Холмщина, Підляшшя, що становило третину тодішньої Польської держави. На цій території проживало 8,9 млн. чол., у тому числі 5,6 млн. українців.

Окупація українських земель Польщею, Румунією та Чехословаччиною відбулася за підтримки західноєвропейських країн та США.

Політика Польщі. Польський уряд намагався витравити такі поняття, як "Україна" та "українці", застосовуючи замість них терміни "Східна Малопольща", "русини". У 1924 р. видано закон про заборону вживання української мови у всіх державних установах. Урядові кола, повернувшись до ідеї однонаціональної польської держави. Розгортають репресії проти українців. Здійснюють політику жорстокої асиміляції.

Соціально-економічне становище. Польський уряд розділив країну на дві території – Польщу "А" і Польщу "Б". До першої входили корінні польські землі, до другої – переважно західноукраїнські і західнобілоруські. Сприяючи розвитку промисловості в Польщі "А", уряд у той же час свідомо гальмував промислове будівництво в Польщі "Б". 85% підприємств Східної Галичини були дрібними, на кожному з них працювало менше 20 чоловік. Господарство краю розвивалося відповідно до інтересів польської економіки. Переважали такі галузі: нафтодобувна, деревообробна, харчова, переробка мінеральної сировини.

Переважав аграрний сектор економіки. Кращі землі були передані полякам. Складне соціально-економічне становище обумовило еміграцію із західноукраїнських земель. За 1919 – 1939 рр. з Галичини емігрувало 190 тис. чоловік. В Галичині панувала також кооперація підприємств.

Національно-визвольний рух. Його очолювали різні політичні сили:

  1. наймасовішою партією було Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО) – партія центристської спрямованості, яка орієнтувалася на здобуття Україною незалежності та її демократичний розвиток. Використовувала легальні методи боротьби, вела погоджувальну політику стосовно польської влади;

  2. друга за впливом Радикальна партія. Прагнула поєднати принципи демократичного соціалізму з національним відродженням України і її незалежним існуванням. Відображала інтереси переважно селян. сільської інтелігенції та с/г робітників;

  3. Компартія Західної України (КПЗУ). Вона виступала за возз'єднання з Радянською Україною в межах СРСР. КПЗУ виступила проти антиукраїнських акцій сталінського керівництва. За вказівкою ВКП(б) Комінтерн прийняв рішення про розпуск КПЗУ;

  4. Організація українських націоналістів (1929 р.). утворилася на базі Української військової організації. Очолював Є.Коновалець. Мета ОУН – утворення соборної української незалежної держави з багатоукладною економікою. На чолі руху має стояти одна націоналістична партія з необмеженою владою лідера. Методи боротьби – пропагандистські, агітаційні, організаційні, диверсійні і терористичні. Напередодні другої світової війни ОУН нараховувала до 20 тис. свідомих членів і багато прихильників. Після вбивства Є.Коновальця (1938 р.) ОУН розколовся на два напрямки: революційне крило очолив С.Бандера (ОУН-Б). Помірковане крило очолив А.Мельник (ОУН-М).

Значний сплив на активність українського населення мала греко-католицька церква. Її глава, митрополит А.Шептицький, який користувався великим авторитетом серед західних українців. Виступав проти приєднання українських земель проти Польщі, всіляко сприяв процесам національного відродження.

Війська Румунії наприкінці 1918 р. окупували Північні Буковину і Бессарабію, до складу якої входили етнічні українські землі – Ізмаїльській, Аккерманський, Хотинський повіти. На цій території проживало майже 790 тис. українців.

Закарпаття (під назвою "Підкарпатська Русь") у 1920 р. було приєднане до Чехословаччини. На території краю проживало понад 725 тис. українців.

Політика Румунії. Румунська влада здійснювала щодо українського населення політику тотальної румунізації. Вдаючись до відкритих насильницьких дій. З 1919 по 1928 рр. на території Буковини діяв воєнний стан. У 1920 р. заборонено вживання української мови. Була заборонена українська преса. Здійснювалася румунізація православної церкви.

Політика Чехословаччини. Уряд цієї країни здійснював більш помірковану політику щодо Закарпаття. Але і тут власті намагалися переконати українське населення, що в нього немає батьківщини, що українська мова є для нього "чужою".

Боячись зростання національної свідомості українців, іноземні уряди всіляко перешкоджали розвитку освіти: закривали українські школи (в Буковині до 1927р. не залишилося жодної), діяла норма прийому до вузів української молоді (у Львівському університеті вона складала 5%). Освіту мали лише 40% дорослих громадян Закарпаття, 30% – Галичини і Волині, 20% – Буковини.

Loading...

 
 

Цікаве