WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Найдавніші часи в історії України - Реферат

Найдавніші часи в історії України - Реферат

Соціально-політична криза виявилася в тому, що:

  1. почалися повстання селянства проти політики "воєнного комунізму", зокрема, проти продрозкладки (проти радянської влади виступила армія Н.Махна – 15 тис. чол. Всього у повстанських формуваннях – 40 тис. чол.);

  2. тяжкий економічний стан, продовольчі нестатки викликали різні форми протесту (страйки) з боку робітників. Поряд з економічними вимогами висувалися політичні, у тому числі – "Ради без більшовиків";

  3. криза у більшовицькій партії – загострилися суперечки щодо шляхів подальшого розвитку країни.

Таким чином, загальна криза в країні змусила більшовиків з 1921 р. перейти від політики "воєнного комунізму" до нової економічної політики (непу).

Неп передбачав часткове повернення до ринкових відносин, різних форм власності, економічних методів управління народним господарством. Проте, більшовики розглядали неп як вимушений захід, за допомогою якого можна буде подолати поточні труднощі і досягти кінцевої мети – побудови комунізму.

Основні зміни в період непу:

У сільському господарстві:

  1. заміна продрозкладки продподатком (був менший у 2 рази і відомий селянам заздалегідь);

  2. дозвіл на вільну торгівлю надлишками сільськогосподарської продукції;

  3. дозвіл на оренду землі і використання найманої праці.

У 1925 р. обсяг сількогосподарського виробництва досяг довоєнного рівня.

У промисловості:

  1. продаж у приватні руки і передача в оренду дрібних і частини середніх підприємств. В Україні було здано в оренду 5200 підприємств – половина наявного фонду;

  2. децентралізація управління промисловістю. Багато підприємств об'єднувалися в трести ("Донвугілля", "Хімвугілля", "Південьсталь", "Цукротрест");

  3. ліквідація загальної трудової повинності і зрівнялівки в оплаті праці;

  4. залучення іноземного капіталу у формі концесій, змішаних акціонерних товариств та ін.

Високі темпи розвитку легкої і харчової промисловості. У 1925-1926 рр. обсяг промислового виробництва в Україні досяг 99% рівня 1913 р.

У галузі торгівлі і фінансів:

  1. відмова від розподілу продукції за картками і перехід до вільної купівлі-продажу. Розвиваються три види торгівлі: кооперативна, приватна, державна;

  2. у великих містах відкрились торговельні біржі;

  3. у 1922-1924 рр. проведено грошову реформу. Досить швидко змінювалася грошова система, спадала інфляція. Зріс життєвий рівень населення.

Причини згортання непу. Неп не міг бути тривалим, оскільки:

  1. комуністична партія з самого початку розглядала неп як вимушену і тимчасову поступку капіталізму, її стратегічна мета залишалася незмінною – побудова комуністичного суспільства;

  2. він був несумісний з політикою Сталіна, спрямованого на встановлення в країні тоталітарного режиму.

У кін 20-х рр.. сталінське керівництво відмовилося від непу і перейшло до командно-адміністративної системи.

2. Під час громадянської війни на території колишньої Російської імперії утворилося шість радянських республік – Російська Федерація, Україна, Білорусь, Азербайджан, Вірменія, Грузія та дві народні республіки – Бухарська і Хорезмська. Республіки формально вважалися незалежними, але фактично ніякого суверенітету вони не мали і управлялися єдиним центром – ЦК РКП(б). Залежність республік від московського центру прикривалася системою двосторонніх та багатосторонніх угод, яка отримала назву "договірної федерації".

Після громадянської війни постало питання про остаточне врегулювання відносин між республіками. Для цього була утворена спеціальна комісія на чолі з наркомом національностей Йосифом Сталіним. Комісія розробила так званий "план автономізації", який передбачав включення республік на правах автономії до складу Російської федерації.

В Україні з критикою цього плану активно виступили голова уряду Х.Раковський та нарком внутрішніх справ М.Скрипник.

В.Ленін відкинув сталінський план, назвавши його шовіністичним, і розробив власний план, за яким усі республіки на рівних правах входили до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, зберігаючи за собою право вільного виходу.

На основі ленінського плану І з'їзд рад СРСР 30 грудня прийняв рішення про утворення СРСР. До його складу увійшли Російська федерація, Українська РСР, Білоруська РСР, Закавказька Федерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан). У документах, покладених в основу СРСР (Декларація і Договір) права центру превалювали над правами республік. Так, із 29 пунктів Союзного договору лише один стосувався прав республік. Формально кожна республіка мала право виходу із СРСР, але механізму такого виходу не було розроблене.

Юридичне оформлення СРСР остаточно завершилася в 1924 р., коли була прийнята Конституція СРСР.

Конституція СРСР позбавила союзні республіки права на зовнішню політику і торгівлю, прийняття власних рішень щодо розвитку транспорту, зв'язку, оборонної промисловості. Повноваження республік обмежувалися сільським господарством, внутрішніми справами, охороною здоров'я, соціальним забезпеченням. Але і ці повноваження зводилися нанівець керівництвом РКП(б), яке визначало внутрішню і зовнішню політику в цілому і кожної республіки зокрема.

ІХ Всеукраїнський з'їзд рад (травень 1925 р.) затвердив зміни в Конституції УСРР, законодавчо закріпивши входження республіки до складу СРСР.

Формально СРСР був федерацією, але фактично – унітарною, централізованою державою, імперією нового типу. Україна втратила рештки державного суверенітету і перетворилася на адміністративну одиницю Радянського Союзу.

Утворення СРСР було обумовлене дією як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів:

  1. територіальні межі республік , які увійшли до СРСР, були об'єднані в межах колишньої Російської імперії. Між ними існували історично усталені тісні економічні зв'язки, і як наслідок, певна спеціалізація економічних районів та розподіл праці;

  2. у роки громадянської війни 1917-1920 рр. між радянськими республіками склався воєнно-політичний союз, а пізніше, у 1921-1922 рр., воєнно-господарський та дипломатичний союзи. Виникла т.зв. "договірна федерація" радянських держав, де функції загально федеративних органів виконували органи влади Радянської Росії;

  3. головною ж причиною утворення СРСР стало посилення впливу у всіх республіках єдиної, жорстко централізованої більшовицької партії, керівництво якого взяло курс на негайне об'єднання республік в єдину державу.

3. Українізація – це політика в національно-культурній сфері, яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні у 20-і рр. Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу:

  • висування українців на керівні посади;

  • впровадження української мови в державні та культурні установи, пресу, навчальні заклади;

  • розвиток національної за формою й радянської за змістом культури;

  • створення відповідних умов для культурного розвитку національних меншин, які проживали в Україні.

Більшовики змушені були піти на проведення цієї політики, оскільки перебували під впливом національно-визвольної боротьби українців 1917-1921 рр. Українізація здійснювалася в певних дозволених центром рамках. Рушійною силою у справі українізації став Наркомат освіти України, яким у 20-і рр. керували прибічники національного відродження Г.Гринько, О.Шумський, М.Скрипник.

Наслідки українізації.

20-і рр. стали періодом подальшого національного відродження:

  1. у 1930 р. чисельність шкіл з українською мовою навчання становила 85%, на українську мову переведено 75% діловодства державних установ, українською мовою видавалося 90% газет і більше половини книжок і журналів. Кількість українців серед службовців держапарату зросла з 35 до 54%;

  2. українізація сприяла залучено до радянського культурного будівництва української інтелігенції. З еміграції повернулися деякі відомі діячі, зокрема М.Грушевський;

  3. відбувався бурхливий розвиток української культури: в республіці видавалося понад 20 літературно-художніх альманахів і збірників, 55 журналів, виникли багато чисельні літературно-художні об'єднання, працювало 45 професійних театрів і т.д. (М.Зеров, Г.Косинка, М.Хвильовий, М.Рильський, В.Яловий, В.Сосюра, Л.Курбас, О.Довженко, Г.Верьовка і ін.).

Причини згортання українізації.

Українізація почала виходити за дозволені центром рамки:

  1. вона охопила все суспільно-культурне життя республіки;

  2. зростав прошарок української інтелігенції, якій режим Сталіна не довіряв і бачив у ній ідейного конкурента партії;

  3. українізація сприяла зростанню національної свідомості українців, стимулювала націонал-комуністичні настрої. Основними ідеологами українського націоналізму були письменник М.Хвильовий. нарком освіти з 1924 по 1926 рр. О.Шумський, економіст М.Волобуєв.

Loading...

 
 

Цікаве