WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Найдавніші часи в історії України - Реферат

Найдавніші часи в історії України - Реферат

Політика більшовиків викликала масове невдоволення населення України, розгорнувся широкий селянський рух опору, зростало невдоволення і в самій Червоній Армії.

Тим часом наступ на Україну розгорнула білогвардійська армія Денікіна, активізувала свої дії армія УНР, захопивши 30 серпня 1919 р. Київ. Радянська влада в Україні знову впала. Але ж і Директорія змушена була капітулювати перед білогвардійцями і вивести війська з Києва. Восени 1919 р. більшість української території опинилася під владою генерала Денікіна. Антинародна політика білого режиму викликала масовий опір населення. У тилу білогвардійських військ ширився повстанський рух, особливо активно діяли загони Нестора Махна.

На початку 1920 р. Червона Армія подолала опір військ Директорії і розгромила денікінців. Радянську владу в Україні було відновлено втретє і остаточно.

Взимку 1919-1920 рр. армія УНР провела т.зв. "зимовий похід", який виявився невдалим.

Намагаючись врятувати українську справу, Директорія пішла на вимушений крок – переговори з Польщею. 24 квітня 1920 р. між урядами УНР і Польщі було укладено Варшавський договір, який передбачав:

  • спільну боротьбу проти більшовиків;

  • відновлення незалежності УНР на чолі з Директорією і Головним отаманом С.Петлюрою;

  • як своєрідну компенсацію за це С.Петлюра "віддавав" Польщі західноукраїнські землі (Східну Галичину, Волинь, Холмщину, Полісся), що викликало обурення серед населення Західної України.

Хоча і розпочалися військові дії, проте Росія і Польща були не готові до затяжної війни і в жовтні 1920 уклали перемир'я. Це означало розрив Польщі з УНР. Українські війська (17 тис.) продовжували війну самостійно, але після запеклих боїв з частинами Червоної Армії змушені були відступити на окуповану поляками територію, де були роззброєні та інтерновані в польських таборах. Уряд УНР переїхав до Австрії.

18 березня між Польщею, Радянською Росією і Радянською Україною був підписаний Ризький мир:

  1. Польща визнавала існування самостійної Радянської України;

  2. До Польщі ввійшли Східна Галичина, Західна Волинь, Західна Білорусь, Холмщина, Підляшшя.

3. У жовтні 1918 р. почався розпад Австро-Угорщини, яка терпіла поразку в І світовій війні і була охоплена революційно-визвольним рухом.

18 жовтня 1918 р. українські політичні діячі та церковні ієрархи Східної Галичини і Буковини уторили у Львові Українську Національну Раду на чолі з Євгеном Петрушевичем. Своєю метою УН Рада оголосила об'єднання західноукраїнських земель в одне ціле – Українську державу.

Вирішальним кроком на шляху західних українців до відтворення державності стали події 1918 р.:

1 листопада – з ініціативи Військового комітету у Львові відбувся виступ солдатів – українців, активно підтриманий населенням міста.

2 листопада – австрійський намісник передав владу УН раді. У своєму зверненні до населення вона проголосила про створення національною держави на українських землях Австро-Угорщини, заявила про свої наміри провести земельну реформу, створити національну армію, запровадити робітниче законодавств, соціальне забезпечення.

9 листопада – сформовано західноукраїнський уряд (Державний Секретаріат), який очолював Кость Левицький.

13 листопада – УН Рада прийняла Закон, яким затвердила державну самостійність Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) зі столицею у Львові (включаючи Східну Галичину, Закарпаття, Буковину).

ЗУНР відразу стало об'єктом агресії з боку Польщі. Поляки прагнули включити західноукраїнські землі до відновленої польської держави. Ситуація ускладнювалася тим, що Польщу підтримували і країни Антанти. США, Англія і Франція у післявоєнному устрої зробили ставку саме на Польщу, прагнули створити з неї "санітарний кордон для боротьби проти більшовизму".

Головним завданням ЗУНР став захист власної території від іноземної агресії. 22 листопада уряд ЗУНР під тиском польських військ змушений був покинути Львів, евакуювавшись спочатку до Тернополя, а потім – до Станіслава.

4. Уряд ЗУНР не був схильний до радикальної зміни соціально-економічного життя, а прагнув до демократичних реформ при збереженні соціального спокою:

  • за короткий час була сформована ефективна система управління. Відбулися вибори до Української Національної Ради – представницького і законодавчого органу. Більшість її депутатів стояли на національно-ліберальних позиціях і представляла Українську національно-демократичну партію. Формувалася місцева адміністрація, правоохоронні органи;

  • президентом республіки було обрано Є.Петрушевича;

  • проголошувалася ліквідація великого землеволодіння. Але здійснення земельної реформи затягувалося: розподіл між селянами передбачався після закінчення війни;

  • створювалися система народної освіти: шкільництво отримало державний статус, дозволялося існування приватних шкіл, національним меншинам надавалося право "на школу рідною мовою";

  • утверджувалося державність української мови;

  • для захисту республіки була утворена боєздатна Українська Галицька Армія (УГА, яка досягла 100 тис. чол.;

  • значні зусилля були спрямовані на об'єднання з УНР. Після переговорів з Директорією 22 січня 1919 р. в Києві проголошено Акт Злуки УНР та ЗУНР.

Але Акт Злуки реалізовано не було – як через складне воєнне та міжнародне становище обох республік, так і через значні суперечності між урядами ЗУНР та УНР щодо внутрішньої та зовнішньої політики. І коли Директорія взяла курс на союз із Польщею, з якою ЗУНР була у стані війни, Є.Петрушевич 4 грудня 1919 р. денонсував Акт Злуки.

У липні 1919 р. польські війська окупували Східну Галичину. Уряд ЗУНР переїхав до Кам'янець-Подільського, а в листопаді – емігрував до Відня. УГА перебралася на територію, яку контролювала Директорії об'єдналася з армією УНР.

Наполеглива діяльність уряду ЗУНР в еміграції по вирішенню західноукраїнського питання не знайшла міжнародної підтримки. 15 березня 1923 р. Конференція послів Антанти прийняла остаточне рішення про при належність Східної Галичини Польщі, припинивши, таким чином, юридичне існування ЗУНР.

5. Основні причини поразки української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. :

  1. низький рівень національної свідомості українців і, як наслідок, слабка соціальна база визвольного руху. Очолила національну революцію українська інтелігенція, яка розраховувала на підтримку селян. Інтелігенція була малочисельною, а селяни – політично несвідомими, неосвіченими, неорганізованими, розпорошеними. Робітники, підприємці, поміщики в більшості свої не підтримали ідею незалежності України;

  2. відсутність єдності в діях українських національних сил, які не пішли на компроміс в ім'я загальнонаціональних інтересів. Центральну Раду шляхом перевороту ліквідував гетьман П.Скоропадський, гетьманський режим впав під тиском Директорії УНР, українські комуністи визнавали лише радянську владу, не було єдності між УНР і ЗУНР;

  3. несприятлива міжнародна ситуація. Боротьбу проти українського визвольного руху вели набагато сильніші зовнішні вороги.

Історичне значення:

  1. у ході революції український народ створив власну державу і декілька років підтримував її існування;

  2. героїчна боротьба українського народу 1917-1921 рр. стала прикладом і дала досвід наступним поколінням українців. Без цієї боротьби було б неможливим проголошення державної незалежності в 1991 р.

Лекція №16: Українські землі

в міжвоєнний період.

План.

  1. Нова економічна політика: особливості та наслідки.

  2. Входження України в склад СРСР. Кордони УРСР.

  3. Українізація: причини та наслідки.

  4. Індустріалізація: причини та наслідки.

  5. Колективізація. Голод 1932-1933 рр.

  6. Репресії 30-х рр.

  7. Західноукраїнські землі під владою Польщі.

  8. Буковина та Закарпаття в 20-30-х рр.

1. Причини переходу до непу.

На кін. 1920 – поч.. 1921 рр. більшовицька Росія і Україна опинилися в ситуації глибокої економічної, соціальної та політичної кризи, викликаної:

  • воєнними діями, що велися майже безперервно 7 років;

  • політикою "воєнного комунізму", яка руйнувала основи економіки, паралізувала сільське господарство і викликало опір переважної більшості населення, особливо селянства.

Економічна криза виражалася в тому, що:

  1. промисловість знаходилася в стані розрухи. У1921 р. в Україні промислове виробництво становило 1/10 частину довоєнного рівня, виробництво металу – 5%, вугілля – 30% і т.д.;

  2. сільське господарство також перебувало в катастрофічному стані: порівняно з 1913 р. посівні площі в Україні скоротилися на чверть, збір зерна – на третину. Ситуацію ускладнили засуха 1921 р. і голод (загинуло 1 млн. чол.). Масовість жертв голоду пояснюється ще й політикою більшовиків;

  3. у галузі фінансів – повна інфляція грошей.

Loading...

 
 

Цікаве