WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Найдавніші часи в історії України - Реферат

Найдавніші часи в історії України - Реферат

Протягом лютого-квітня 1918 р. німецько-австрійські війська (450 тис. чол.) окупували всю Україну. 7 березня до Києва повернулася Центральна Рада. Сподівання Центральної Ради на допомогу з боку Німеччини і Австро-Угорщини і їх невтручання у внутрішні справи УНР виявилися наївними і ілюзорними. В Україні було встановлено жорстокий окупаційний режим. Так, були запроваджені військові польові суди, які здійснювали судочинства і розстріли мирного населення.

Центральна Рада втрачала реальну владу в Україні, втрачала авторитет серед населення, скомпрометувавши себе співробітництвом з окупаційним режимом і безпорадністю в здійсненні соціально-економічних перетворень.

5. В опозицію до Центральної Ради стали підприємці, поміщики, заможні селяни. Вимагаючи скасування земельного закону і відновлення приватної власності. 29 квітня 1918 р. у Києві відбувся з'їзд Союзу землевласників, який проголосив гетьманом усієї країни Павла Скоропадського. У цей же день окупаційні власті розігнали Центральну Раду і визнали владу гетьмана. В Україні стався державний переворот.

Павло Скоропадський – нащадок гетьмана поч. ХVІІІ ст. Івана Скоропадського, один із найбільших українських землевласників, з 1912 р. – генерал-майор російської армії, ад'ютант Миколи ІІ. У 1917 р. брав участь у створенні загонів вільного козацтва.

Уряд гетьмана складався з великих землевласників, військових, помірно-консервативних громадських діячів. Очолив уряд поміщик, октябрист Ф.Лизогуб. Ядро уряду складали кадети, представників соціалістичних партій у ньому не було.

Фактично гетьман і його уряд перебували у повній залежності від німецько-австрійського окупаційного режиму.

6. Основні напрями політики уряду П.Скоропадського:

  1. замість УНР була проголошена Українська держава, республіканська форма правління замінена на монархічну (гетьманат). Гетьман зосередив в своїх руках всю повноту влади – законодавчу, виконавчу, судову;

  2. відновлено поміщицьке землеволодіння, приватну власність на фабрики, заводи, шахти;

  3. налагоджено дієздатний адміністративний апарат, який вдавався до репресивних методів. Переслідувалися політичні сили лівого спрямування, заборонялися вуличні процесії, мітинги, припинилося видання ряду газет. Демократичний режим змінився авторитарним;

  4. створювалася регулярна українська армія. Уряд видав закон про загальну військову повинність. Гетьман передбачав відродити козацтво як стан українського суспільства;

  5. успішною була діяльність в культурній сфері: українізація шкіл, відкриття нових гімназії, університетів, Української академії наук, Національного архіву та інших культурно-просвітницьких центрів;

  6. здійснювалася активна зовнішня політика. Українську державу П.Скоропадського визнало 30 країн світу, у 23 країнах вона мала свої представників. Було укладено договір про добросусідські відносини з Росією.

Гетьманський переворот, хоч і відбувся досить спокійно, масового схвалення не дістав. Орієнтація уряду на великих землевласників, буржуазію, на німецький окупаційний режим позбавила його підтримки широких верств українського населення – селян, робітників, інтелігенції. Консервативні ідеї, сповідувані урядом, не змогли консолідувати суспільство.

Лекція №15: Директорія УНР. Західноукраїнська

Народна Республіка

План.

  1. Прихід до влади Директорії УНР.

  2. Внутрішня і зовнішня політика Директорії.

  3. Проголошення ЗУНР.

  4. Внутрішня і зовнішня політика ЗУНР.

  5. Причини поразки та історичне значення української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.

1. Уряд гетьмана не визнали соціалістичні партії, селянський союз, інші політичні партії та громадські організації. Опозиційні до гетьманату сили об'єдналися навколо Українського Національного Союзу (УНС). 13 листопада 1918 р. на засіданні УНС з метою організації боротьби проти гетьманського режиму було створено опозиційний уряд – Директорію на чолі з В.Винниченком (ввійшли С.Петлюра, Ф.Швець, Ф.Андрієвський, А.Макаренко). У свою чергу українські більшовики на чолі з КП(б)У теж прагнули відновити в Україні радянську владу і зберегти єдність з радянською Росією.

11 листопада 1918 р. закінчилася І світова війна поразкою німецько-австрійського блоку. Почалася евакуація німецьких військ з України. У цих умовах Раднарком Росії анулював Брестський мир з Німеччиною, в т.ч. і положення про визнання Росією самостійності України.

Втративши іноземну військову підтримку, гетьман переорієнтувався на Антанту і білогвардійців, сподіваючись на їх допомогу. 14 листопада у грамоті "До всіх українських громадян" П.Скоропадський заявив про федерацію України з не більшовицькою Росією і про "відновлення Великої Росії". Суверенність Української держави скасовувалася.

У відповідь на гетьманську грамоту Директорія оголосила початок повстання проти гетьманського режиму. Повстанський рух охопив майже всю Україну.

28 листопада з ініціативи КП(б)У було створено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з Г.П'ятаковим, а згодом Х.Раковським. На допомогу українським більшовикам знову прийшла Росія, відкривши Український фронт. Протягом листопада-грудня 1918 р. більшовикам вдалося відновити радянську владу на частині української території.

уряд гетьмана опинився у безнадійній ситуації. 14 грудня війська Директорії зайняли Київ. Цього ж дня П.Скоропадський зрікся влади і покинув місто.

Гетьманський уряд передав владу Директорії, яка заявила про відновлення УНР. Директорія була з самого початку свого правління у стані війни з Радянською Росією.

2. Директорія була урядом соціалістичного спрямування. Прийшовши до влади, вона розгорнула активну державотворчу діяльність. Була, зокрема відновлені назва держави УНР, визначені органи влади (вища влада належить Директорії, законодавча – Трудовому Конгресу, виконавча – Раді народних міністрів, а на місцях – трудовим радам селян, робітників, трудової інтелігенції), ухвалено новий земельний закон про передачу поміщицької землі селянам без викупу, 22 січня 1919 р. проголошено Злуку УНР із ЗУНР. Землевласники і підприємці позбавлялися політичних, зокрема, виборчих прав.

З 21 по 29 січня працював Трудовий конгрес, який схвалив Акт Злуки, висловився за демократичний лад в Україні, визнав за Директорією право призначати членів Ради народних Міністрів, видавати закони, які мали затверджуватися на сесії Трудового конгресу, доручив Директорії оборону України. Та вже 2 лютого 1919 р. Директорія під тиском більшовицьких військ покинула Київ, перебравшись до Вінниці, а згодом – на територію ЗУНР, до Тернополя.

У червні 1919 р. підконтрольна Директорії територія становила смугу завширшки 10-20 км. – між поляками і більшовиками.

Причини поразки Директорії:

  1. Директорію роздирали внутрішні протиріччя щодо змісту та напрямків політики. Між двома її лідерами не було згоди: В.Винниченко наполягав на першочерговому вирішенні економічних проблем, С.Петлюра – на утворенні військових сил, адміністративного апарату. У зовнішній політиці В.Винниченко, В.Чеховський, М.Шаповал схилялися до союзу з більшовиками, інші на чолі з С.Петлюрою – до союзу з Антантою;

  2. непослідовна, нерішуча внутрішня політика Директорії полягала в наступному: а) видала закон про ліквідацію приватної власності на землю, але не поспішала з його реалізацією; проти селян, які самостійно розв'язували земельні питання, здійснювали каральні акції; б) обіцяла позбавити буржуазію виборчих прав, але залишила їй усі права; в) ліквідувавши гетьманський державний апарат, не змогла створити нового і т.д.;

  3. невдала зовнішня політика. Поразкою завершилися переговори Директорії про мир з Росією; не вдалося домовитися про підтримку з боку країн Антанти, які в грудні 1918 р. висадили свої війська на півдні України і надали підтримку білогвардійській армії Денікіна;

  4. радянсько-більшовицькі війська мали чисельну перевагу, були краще організовані, ніж напівпартизанська армія С.Петлюри. на бік більшовиків перейшли загони Махна, "зелених", Григор'єва.

Отже, 2 лютого 1919 р. радянські війська вступили до Києва і до травня майже на всій території України була встановлена радянська влада.

Тимчасовий робітничо-селянський уряд України встановив нову назву держави – Українська соціалістична радянська республіка. Більшовики почали проводити на Україні політику "воєнного комунізму", яка передбачала суворий контроль над економікою і соціальною сферою країни (націоналізація промисловості, фінансів, зв'язку; диктатура комуністичної партії; загальна трудова повинність; карткова система; "червоний терор"; продрозкладка тощо).

Loading...

 
 

Цікаве