WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Найдавніші часи в історії України - Реферат

Найдавніші часи в історії України - Реферат

1. 27 лютого 1917 р. в Росії перемогла революція. У цей день в Петрограді було утворено два нових реальних органи влади: Тимчасовий уряд і Петроградська рада робітничих, солдатських депутатів. В ніч з 2 на 3 березня Микола ІІ зрікся престолу і передав владу Тимчасовому уряду, який проголосив політичні свободи і початок виборів до Установчих зборів – вони повинні були вирішити долю Росії, прийняти її конституцію.

Падіння самодержавства, демократизація суспільства сприяли піднесенню національно-визвольних процесів. Виникла можливість самовизначення України і відродження її державності.

На порядку денному постало питання про необхідність єдиного центру українського руху. За ініціативи Товариства українських поступовців 4 березня 1917 р. представниками українських партій і громадських організацій була утворена Українська Центральна Рада. Провідне становище в Центральній Раді зайняли ТУП, УСДРП, УПС, її головою було обрано М.Грушевського.

Своєю метою Центральна Рада оголосила державне самовизначення українського народу. Уже в перші дні свого існування Центральна Рада звернулася до українською народу із закликом згуртувати свої сили у боротьбі.

6-8 квітня 1917 р. у Києві працював Український національний конгрес, який надав Центральній Раді повноваження представляти народ України, перетворивши її таким чином на своєрідний український парламент. Конгрес визначив склад та структуру Центральної Ради (Велика рада і Мала рада), обрав президентом України М.Грушевського, одностайно висловився за національно-територіальну автономію України.

Центральна Рада здобула підтримку Всеукраїнського військового та Всеукраїнського селянського з'їздів, зборів та мітингів демократичних сил.

2. 10 червня Центральна Рада прийняла Перший Універсал, який проголосив Україну автономією в складі Росії, відродивши тим самим українську державність.

15 червня був утворений виконавчий орган Центральної Ради – Генеральний Секретаріат на чолі з В.Винниченком. до уряду увійшли С.Петлюра (секретар військових справ), Б.Мартос (секретар земельних справ), В.Садовський (секретар юстиції) та інші. За партійною приналежністю уряд переважно був соціал-демократичним.

Стрімкий розвиток українського визвольного руху викликав стурбованість Тимчасового уряду, який прагнув зберегти контроль над Україною. У кінці червня 1917 р. в Києві з метою налагодження взаємин відбулися переговори між Центральною Радою і представниками Тимчасового уряду (О.Керенський, М.Терещенко, І.Церетелі). У ході переговорів було досягнуто певного компромісу. Центральна Рада погодилася зачекати законодавчого затвердження автономії України загальноросійськими Установчими зборами у листопаді 1918 р. Тимчасовий уряд, зі свого боку, визнавав Центральну Раду представницьким органом українського народу, а Генеральний Секретаріат – органом крайової адміністрації.

3 липня 1917 р., дотримуючись взятих на себе зобов'язань, Центральна Рада схвалила Другий Універсал, у якому виступила проти "намірів самовільного здійснення автономії України". А вже 11 липня до складу Центральної Ради ввійшли представники неукраїнських організацій (національним меншинам було надано 18% місці у Малій Раді і 30% місць – у Великій раді).

Але Тимчасовий уряд відступився від прийнятих домовленостей. 4 серпня він затвердив "Інструкцію Тимчасового Уряду Генеральному Секретаріатові", згідно якого право чинність Генерального Секретаріату поширювалася лише на 5 із 9 українських губерній: Київську, Волинську, Полтавську, Подільську, частково Чернігівську, а його компетенція значно звужувалася.

Українська Центральна Рада, засудивши дії Тимчасового уряду, все ж таки не наважилася на відкриту конфронтацію і не припинила співробітництва з ним. Однак, конструктивного характеру ця співпраця так і не набула через небажання Тимчасового уряду задовольнити вимоги українського руху.

3. 25-26 жовтня (7-8 листопада) 1917 р. у Петрограді більшовики, здійснивши державний переворот, захопили владу і утворили новий уряд – Раду Народних Комісарів на чолі з Леніним. Більшовицький переворот різко змінив ситуацію в Росії і в Україні.

Центральна Рада засудила переворот, не визнала владу більшовиків і зайняла щодо нього ворожу позицію.

За нових обставин, коли юридично перестав існувати всеросійський уряд, Центральна Рада і Генеральний Секретаріат активізували свою діяльність по державотворенню в Україні. Найбільш важливими кроками на цьому шляху були такі.

31 жовтня Центральна Рада прийняла рішення щодо поширення її повноважень на територію Харківщини, Катеринославщини, Херсонщини, материкової Таврії, частину Курської і Воронезької губерній – етнічні українські території. Розширилися структура і компетенція Генерального Секретаріату.

7 (20) листопада Центральна Рада прийняла Третій Універсал, проголосивши утворення Української Народної Республіки (УНР) як автономії в складі Російської республіки, яка повинна стати "федерацією рівних народів". УНР планувала вступити у федеративні стосунки з тими державами, які утворяться на руїнах імперії. На думку багатьох істориків, це було помилкою Центральної Ради: на момент прийняття Третього Універсалу склалися всі умови для проголошення повної державної незалежності України. Та, керуючись власною ідеологією, Центральна Рада зробила ставку на федеративну Росію, змарнувавши тим самим багато енергії і часу.

Третій Універсал оголосив широку програму соціально-економічних перетворень, зокрема: скасував велику приватну власність на землю, встановив 8-годинний робочий день, проголосив широкі демократичні свободи і ліквідацію смертної кари, на 9 (22) січня 1918 р. призначив Українські Установчі збори, яким Центральна Рада мала передати владу.

Центральна Рада була основним суперником більшовиків у боротьбі за владу в Україні. На цей час РСДРП(б) не користувалася достатньою підтримкою українського населення. Так, під час грудневих виборів до Всеросійських Установчих зборів партія більшовиків отримала лише 10% голосів виборців України, тоді як українські партії – 75%.

Протистояння між Центральною Радою і Раднаркомом Росії вилилося у конфлікт між ними. Більшовики наполягали на переобранні складу Центральної Ради на Всеукраїнському з'їзді рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, сподіваючись забезпечити собі більшість його голосів.

4 (17) грудня 1917 Раднарком з метою активізації боротьби проти Центральної Ради надіслав їй ультиматум. Більшовицький уряд заявив. Що, визнаючи УНР і її право відокремитися від Росії, він не визнає Центральну Раду повноважним представником українського народу, оскільки вона не бажає скликати Всеукраїнський з'їзд рад. Центральна Рада звинувачувалася у дезорганізації фронту, у роззброєнні більшовицьких частин в Україні, у змові проти проголошеної більшовиками радянської влади.

Ультиматум повинен був підготував підґрунтя для збройного втручання Рад наркому у внутрішні справі УНР.

Сподівання більшовиків переобрати склад Центральної Ради на Всеукраїнському з'їзді рад не виправдалися. Перебуваючи у значній меншості (127 чоловік і 2,5 тис. делегатів), вони покинули Київ і 11-12 (24-25) грудня 1917 р. провели альтернативний з'їзд у Харкові. Тут вони проголосили встановлення радянської влади в Україні, створили Центральний виконавчий комітет рад України (ЦВК) та радянський уряд – Народний Секретаріат. ЦВК рад України заявив про розпуск Центральної Ради і Генерального Секретаріату та про початок боротьби з "контрреволюцією". Більшовики нав'язали Україні громадянську війну.

Війна більшовиків з УНР тривала впродовж грудня 1917 – січня 1918 рр. Центральна Рада виявилася не готовою до успішного збройного протистояння ворогові. Найдраматичнішим був кривавий похід більшовицьких військ на чолі з М.Муравйовим на Київ. 16 (29)січня – бій під Крутами їм дали 300 студентів і курсантів, які героїчно загинули.

4. За умов наступу більшовиків та переговорів делегації УНР у Бресті з країнами німецько-австрійського блоку 9 (22) січня 1918 р. Центральна Рада прийняла Четвертий Універсал, який проголошував УНР незалежною державою. Але прийняття цього важливого рішення відбулося в кризовий момент революції і не врятувало УНР. Сили під Києвом були занадто нерівними: радянські війська мали перевагу в живій силі в 20 разів, а в озброєнні – в 40 разів. Керівництво УНР не змогло організувати боєздатні збройні сили.

26 січня 1918 радянські війська ввійшли в Київ, внаслідок червоного терору в місті загинуло 5 тис. чол.. Центральна Рада і всі її заклади переїхали до Житомира, потім – до Сарн.

Центральна Рада розгорнула активну дипломатичну діяльність, спрямовану на збереження незалежності України. 27 січня (9 лютого) 1918 в Бресті між Центральною Радою і країнами німецько-австрійського блоку був підписаний мир:

  • Україна вийшла із стану війни з країнами німецько-австрійського блоку;

  • Німеччина і Австро-Угорщина зобов'язалися допомогти Центральній Раді відновити контроль над усією територією УНР. Центральна Рада погодилася на введення німецько-австрійських військ в Україну;

  • Це5нтральна Рада взяла на себе зобов'язання поставити союзникам велику кількість хліба, м'яса, яєць та ін. продуктів і сировини. В Україну передбачалися поставки сільськогосподарської техніки, машин.

Loading...

 
 

Цікаве