WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Найдавніші часи в історії України - Реферат

Найдавніші часи в історії України - Реферат

3

Найдавніші часи в історії України.

План

  1. Початки людського життя на території сучасної України (палеоліт, мезоліт, неоліт).

  2. Трипільська культура.

  3. Кіммерійці. Скіфи. Сармати.

  4. Грецькі колонії у Північному Причорномор'ї.

1. Найдавніші сліди перебування людини на Україні датуються давнім періодом кам'яної доби, раннім палеолітом (приблизно 200 тис. тому). Їх відкрито у Південному Криму, у Приазов'ї, у Дніпровському Надпоріжжі, на Волині, Житомирщині та інших місцях.

За середнього палеоліту (100-40 тис. р. до н.е.) число людей істотно збільшилося. З цього часу відомі стоянки в Криму (Кіїк Коба, Старосілля), над Дніпром, над Дінцем, над, Дністром.

В період пізнього палеоліту (40-15 тис. р. до н.е.) майже вся територія України була заселена людьми.

За палеоліту люди займалися полюванням і збиральництвом, відкрили спосіб штучного добування вогню. Основою суспільного устрою був матріархат.

Перехідний період (мезоліт) тривав з 9 по 6 тис. до н.е. Природні умови в Україні тоді вже були подібними до сучасних. Основними заняттями залишалися полювання, рибальство та збиральництво. Змінюють свій вигляд крем'яні знаряддя праці – вони стають меншими і делікатнішими. В цей період було приручено собаку, людина почала користуватися луком. В Україні відомо майже 100 пам'яток мезолітичного палеоліту. Це тимчасові стоянки, тривалі поселення, могильники.

Отже, ми коротко розглянули величезний період історії людства – кам'яну добу, що тривала на землях України майже мільйон років. За цієї доби з'явилися перші людиноподібні істоти, людина навчилася майструвати різноманітні знаряддя, користуватися вогнем, навчилися розмовляти й лічити, будувати перші житла, виникли сім'я, рід та плем'я. 40 тис. років тому на теренах сучасної України з'являється сучасна людина.

Доба неоліту.

У VІ тис. до н.е. в житті стародавнього населення України відбулися величезні зміни. Природні умови нагадували сучасні, але було тепліше і випадало більше опадів. Люди переходили до осілого громадського життя, будували постійні житла. Населення території України переходить до хліборобства – тут сіють просо, ячмінь, пшеницю, овес, коноплі тощо. Одомашнено биків, овець, кіз, свиней, розвивається скотарство. Найбільшим досягненням людини неоліту стало вміння виробляти посуд з глини (керамічний посуд). Почали виробляти тканини. На півночі і північному сході України в неолітичну добу жили мисливсько-рибальські племена, на південному заході – землеробсько-скотарські. В Україні виявлено понад 500 неолітичних пам'яток. У людей неолітичної доби ускладнюється світогляд, з'являються нові та культи та вірування, пов'язані з виникненням землеробства.

2. У ІV – ІІІ ст. до н.е. люди вже почали користуватися першим металом – міддю (енеоліт). За доби енеоліту з'являється одна з- найяскравіших культур давньоєвропейської історії – трипільська.

Була вона поширена на величезній території: від Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Причорномор'я. В Україні виявлено величезну кількість пам'яток – понад тисячу. Населення трипільців становило щонайменше 1 млн. чол. Трипільські селища будувалися поблизу рік. Селища мали чітке планування. Житло трипільської культури дуже нагадує українську сільську хату ХІХ ст. В такому мешканні жила одна сім'я.

Основними заняттям трипільців було землеробство. Вони вже вирощували на своїх полях і городах всі основні культури: пшеницю, ячмінь, просо, бобові. Трипільці займалися також садівництвом і виноградарством. Землю обробляли кістяними і роговими мотиками, рідше застосовували рало. Зерно перетирали на кам'яних зернотерках. Домашніми промислами були чинбарство, кушнірство, прядіння і ткацтво.

У трипільських племен дуже високого технічного та художнього рівня досягло керамічне виробництво. Посуд випалювався у спеціальних гончарних печах. Місцеві гончарі досконало володіли складною технологією виготовлення кераміки, вже знаючи гончарний круг. Посуд поділявся на кухонний, столовий та культовий (горщики, амфори, миски, вази, амулети). Орнамент на посуді мав, спіралі, геометричні фігури, зображення тварин та людей. Серед зображень на посуді багато малюнків, які вказали на матріархат. Жерці відігравали важливу роль у трипільському суспільстві.

Більшість померлих трипільців ховали за обрядом тіло покладання (інгумації). Поховання супроводжувалися великою кількістю кераміки. У пониззі Дніпра споруджували кургани зі складними кам'яними конструкціями.

Вважають, що лад трипільського суспільства був близьким до військової демократії. Трипільське суспільство було конфедерацією племінних союзів, а гігантські протоміста – їх столиці. В основі суспільного устрою трипільських племен лежали матріархальні, а згодом і патріархальні родові відносини.

Висновок. Трипільська культура – це виникнення на теренах України розвинутого землеробсько-скотарського господарства, мистецтва, містобудівництва, ремесел, перших металевих виробів з міді. Трипільська культура ІV тис. до н.е. мало в чому поступалася раннім цивілізаціям V – ІV тис. до н.е. на Стародавньому Сході.

3. Наступний після енеоліту період історії людства тривав понад тисячу років (від ІІ до І тис. до н.е.) і дістав назву бронзової доби від нового матеріалу – бронзи, з якого почали виробляти знаряддя і зброю. Бронза – це перший штучно створений людиною сплав. Який має великі переваги над міддю: більшу твердість і нижчу температуру плавлення. З'являються окремі майстри-ливарники і бронзоливарні майстерні.

Кіммерійці. Південними сусідами праслов'ян у Х –VІІ ст. до н.е. були войовничі кіммерійці – найдавніший народ української історії, назва якого дійшла до нас. Вперше про кіммерійців згадує Гомер в "Одіссеї" та "Іліаді".

Кіммерійці жили в південноукраїнських степах від Дону до Дунаю. Раннім кіммерійцям були відомі постійні оселі та землеробство, але вже в Х ст. до н.е. вони стали кочовим народом і розводили в основному коней. Кіммерійський народ складався з племен, об'єднаних у союзи на чолі з царями-вождями. У кіммерійців було сильне військо, що складалося з рухливих загонів вершників, озброєних чудовими сталевими і залізними мечами і кинджалами, луками і стрілами. Постійних поселень кіммерійці не мали, жили в тимчасових таборах і зимівниках.

На початку VІІ ст. до н.е. в українських степах з'явилися племена скіфів, котрі переважали кіммерійців чисельністю, військовою організацією і політичною єдністю, адже на чолі їх стояли царі, які мали необмежену владу, на відміну від кіммерійських, розрізнених племен з багатьма вождями. Тому кіммерійці змушені були відійти з України.

Скіфи – один з найвідоміших народів Стародавнього Світу – це північно-східні давньоіранські племена, з'явилися на території України в першій половині VІІ ст. до н.е., прийшовши зі сходу, із степів між Каспієм, Уралом та Кавказом. Великий вплив на розвиток культури і соціального ладу Скіфії наклала грецька колонізація Причорномор'я. У 512 р. до н.е. скіфи, об'єднавшись із сусідніми з ними народами, перемогли величезне перське військо на чолі з Дарієм І. Наприкінці ІІІ ст. до н.е. Велика Скіфія припинила своє існування, через напади сарматів. Скіфи відійшли на південь і створили дві Малі Скіфії: в Дніпровському Пониззі та Північному Криму із столицею Неаполісом (суч. – Сімферополь) та на Нижньому Дунаї.

Про скіфів писав давньогрецький історик Геродот. Ядро Скіфії складали царські скіфи і скіфи-кочовики, які жили в причорноморських степах (Кубань). Лісостеп Лівобережжя заселяли скіфи-землероби, а на захід від Дніпра скіфи-орачі (останні два народи не були етнічними скіфами). У VІ ст. до н.е. Скіфія складалася з трьох царств. Переважно скіфи воювали, мали лук, стріли.

Скіфи мали свій пантеон богів. Вони шанували і оберігали могили предків, вірили в потойбічне життя і безсмертя душі. Воїнів ховали разом із зброєю, одягом, посудом, їжею, часто в жертву приносили дружин і рабинь. Скіфські поховальні пам'ятки були і є найважливішим джерелом пізнання скіфської культури. Відомі такі скіфські кургани на Україні: Чортомлик, Солоха, Огуз, Куль-Оба, Гайманова Могила, Товста Могила.

Сармати. У ІІ ст. до н.е. у південноукраїнські степи прийшли сармати – іраномовні племена. Вони розгромили скіфів і на шість століть опанували Причорномор'я. Це був народ воїнів-кіннотників, озброєних досконаліше, аніж скіфи. Сарматські жінки вміли їздити верхи, володіти зброєю і разом з чоловіками ходили в походи. Грецькі міста-колонії Причорномор'я постійно платили кочівникам величезні викупи. Тут були такі сарматські племена, як язиги, алани, Роксолани. Кінець аланському пануванню на південних землях України поклали гуни у ІV – V ст. н.е., які розбили сарматів.

4. Грецькі міста і селища в Причорномор'ї виникли під час "Великої грецької колонізації" в VІІІ – VІ ст. до н.е., коли еллінські колонії засновувались навколо всього Середземного моря. Причини виникнення колоній полягали в перенаселенні Греції, нестачі земель, придатних до хліборобства та ринків збуту.

Loading...

 
 

Цікаве