WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Вплив аграрної реформи уряду Франца-Йосифа 1848 р. на розвиток економіки у західноукраїнських землях. Селянська реформа 1861 р. у Наддніпрянській Укра - Реферат

Вплив аграрної реформи уряду Франца-Йосифа 1848 р. на розвиток економіки у західноукраїнських землях. Селянська реформа 1861 р. у Наддніпрянській Укра - Реферат

Працюємо з джерелами

Прочитайте уривок зі статті І. Франка "Як живеться селянинам-хліборобам". Чим ви поясните нужденне становище селян Західної України?"Половина наших мужиків все з року в рік голодує і мусить голодувати, бо не має на чому вижити, а друга половина мужиків, хоч як-так дихає, то, однако, живе так бідно, як мало де в котрому краю. ...Половина майже кожного села — то такі бідаки, що навіть чорного хліба не мають, а лише пісною бараболею та борщем живляться, а скороми, то й на Великдень не кожний побачить. Стара убога одежина дірами світить, а в хаті діти босі, голі й навіть верітки нема. Такої бідноти або, як то звичайно називають, пролетаріїв, множиться у нас чимраз більше..."

СЕЛЯНСЬКА РЕФОРМА 1861 р. В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ

Пригадайте з історії середніх віків, чому так сталося, що землі, на яких споконвіку жили й господарювали селяни, стали власністю сеньйорів, бояр, магнатів, шляхтичів. Як було потрібно звільняти селян, аби відновити історичну справедливість?

Україна в Кримській війні 1853-1856 pp.

У середині XIX ст. Україна знову була втягнута у воєнний конфлікт Російської імперії з Туреччиною, Францією та Англією. Виношуючи імперські плани поширити свій вплив на Балкани, заволодіти Босфором і Дарданеллами, Росія, унаслідок цієї війни, утратила право на власний флот і військові бази на Чорному морі. Вона змушена була здати противнику й ущент зруйнований Севастополь — головну військову базу Чорноморського флоту, а також віддати Туреччині Південну Бессарабію, заселену українцями.

Як і в попередніх війнах, українці проливали піт і кров за чужі імперські інтереси Росії. Десятки тисяч молодих чоловіків були рекрутовані до армії та флоту. У складі Українського, Полтавського, Чернігівського, Житомирського, Подільського, Галицького полків і флотських екіпажів вони захищали Севастополь. У воєнних діях узяли участь і тисячі добровольців-ополченців.

Історичний факт. Відомо, що лише на Полтавщині до народного ополчення вступили 9,5 тис. добровольців. Мешканці Волині пожертвували на потреби війни 113 тис. рублів.

На Україну було також покладено головний тягар постачання армії та флоту. тереважно в її мешканців реквізовували (відбирали) або закуповували за безцінь продовольство й фураж для армії. Багато шкоди завдали українцям і російські резервні війська, що йшли на Кримську війну через Україну.

Українська військова промисловість забезпечувала більшість військових припасів для потреб діючої армії. Заради цього Луганський завод збільшив випуск снарядів майже в чотири рази, а Шостківський пороховий завод — виробництво пороху в шість разів і виробляв його майже стільки, скільки всі заводи Росії. Надзвичайно обтяжливим для українських господарів Херсонщини та Катеринославщини стало транспортування військових вантажів. Десятки тисяч чоловіків і жінок відривали від термінових сільськогосподарських робіт і примушували перевозити для армії харчі, фураж, військові припаси. Міцні господарства терпіли значні збитки, а слабкі занепадали. Зате багатіли військові постачальники, на всіх військових рівнях процвітала корупція — прояв гнилості тодішнього державного устрою.

Усвідомлення потреби модернізації царським урядом

У середині XIX ст. петербурзькі владні кола все глибше усвідомлювали, що економічне, соціальне й військове становище Російської імперії, ґрунтоване на підневільній праці кріпаків, стає все ненадійнішим. Адже ця праця була вкрай непродуктивною. Унаслідок цього поміщицькі господарства занепадали, селяни зубожіли. Сільське господарство не могло забезпечити виробництва тієї кількості продукції, що потребувала промисловість, яка саме переживала промислову революцію. З іншого боку, сільське населення не могло купити вже випущені промисловістю товари. Отже, торгівля, промисловість, міста та й саме сільське господарство не сприяли одне одному в загальному економічному розвитку.

Навіть реакційні політичні діячі визнавали, що російська дійсність — це "згори — блиск, а знизу — гниль". Усю нікчемність тодішнього становища Російської імперії продемонструвала поразка в Кримській війні 1853-1856 pp.

Смерть царя Миколи І в 1855 р. послабила поліцейський репресивний режим у Росії і дала змогу заявити про необхідність соціально-економічних перетворень. До негайних змін спонукали й масові антикріпосницькі рухи, що розгорнулися тоді в Україні. Комплекс цих причин підштовхнув царя Олександра II негайно провести реформи "зверху", щоб не допустити революції "знизу". У 1856 р. він уперше офіційно заявив про необхідність ліквідації кріпацтва та закликав дворян проявляти в цьому ініціативу.

Проти кріпацтва виступила й ліберально налаштована інтелігенція, яка вважала його антигуманним (нелюдським) явищем. Твори Т. Шевченка й Марка Вовчка були суцільним звинуваченням кріпацької неволі. Проти кріпацтва виступали й заводчики та фабриканти. Адже воно надто обмежувало чисельність найманої робочої сили, призводило до підвищення ціни на неї. З іншого боку, безоплатна підневільна робота на поміщика позбавляла селянина можливості купувати товари. Тому кріпацтво стримувало розвиток промисловості, торгівлі й міст, через що буржуазія не могла успішно господарювати й багатіти.

АНТИГУМАННИЙ — той, хто нехтує потребами людини, заперечує її цінність як особистості.

Підготовка селянської реформи

За таких історичних обставин прогресивні суспільні верстви й влада усвідомили необхідність модернізації всіх сфер суспільного життя і насамперед звільнення селян із кріпацтва. У 1857 р. створювалися особливі губернські комітети для підготовки проекту селянської реформи. З наступного року всі проекти, надіслані з губерній, почали розглядати й редагувати Головний комітет і Редакційна комісія, якими керував особисто Олександр II.

Інтереси українських поміщиків найбільше задовольняв полтавський проект. Полтавські поміщики пропонували звільнити селян із меншими, аніж у них були, земельними наділами, узявши при цьому з них викуп за землю. Прив'язавши селянина до невеликого клаптика власної землі, поміщики створювали для нього такі умови, за яких він перетворювався на наймита з наділом. Заради свого виживання селянин мусив би обов'язково орендувати землю на умовах, продиктованих землевласником.

Скасування кріпацтва

Наслідком проведеної роботи стало "Положення", підписане царем 19 лютого 1861 p., та офіційний "Маніфест" про скасування кріпацтва. Зміст цих документів був обнародуваний в Україні протягом 9 березня — 2 квітня. У "Маніфесті" стверджувалося, що реформа покликана полегшити долю селян і проголошувалося, що вони звільняються від особистої та судової залежності від поміщика. Учорашнім кріпакам надавалося право займатися торгівлею, купувати та продавати майно, за власним бажанням одружуватися, віддавати в науку дітей.

Одночасно реформа проводилася так, щоб максимально врахувати інтереси поміщиків. Вона повністю зберегла поміщицьке землеволодіння і навіть збільшила його розміри та покращила якість земельних площ поміщиків. Адже за умовами земельної реформи поміщик отримував право впродовж двох років самовладно визначати розміри земельних наділів, із якими селяни мали звільнятися. Звичайно ж поміщики віддавали селянам землю гіршої якості, а подекуди й взагалі непридатну для землеробства. До того ж наділ міг складатися з кількох окремих ділянок у різних місцях. Селян позбавили можливості користуватися пасовищами, луками, лісами та іншими угіддями. Зовсім без землі були звільнені дворові селяни, які мусили два роки відпрацювати на поміщика або заплатити йому оброк. Після цього їх фактично викидали на вулицю без засобів для існування. Зрештою, це призвело до того, що внаслідок реформи 1861 р. українські селяни втратили майже 20 % загальної площі земель, які раніше були в їхньому користуванні.

Історичний факт. В окремих місцевостях Степової України селяни * внаслідок "прирізок" до поміщицьких маєтків протягом двох років утратили навіть по 50-70 % своїх наділів. Унаслідок такого грабіжницького звільнення 94 % колишніх поміщицьких селян одержали наділи, що були менші 5 десятин. Це означало, що вони прирікалися на "вільне життя" на рівні, нижчому прожиткового мінімуму.

Loading...

 
 

Цікаве