WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна в період відбудови і розвитку народного господарства (1945 – 1955 рр.) - Реферат

Україна в період відбудови і розвитку народного господарства (1945 – 1955 рр.) - Реферат

Уже початковий період десталінізації спричинив серйозні зміни в Україні. Були припинені кампанії проти націоналізму, зросла роль українського фактора в різних сферах суспільного життя. У червні 1953 р. першим секретарем ЦК Компартії України став О.Кириченко – перший українець на цій посаді з часу виникнення КП(б)У. Позитивним змінам у суспільно-політичному житті українського народу сприяла амністія понад 65 тис. депортованих осіб, пов'язаних з діяльністю українських націоналістів.

Ще більш активною стала міжнародна діяльність України. Якщо у 1953 р. УРСР була членом 14 міжнародних організацій, то у 1955 р. – вже 29.

Певні зрушення відбуваються в цей час і в господарстві країни. Західний світ вступав в фазу науково-технічного прогресу. Відставання СРСР в цій галузі загрожувало катастрофічними наслідками. Липневий (1955 р.) Пленум ЦК КПРС з проблем НТП прийняв рішення про доцільність закупок за кордоном передових промислових технологій. Однак господарський механізм, що склався у 30-х рр. був неспроможний забезпечити інтенсифікацію виробництва.

Вересневий (1953 р.) Пленум ЦК КПРС намітив заходи, спрямовані на підвищення сільського господарства (посилення материільної зацікавленості колгоспників, зміцнення матеріально-технічної бази, поліпшення якісного складу керівників сільськогосподарського виробництва та ін.). З метою розв'язання зернової проблеми на початку 1954 р. було прийнято рішення про освоєння цілинних і перелогових земель, переважно в Казахстані. З України на цілину виїхали десятки тисяч юнаків і дівчат.

Складовою частиною процесу відродження республіки було культурне будівництво. У 1944-1950 рр. в УРСР було побудовано, а також відбудовано 1669 шкіл. Однак шкільна мережа не задовольняла наявних потреб. У середині 50-х рр. 16 тис. шкіл (33,2% від їх загальної кількості), змушені були організовувати заняття в дві, а то і в три зміни. Школи постійно відчували гостру потребу в підручниках, зошитах, обладнанні. Набагато зменшився книжковий фонд шкільних бібліотек. Труднощі, що стояли перед освітньою системою у повоєнний період, призвели до швидкого зростання кількості вечірніх шкіл. Були засновані також курси для дорослих, професійні заочні школи. І все ж, незважаючм на всі труднощі, у 1953 р. здійснено перехід до обов'язкової семирічної освіти. У 1956 р. було скасовано плату за навчання в старших класах.

Дуже гостро стояло питання підготовки кадрів з вищою освітою. Щоб розв'язати його, треба було відновити систему відповідних закладів. Вирішальну роль в цьому відігравали студенти і викладачі. Не жалкуючи часу й зусиль вони допомагали відновлювати свої рідні інститути. Труднощі долались повільно, але самовіддана праця забезпечила необхідні умови для навчального процесу і розгортання наукових досліджень. Наприклад, в Харківському електротехнічному інституті уже в 1947 р. почали працювати лабораторії з загальних і спеціальних дисциплін. Бібліотеки поповнювались навчальною, науковою літературою, стало відбудовуватися студентське містечко "Гігант".

На кінець 1950 р. спеціалістів у народному господарстві УРСР було на 84% більше, ніж у 1940 р. Порівняно з довоєнним часом зросла кількість студентів. Однак серйозним гальмом у розвитку загальноосвітньої та спеціальної школи була заідеологізованість навчально-виховного процесу, закостенілість його форм і методів.

Партійно-державним керівництвом СРСР приділялася значна увага розвитку науки як умови досягнень у військовій галузі та матеріально-технічному забезпеченні радянського ладу. Розширилася мережа науково-дослідних установ в УРСР. Якщо в 1945 р. їх налічувалося 367, то в 1950 – 462, в тому числі 30 академічних інститутів. Серед новостворених – харківські інститути радіофізики та електроніки, фізико-технічний низьких температур; львівські – машинознавства та автоматики, геології, корисних копалин; київські інститути металофізики, металокераміки і спецсплавів та ін. Зміцнювалася, хоча і повільно, матеріально-технічна база науково-дослідних установ. Зростав кадровий потенціал.

Зусилля вчених України спрямовувалися передусім на розв'язання актуальних проблем індустріального розвитку, створення нових видів озброєнь. Зокрема, чимало вони зробили для розвитку ракетної техніки, космонавтики, використання атомної енергії у військових та мирних цілях. Вчені України взяли активну участь у підготовці до запуску першого штучного супутника Землі в жовтні 1957 р., у забезпеченні польоту в космос першої людини в світі – Ю.Гагаріна.

Значними були досягненні в галузі математичних, фізичних, хімічних наук. Інститут електрозварювання АН УРСР, якому у 1945 р. було присвоєно ім'я його організатора Є.Патона, успішно досліджував і впроваджував у виробництво новий метод електрошлакового зварювання магістральних трубопроводів, газопроводів, суцільнозварних мостів тощо. Значним технічним досягненням, яке довело можливості нових технологій, була побудова в 1953 р. найбільшого тоді в світі суцільнозварного моста через Дніпро у Києві довжиною понад 1,5 км.

Певні результати були досягнуті економістами, археологами, літературознавцями, мовознавцями, етнографами, філософами. Але на діяльності представників технічних, природничих і суспільних наук негативно позначились некомпетентне втручання партійно-державних органів у їх розвиток, відсутність дійсно творчих умов у наукових закладах, відчуження вчених від творчого пошуку, безпідставні звинувачення учених-гуманітаріїв у "безідейності", націоналістичних збоченнях, у відступах від марксизму-ленінізму.

Твори літератури і мистецтва, на жаль, в умовах цілковитого панування авторитарно-командної системи не могли повністю виконати свою місію духовного збагачення людей. Ні письменники, ні художники не були цілком вільними від впливу ідеології сталінізму. І все ж повоєнні роки були відзначені появою в українській літературі і мистецтві високохудожніх творів. Так, Ю.Янковський опублікував роман "Жива вода", темою якого було воєнне життя України. П.Панч видав ряд новел і роман "Запорожці", в якому змалював події з української історії 1639-1648 рр. Історичний роман з часів Хмельниччини написав Н.Рибак – "Так сходило сонце". Ю.Смоличу належить роман "Вони не пройшли" про німецьку окупацію Харкова в 1941-1942 рр. Плідно працювали О.Довженко, В.Сосюра, Остап Вишня. Особливу популярність у повоєнні роки здобула творчість О.Гончара, автора трилогії "Прапороносці" та багато ін.

Зусиллями талантовитих митців розвивалося театральне, музичне мистецтво та кіно. У театрах працювали такі видатні майстри сцени, як І.Паторжинський, Г.Юра, Б.Гмиря, Н.Ужвій, А.Бучма та багато інших.

Музичне мистецтво радянської України в перше післявоєнне десятиріччя позначене передусім творчістю таких композиторів як К.Данькевич, Д.Клебанов, А.Свєчніков, М.Вериківський, В.Гомоляка, П.Майборода, Б.Лятошинський та ін. Таким чином, суть кардинальних змін, що почалися після смерті Сталіна, полягали у лібералізації всього суспільного життя. Розвиток та поглиблення цього процесу були основою дестабілізації, яка стала активною і радікальною після ХХ з'їзду КПРС (лютий 1956 р.).

Висновки

Важкими, позначеними виснажливою працею, матеріальними нестатками були повоєнні роки. В умовах безроздільного панування адміністративно-командної системи український народ зумів відбудувати зруйноване війною господарство.

Вперше за багато століть фактично всі землі, які історично належали Україні, були об'єднані у складі УРСР.

Україна вперше ввійшла в систему світової співдружності держав, набула статусу суб'єкта міжнародного права, стала учасником багатьох міжнародних організацій. Активна участь УРСР в міжнародній політиці сприяла зростанню національної самосвідомості українців, глибокому розумінню ними свого місця серед інших народів, а відтак поступовому реальному наповненню державницького потенціалу українського народу.

Суттєві зміни, які відбулися в суспільній свідомості людей, з часом підірвали основи тоталітарного режиму і створили передумови його демонтажу, передовсім у духовній сфері.

Величезний вклад народу України в перемогу над фашизмом і відбудову пропорційно збільшив у його свідомості не тільки самоповагу, а й поклав початок відчуття господаря своєї країни, своєї історії.

Література

Бойко О. Історія України. Київ, 1999, с. 416-428.

Брайчевський М. Конспект історії України. Київ, 1993, с.167-173.

Голод в Україні 1946-1947 рр. Документи. Український історичний журнал, № 1,2.

Довідник з історії України. Київ, 1996, с.396-400.

Історія України. Нове бачення. У 2-х томах. Т.2. Київ, 1996. С. 323-363.

Історія України. Київ, 1997. С.326-339.

Історія України. Львів, 1996, с. 326-340.

Шевчук В., Тараненко М. Історія української державності. Київ, 1999, с. 403-409.

Loading...

 
 

Цікаве