WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна в період відбудови і розвитку народного господарства (1945 – 1955 рр.) - Реферат

Україна в період відбудови і розвитку народного господарства (1945 – 1955 рр.) - Реферат

Процес індустріалізації у возз'єднаних землях мав свої особливості:

1. Значно вищі, ніж у східних регіонах УРСР темпи промислового розитку. Якщо у 1940 р. підприємства західних областей становили 4,7% загальної кількості підприємств України, то в 1949 р. – 12,6% (у важкій промисловості – відповідно 8,1 і 16,8%). Вже у 1945-1946 рр. у Львові запрацювали заводи сільськогосподарських машин, інструментальний та інші. Чимало підприємств стало до ладу в інших областях. Централізована система управління дозволяла перекачувати в Західну Україну значні матеріальні й людські ресурси. Тільки з лютого 1946 р. по лютий 1950 р. промислові підприємства Львова одержали від тодішніх республік СРСР дев'ять тисяч комплектів різного устаткування. Сюди повністю було перебазовано завод телефонної і телеграфної апаратури з Росії. Протягом 4-ї п'ятирічки з великих промислових підприємств СРСР в Західну Україну приїхало 20 тис. робітників і 2 тис. інженерно-технічних працівників. В цілому за перші п'ять повоєнних років чисельність робітників, зайнятих у промисловості, зросла з 138 тис. до 284 тис. чоловік.

2. Відбулися якісні зміни у традиційних галузях західноукраїнських областей. Якщо раніше лісова промисловість краю вивозила за межі регіону майже всю лісову сировину, то тепер її продукція стала базовою для розвитку місцевих – деревообробної, паперової, хімічної промисловості.

3. З'явилися нові галізу промисловості: машинобудівна та приладобудівна.

4. Відкрито у західноукраїнському регіоні значні родовища корисних копалин. У 1950 р. геологи відкрили більш потужне, ніж Бориславське, родовище нафти на Станіславщині, у Дрогобицькій області. Були розвідані газові родовища, що мали не лише республіканське, а й союзне значення. Був виявлений Львівсько-Волинський кам'яно-вугільний басейн.

Помітний прорив у промисловому розвитку західноукраїнських земель, на жаль, супроводжувався низкою негативних факторів. Скроєна за сталінською моделлю індустрія краю переймала і успадковувала традиційні риси цієї моделі: диспропорційний розвиток, що знаходило своє відбиття у відставанні легкої та харчової промисловості, домінування кількісних показників над якісними.

Найтяжчим наслідком війни був стан сільського господарства. На кінець 1945 р. в Україні діяли 27,5 тис. колгоспів, 784 радгоспи, 1277 МТС, але в організаційно-господарському відношенні вони, в основному, ледь-ледь животіли. Війна зумовила появу ряду негативних явищ: послаблення матеріально-тенічної бази; погіршення культури змелеробства, зниження врожайності; зменшення числа працездатних колгоспників; відсутність належної кількості кваліфікованих кадрів.

При цьому із 350 тис. спеціалістів з вищою та середньою освітою, зайнятих в сільському господарстві, безпосередньо в колгоспах працювала лише 18,5 тис., в МТС – 50 тис. чол.

Колгоспна система не давала можливості швидко підняти виробництво. Оплата праці в громадському господарстві була вкрай низькою, а підсобні господарства колгоспників обкладалися великими податками й обов'язковими натуральними поставками. Витримавши величезне навантаження в роки війни, колгоспи не відчували полегшення. У постановах партійних та радянських органів, на перший погляд спрямованих на розвиток села, на захист інтересів людини, траплялось багато формального й навіть цинічного. Наприклад, критика на адресу колгоспників, які "порушили колгоспну демократію". Демократії в умовах сталінщини не було й не могло бути, бо селянам забороняли без дозволу властей навіть виїзджати із сіл, вони не мали паспортів, селяни похилого віку не отримували пенсій тощо. Все це разом узяте привело до невиконання планів четвертої п'ятирічки. Хоча посівні площі всіх сільськогосподарських культур становили на кінець п'ятирічки 97% довоєнного рівня, валовий збір зерна сягав лише 85%. Замість 127 млн. тонн річного збору зерна на кінець п'ятирічки було одержано лише 81,2 млн. тон.

Поступово становище дещо поліпшилося. На селі з'явилилися зразки нової сільськогосподарської техніки, зросла електрифікація. Прискорився процес підготовки кадрів для села, яких на початок 50-х рр. в УРСР було понад 200 тис. В цілому ж сільське господарство було збитковим, його збитки покривалися державними кредитами й дотаціями.

В західних областях України протягом 1948-1949 рр. здійснювалась примусова суцільна колективізація До середини 1950 року 7190 колгоспів об'єднали 98% селянських господарств. Потім за кілька місяців було проведене примусове укрупнення колгоспів. До кінця 1950 р. їх залишилося не більше 800. Методи колективізації західноукраїнського селянства були такими ж брутальними й безжалісними, як і ті, що застосовувалися у східних областях у 30-і рр. Ситуація ускладнювалась і тим, що колективізація здійснювалась без врахування місцевої специфіки, особливостей менталітету західних українців, політичної ситуації у регіоні. Звичайними методами здійснення перетворень стали не переконання, а тиск, терор, масові репресії, депортація населення. Не дивно, що селяни чинили відчайдушний опір державі, яка відібрала власність і перетворила селянина у найману робочу силу.

Одним із трагичних явищ у житті українського народу був голод 1946-1947 рр. 1946 р. був роком страшної посухи. Незважаючи на повідомлення першого секретаря КП(б)У М.Хрущова про те, що посуха знизила врожайність хлібів наполовину проти попередніх оцінок, Сталін не побажав скорочувати хлібозаготівельний план. На початок жовтня 1946 р. попри всіх зусиль, план було виконано лише на 60%. Колгоспники залишилися без хліба. Виникла загороза голоду. Вона не була своєчасно нейтралізована, а навпаки, до зими 1946-1947 рр. дедалі більше набувала рис справжнього голодомору. Приблизно 800 тис. жителів України загинуло. Незважаючи, на трагедію власного народу, сталінське керівництво санкціонувало експорт хліба в країни Східної Європи. В 1946 р. було вивезено 1,7 млн.т. Продовольча допомога була важливим засобом втягування цих країн в "соціалістичний табір"

Таким чином, характерними рисами економічного розвитку країни у повоєнний період були: високі темпи відбудови, в першу чергу важкої індустрії; величезний вклад народу у відбудову; докорінні соціально-економічні перетворення в Західній Україні; збереження і посилення диспропорцій і деформацій в економіці – хронічне відставання легкої промисловості та сільського господарства.

3. Суспільно-політичне та духовне життя українського народу. Основу політичної структури України в повоєнний період складала партія. Знесилена війною, відроджуючи країну, вона відроджувала і себе. В першу чергу КП(б)У звернула увагу на необхідність швидкого відновлення своїх лав. Якщо чисельність комуністів в Україні в 1945 р. становила 200 тис., то на початок 1947 р. – 561 тис. (було досягнуто її довоєнної чисельності), на кінець 1950 – 716 тис., на початок 1953 р. – 782 тис. чоловік.

Але знов треба зазначити, що це відродження відбувалося в умовах тоталітарної системи. Головний орган ВКП(б) – Політбюро після війни працював несистематично. В кадровій політиці Сталін все робив сам. Він навіть визначав представництво від парторганізацій на ХІХ з'їзд партії.

На суспільному житті українського народу в післявоєнні роки відбилися догматизм і диктат, які зміцніли в умовах культу особи Сталіна, коли абсолютизвалися адміністративно-командні методі керівництва суспільним життям. В ідеології перемога над фашизмом використовувалася для насадження сталінізму. Відбулася не тільки сталінізація ідеології, але й сталінізація всього духовного життя. Все, що суперечило сталінізму, оголошувалось ворожим. Вийшла ціла низка постанов про літературу, театр, науку тощо. Це постанови "Про журнали "Звезда" і "Ленинград", "Про кінофільм "Большая жизнь" та інші, які стали своєрідним сигналом нової ідеологічної атаки.

У повоєнний час в Україні теж починається хвиля ідеологічних репресій. Її перший напрям здійснювався під гаслом боротьби проти "націоналізму". Вже у 1946 р. ЦК КП(б)У ухвалив ряд постанов "Про перекручення і помилки у висвітленні української літератури в "Нарисі історії української літератури", "Про журнал сатири і гумору "Перець", "Про журнал "Вітчизна" та інші. Всі ці документи, як правило, містили три ключові тези: критика "націонілізму", заходи про надостатнє висвітлення у художній творчості проблем сучасності; заклик до розгортання більшовицької критики і самокритики.

Особливо активізувалась боротьба з "націоналізмом" із призначенням Л.Кагановича у 1947 р. на посаду першого секретаря ЦК КП(б)У. В серпні 1947 р. на пленумі Спілки радянських письменників було започатковано брутальну критику письменників: М.Рильського за доповідь "Київ в історії України", твори "Мандрівка у молодість", "Київські октави", статтю "Річниця Шевченка", Ю.Яновського через роман "Жива вода", І.Сенченка за повість "Його покоління".

Поштовхом до нової хвилі критики творчої інтелігенції стала редакційна стаття газети "Правда" від 2 липня 1951 р. "Проти ідеологічних перекручень в літературі". У цій статті популярний вірш В.Сосюри "Любіть Україну", написаний у 1944 р., називався в основі своїй ідейно порочним твором.

Loading...

 
 

Цікаве