WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Устим Кармалюк (Кармелюк) - Реферат

Устим Кармалюк (Кармелюк) - Реферат

Реферат

на тему:

Устим Кармалюк (Кармелюк)

План

Коротка інформація

Біографія

Кармалюк в культурі

Кіно

Твори про Кармалюка

Література

Коротка інформація

Усти́м Яки́мович Кармaлю́к (Кармeлюк; 10 березня (27 лютого) 1787, ГоловчинціЛітинський повіт, Подільська губернія (тепер с. Кармалюкове, Жмеринський район,Вінницька область) — 22 (10) жовтня 1835, Шляхові Коричинці, Хмельницька область) — український національний герой, керівник повстанського руху на Поділлі у 1813—1835 роках проти національного і соціального гніту.

Біографія

Народився у селянській сім'ї. Про ранній період життя відомо небагато крім того, що він володів грамотою та достатньо розумівся у російській, польській мовах та у їдиші. У віці 17 років його забрали до двору пана Пігловського. Хлопець був роботящий, але непокірний. Поміщик не міг пережити того, що його кріпак не дозволяв собою керувати, а тому вирішив позбутися його і 1812 році віддав на 25 років до царської армії.

1813 — разом з Д.Хроном Кармалюк утік з з 4-го уланського полку, який розміщався вКам'янці-Подільському, і повернувся в рідні місця. Незабаром був спійманий і засуджений до 500 ударів батогом, після чого його скерували до кримського штрафного батальйону. На шляху до Криму Кармалюк втік із-під варти.

1814 — очолив повстанський рух селян проти російської адміністрації і дворянства, який розгорнувся в Літинському, Летичівському і Ольгопільському повітах.

1817 — жандарми схопили Кармалюка. Його засудили до страти, замінивши її в останню мить 25 ударами батогом і 10 роками каторги в Сибіру. Та Кармалюк втік із В'ятської етапноїв'язниці. Повернувшись на Поділля, продовжував боротьбу, доки його знову не схопили під час облави. Скориставшись знанням російської мови й відповідними документами, видавав себе під час слідства за солдата з Костроми. Витримка не зрадила його й тоді, коли слідчі привели рідних на очну ставку і до нього радісно кинувся його 8-річний син Остап.

Невдовзі після того, як його запроторили у Кам'янець-Подільську фортецю, він організував разом з іншими в'язнями свою четверту втечу. Однак його поранили і прикували до кам'яного стовпа у вежі Юлія II (Папській), яку згодом назвали Кармалюковою.

Взимку 1824 року його покарали 101 ударом батога, затаврували розпеченим залізом і знову відправили етапом у Сибір. Два роки конвоювали Кармалюка разом з іншими каторжанами до Тобольська.

1825 — після етапу, що тривав більше року, Кармалюк із Тобольскої каторжної в'язниці потрапив у Ялуторовськ. Незабаром знову втік, був схоплений і запроторений у набагато гірші умови. Утеча звідси — один із найзнаменитіших документованих випадків. Восени, під час нічної бурі, Кармалюк виламав ґрати, зібрав сорочки всіх співкамерників і зв'язав їх у довге полотнище. До кінця прив'язав камінь і закидав за частокіл в'язниці. По цьому висячому мосту, прямо з вікна за огорожу один за одним перебралися усі в'язні — зранку камера була порожня.

1828 — знову піймання, знову Сибір (Боровлянський скляний завод у Тобольскій губернії), знову втеча.

Будівля Літинської в'язниці, де утримували Кармалюка

1830 — черговий арешт. Через два роки Кармалюк розібрав стелю в своїй камері і втік ізЛітинської в'язниці.

1830—1835 — селянський рух під проводом Кармалюка охопив усе Поділля, суміжні з ним райони Бессарабії та Київщини. У ньому брали участь бл. 20 тис. осіб.

Протягом 23 років боротьби повстанські загони Кармалюка здійснили понад 1 тис. нападів на поміщицькі маєтки. Захоплені у поміщиків гроші та майно роздали селянській бідноті. Для боротьби з повстанцями російський уряд у листопаді 1833 р. створив т. зв. Галузинецьку комісію (в с. Галузинцях тепер Деражнянського району Хмельницької області).

За словами тих, хто знав або бачив Кармалюка, Устим був не дуже високий, але плечистий, незвичайно сильний, дуже розумний лицар. Не любив розбійників, сильно карав даремних злодіїв. Житель с. Гуменці Мисливський згадував, що одного разу Кармалюк відібрав багато золота у місцевого здирника і роздав бідним, обірваним жінкам, що йшли по дорозі. На прощання сказав: "Беріть золото, хай діти ваші вдома не плачуть... Як мене десь вб'ють, споминайте Кармалюка..."

У повстанському русі брали участь не лише українці, а й поляки та євреї. Вихрест із євреїв Василь Добровольський довгі роки був найближчим сподвижником Кармалюка; поляки Ян і Олександр Глембоцькі, Фелікс Янковський та Олександр Витвицький до кінця життя були вірними товаришами Устима — як і євреї Аврум Ель Іцкович, Абрашко Дувидович Сокольницький, Арон Віняр. Всі вони на очних ставках і допитах ніколи не зрадили Кармалюка, за що каралися і були вивезені до Сибіру.

Кармелюка вбив із засідки шляхтич Рутковський (за переказом, не кулею, а ґудзиком — тільки так можна убити "характерника").

Тіло ватажка ще довго возили селами, щоб залякати селян. Поховали його в Летичеві (тепер Хмельницька область), де 1974 року на постаменті-валуні поставили 5-метровий пам'ятник.

Допитавши 2700 осіб, урядова комісія встановила, що Кармалюк підняв на боротьбу 20 тисяч повстанців.

Образ Кармалюка відобразили у своїх творах Михайло Старицький, Марко Вовчок, Степан Васильченко, Василь Кучер та ін. Харківський композитор Валентин Костенко — автор опери "Кармелюк". Фольклорні добутки про народного героя збирали Микола Костомаров і Тарас Шевченко (останній назвав його "славним лицарем"). Народні чутки приписують Кармалюкові авторство ряду пісень. Хоча найвідоміша, "За Сибіром сонце сходить", складена усе-таки не ним, a Томашем Падурою.

В Головчинцях резонанс справи Кармалюка був таким великим, що вся його численна рідня була змушена відмовитись від свого прізвища, аби не зазнавати репресій. Переважна більшість взяла собі прізвище Карман: таке було прізвисько соратників Устима. Після1955 р., коли село перейменували на Кармалюкове, почався зворотний процес зміни прізвищ, майже всі Кармани стали Кармалюками.

До наших часів дійшов лише опис зовнішності Кармалюка, а єдиний достовірний його портрет належить пензлю Тропініна та відомий в кількох копіях, одна з яких зберігається в Ермітажі.

Кармалюк в культурі

Музей Кармалюка у Літині Вінницької обл.

Кіно

Йому присвячено фільми:

  • "Кармалюк" (1931) Ф. Лопатинського,

  • "Кармелюк" (1938) Г. Тасіна,

  • "Кармелюк" (1986, т/ф, 4 с.) Г. Кохана

Твори про Кармалюка

  • Марко Вовчок. Кармалюк

  • Василь Кучер. Устим Кармалюк

  • Володимир Гжицький. Кармелюк.

  • Михайло Старицький. "Разбойник Кармелюк" (1908)

Література

  • Кармалюк (Кармелюк) Устим Якимович. Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. http://uk.wikipedia.org/wiki/Кармалюк_Устим_Якимович.

  • Довідник з історії України

  • Завальнюк О. М., Комарніцький О. Б. Минуле і сучасне Кам'янця-Подільського. — Випуск 1. — Кам'янець-Подільський, 2003. — С. 35—40.

  • Українська Радянська Енциклопедія. Т. 5. К., 1980. — С.39;

  • Енциклопедія Українознавства. Т. 3. Львів, 1994. — С.960—961;

  • Всемирньїй биографический знциклопедический словарь. М., 1998. — С.330.

  • Поділля інкогніта

Загальні дані

Устим Кармалюк

Єдиний достовірний портрет (належить пензлю Василя Тропінінa)

Народився

10 березня (27 лютого) 1787Головчинці Літинський повіт,Подільська губернія (тепер с.Кармалюкове, Жмеринський район, Вінницька область)

Помер

22 (10) жовтня 1835Шляхові Коричинці, (тепер Хмельницька область)Кармелюка вбив із засідки шляхтич Рутковський

Відомий

український національний герой

Діяльність

видатний керівник повстанського руху на Поділлі 1813—1835

Loading...

 
 

Цікаве