WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Іван Степанович Мазепа - Реферат

Іван Степанович Мазепа - Реферат

Жорстоке спалення московським військом 2 листопада 1708 року Батурина, вивішення у всіх значних містечках Гетьманщини голів забитих батуринців, зрада церковників, які проголосили у Глухові анафему гетьману та його прибічникам, — підірвало моральний дух повстанців. Прийшовши з шведами до гетьманської столиці, І.Мазепа, як свідчив на допиті сотник Корній Савин, "зело плакал". Він сказав П.Орлику: "Уже теперь в нынешнем нашем нещасливом состоянии все дела иначе пойдут, и Украина, Батурином устрашенная боятися будет едно с нами держать". До того ж, український генералітет переконався, що Карл ХІІ надто переоцінив свої сили, могутність і вийшов на війну з дуже обмеженим, при тому втомленим, пошарпаним у боях військовим контингентом, який не міг вже належно протистояти росіянам і постіно терпів поразки. Паніку в оточенні Мазепи викликав і наказ Петра І від 7 листопада 1708 року про арешт і відправлення до Сибіру дружин та дітей мазепинців, конфіскацію їхніх маєтностей. Недавня надія на швидку перемогу розвіялася, як дим. Миргородський полковник Д.Апостол, проаналізувавши ці реалії, вирішив завчасно вийти з гри і попросити прощення у царя. Попри несприятливі обставини, невдачі, гетьман не полишав надії на успіх акції визволення. У присязі І.Мазепи старшинам та козацькому товариству, даній після спалення Батурина у селі Бахмач, йдеться про те, що він мав за "обов'язок із своєї синівської любови до цієї Отчизни,матки нашої, і з повинності свого гетьманського уряду проти ворогів москалів за добро Отчизни в обороні законів і свобід повстати, усіма способами й засобами боронитися та з'єднаними силами св.королівського маєстату Швеції й Запорозького Війська, не щадячи свого маєтку, здоров'я,життя й останньої краплі крові, воювати з москалями так довго, доки не визволиться наша малоросійська Отчизна й запорзьке військо від деспотичного московського ярма й наші закони та свободи з побільшанням не повернуться до давнього стану". Він прагнув залучити до співпраці Кримське ханство. Очікувався прихід в Україну і військ польського короля Станіслава Лєщинського.

Рішення І.Мазепи та його однодумців схвально зустріло Запоріжжя, яке через декілька місяців майже у повному складі багатотисячним загоном виступило на з'єднання з гетьманськими силами.

На жаль, у вирішальний момент 1709 року мазепинці та шведи не отримали очікуваної допомоги від кримчан, поляків. Незважаючи на деякі успіхи при взятті невеличких населених пунктів, загалом нечислене союзницьке військо шведів та українців терпіло поразки. Воно не могло у ході тривалої облоги взяти фортецю Полтави, де засів п'ятитисячний загін росіян.

Співвідношення сил противників під час Полтавського бою 27 червня 1709 року було нервним. Петро І скупчував у район Полтави свіжі, щойно відмобілізовані частини. Сюди було стягнуто 47 полків із загальною чисельністю до 55-57 тисяч чоловік (піхотний полк у 1708 р. формувався з двох батальйонів по 620 чоловік (разом 1240); кавалерійський полк — з п'яти ескадронів по 200 кавалеристів (разом 1200). — Авт.).

Російська армія мала для участі в бою 102 гармати. Крім того, на боці Петра І діяли два піхотні і чотири кінні полки І.Скоропадського. Це — мінімум 8-10 тисяч козаків. Отже, в районі Полтави зосереджувалася 63-67-тисячна армія царя. Вона, до того ж, мала в резерві ще більші сили, які прибували у кінці червня в Гетьманщину і розташовувалися на стратегічних напрямках. Через тиждень після Полтавського бою 6 липня Петро І зробив для полонених шведів огляд своїх військ: полки нараховували 83500 чоловік регулярного строю і 91 тисячу нерегулярного, 2 тисячі "артиллерийских служителей". Ця демонстрація сили шокувала військовиків короля.

Інша ситуація була у таборі гетьмана та Карла ХІІ. За показаннями спійманого козака Гадяцького полку Гната Коданченка від 4 червня, окрім запорожців, "при Мазепе болши 3000-х ево войска нет". Ця кількість військовиків підтверджується й у листі Б.Шереметьєва до І.Скоропадського від 13 квітня 1709 р.: "Сего моменту получили мы ведомость, что в Лютенку прибыло волохов и сердюков легкой конницы с 3000 человек, которые намерение имеют бить на наших и достать добраго языка". У тогочасному повідомленні генерала К.Ренне до О.Меншикова згадується Полтавський полк, який "заплутовал и пристал к запорожцам".

Останніх, за записками Петра Крекшина, царського комісара по підрядах, який супроводжував Петра І, "до 10000 к шведскому войску в совокупление пришли". Тобто перед Полтавською битвою під керівництвом Мазепи було загалом 13-15 тисяч військовиків * — 9-10 тисяч запорожців, понад 3000 козаків, сердюків, компанійців, а також полтавські, гадяцькі полчани — до 3000 чоловік.

17 червня, свідчив на допиті Леон Івашкевич, "в Жуках стоит Мазепа, а при нем войско, которое вчерашняго дня выходило, конницы тысячи с 4, пехоты 8 полков, а при них 2 пушки".

У шведській армії налічувалося близько 25 тисяч вояків (разом з військом також ішло кілька тисяч супровідного персоналу) і 28 гармат. Лише на чотири з них шведи мали порох і ядра. Загалом шведсько-мазепинське військо налічувало до 40 тисяч чоловік. Його нараховувалося майже вчетверо менше, ніж у супротивника.

За кілька днів до вирішального бою українські частини були приведені в готовність і виставлені перед позицією росіян.

"Гетьман Мазепа був там теж, — згадував у своїх нотатках барон Натан Зільтман, — і привів своїх козаків, які разом із запорожцями на правому і лівому крилі тримали фланги, а також окремо від шведів осаджували російських козаків і калмиків справа від московського ретраншементу поблизу малої гори".

За спогадами Д.Крмана, у ті дні до Мазепи прийшла віщунка, яка сказала, що "ні він, ні король Полтави не здобудуть і що поблизу оточеної Полтави буде велике кровопролиття". Гетьман розповів про почуте Карлу ХІІ. Той іронічно поставився до мовленого, мовляв, він довіряє своєму богові і справедливій справі.

Всі жили передчуттям скорої розв'язки. Гетьмана, чудово одягнутого, бачили на найчистокровнішому коні, коли він вранці нісся по передовій. Король порадив йому сховатися в обозі, аби не трапилося нічого лихого.

За особою Мазепи справді полювали російські шпигуни. Якось кільканадцятеро їх вдерлося до квартири гетьмана, аби його захопити. Але шведська охорона їх відігнала.

Генеральна баталія розпочалася о 2 годині ночі 27 червня. У ній взяли участь, як розповів пізніше полонений шведський головнокомандуючий Реншельд, 19 тисяч шведів (інші 1300 осаджували Полтаву, до 5000 охороняли переправи у Нових Санжарах і Кобеляках. — Авт.) і 11-12 тисяч мазепинців.

Цар виставив проти короля 47 полків, а також козаків Скоропадського. Карл ХІІ сподівався несподівано напасти на переважаючі сили противника і взяти ініціативу у свої руки. Однак через погану підготовку до бою, слабке знання місцевості шведи вийшли до російських редутів, коли почало світати і їх помітили. Незважаючи на професіоналізм вояк Карла ХІІ, їхній могутній натиск лише на початку мав певний успіх. Надалі ж зручна позиція росіян, редути, щільний артилерійський вогонь сприяли зломленню бойового духу наступаючих. Вони опинилися під щільним вогнем, зазнали значних втрат. При цьому чимало атакуючих підрозділів втратили зв'язок з командуванням, іншими полками. До І.Мазепи не пробився жоден гінець, навіть генерал-ад'ютант короля А.Гильденклу, аби гетьман вислав свій козацький резерв з Пушкарівки.

Велика частина мазепинського війська була у другому ешелоні наступаючих. "Між кіннотою шведи помістили піхотинців, — зазначав у щоденнику згадуваний Д.Крман, — а козаків і волохів поставили на обох крилах". На лівому крилі перебували запорожці. У їхній бік була направлена контратака кількатисячного корпусу калмиків. Спочатку серед запорожців сталося замішання, і вони почали тікати. Однак, писав Д.Крман, кілька прибулих шведів з гострими мечами повернули їх назад, і знову був відновлений порядок.

Шведський старшина Вейге у своїх споминах відзначив важливу роль мазепинців у бойових діях: "Наші запорожці застрілили своїми тягненими рушницями багато з московської піхоти, так що вона скоро потім, побачивши нашу підмогу, відступила через заросляки і король також малим об'їздом завернув під Полтаву".

Козаки та запорожці відігнали ворожу кінноту, яка після бою намагалася схопити короля та його оточення.

Карл ХІІ ще бадьорився, йому хотілося битися з росіянами до останньої краплини крові. Мазепа, прибувши до шведської ставки, почав переконувати його оголосити негайний відступ у турецькі володіння.

Про це ж заявили генерали короля. Лише після настирливих вмовлянь він погодився на відхід.

Карл ХІІ і Мазепа від'їхали разом в колясці генерала Мейерфельда. За ними поспішили ті, хто врятувався.

Полтавська кровопролитна баталія завершилася повною поразкою шведсько-українського війська. На місці герцю переможна сторона виявила 8619 забитих шведів. Ще у ході побоїща 2800 вояк Карла ХІІ потрапили у полон. Організоване росіянами переслідування втікаючих шведів теж дало свої наслідки: поблизу Дніпра практично вся королівська армія, яка не мала достатньо плавзасобів для переправи, здалася. Майже 23 тисячі офіцерів, солдат, супроводжуючого персоналу згодом були відправлені на заслання.

Loading...

 
 

Цікаве