WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Іван Степанович Мазепа - Реферат

Іван Степанович Мазепа - Реферат

Перебуваючи у невизначеному статусі піднаглядного, І.Мазепа почав енергійно готувати протимосковське повстання. Відбувається велика кадрова ротація на старшинських урядах в полках, сотнях, а також огляд та ревізія сердюцьких, компанійських полків. До того ж, гетьман видає Запорозькому війську платню за два попередні роки, чим привернув на свій бік всіх запорожців. На жаль, військовий потенціал Гетьманщини був недостатній для самостійного виступу проти царської Росії. При сприятливих обставинах з лівобережних полків можна було мобілізувати на війну 40-50 тисяч козаків. У той же час Москва мала у своєму підпорядкуванні майже 150 тисяч вояків, з них більша половина несла регулярну військову службу. Перед початком Північної війни у Петра І налічувалось 111 стрілецьких та солдатських полків, у кожному з яких служило по 1100-1300 солдат. Належно протистояти такій мілітарній силі українські сили могли лише у союзі з противниками Московії.

У кінці 1689 року, на початку 1690 року на контакт з польським королем Яном ІІІ Собеським виходять посланці Мазепи К.Мокієвський, ченці Соломон, Русанович "А про те Вашій Королівській Милості оголошуємо,- повідомляв у таємній записці гетьман,- що ми, скільки душ нас присягли, щоб за одне думати". Львівський єпископ Йосип Шумлянський від імені короля надіслав Мазепі листа, в якому є і такі рядки: "І в Божий час працюйте, і те іго з вільної шиї народу свого зняти промишляйте".

На початку 1691 року І.Мазепа направляє свого старшого канцеляриста Петра Івановича Сулиму (Петрика) з секретною місією до кримського хана Селім-Герея. "И писаны те писма к старому хану от гетмана... — свідчив на допиті у 1693 році свідок-писар Григорій Волковський, — чтоб они татарове Малороссийских городов с народом учинили мир, й собрався шли к малороссийским городам, й совокупясь с Малороссийским войском, итить бы им войною на Великороссийские городы, так ж как было преж сего при Хмельницком".

На жаль, Селім-Герея, до якого Мазепа їздив від Яна Казимира у 1663 році, у той момент змістили. У Кримському ханстві йшла боротьба за владу — по кілька місяців правили Саадет-Герей ІІ, згодом Сафа-Герей І. Все це утруднювало Батурину пошук партнера для співпраці.

У 1692 році московські урядовці, отримуючи суперечливі повідомлення про зрадницькі наміри І.Мазепи, намагалися викликати його до Москви. Але старшинська рада замість нього послала велике козацьке посольство на чолі з чернігівським полковником Яковом Лизогубом. Їх протримали там майже рік як заручників. І.Мазепа всупереч бажанню змушений був відкласти повстання і на довгі роки через несприятливі обставини відмовитися від задуманого. Польський посол Кир'як Ісарович у звіті про дипломатичну місію в Батурин у 1693 році зазначав: "А так Москва пильнує Мазепи, що йому не дозволяють і поговорити з іноземною людиною".

У наступні роки гетьман багато уваги приділяє не тільки розбудові збройних сил, гетьманських установ, а й питанням духовності, освіти. За його кошти збудовані братська Богоявленська, велика Лаврська та Всіх Святих церкви, військовий Микільський собор у Києві, відреставровані п'ять церковних приміщень старокняжої доби, закінчено зведення трьох храмів. Значні фінансові внески зробив гетьман для оздоблення, ремонту Печерської Лаври, Пустинно-Микільського, Братського Богоявленського, Кирилівського, Золотоверхо-Михайлівського, Межигірського, Чернігівського Троїцького-Іллінського, Лубенського Мгарського, Густинського, Батуринського, Крупицького, Глухівського Петропавлівського, Домницького, Макошинського, Каменського, Любецького монастирів, кафедральних соборів у Києві, Переяславі, Чернігові, батуринських церков. За замовленням І.Мазепи також постали у роки його правління Вознесенська церква у Вознесенському монастирі, ігуменею якого була його мати, церква Покрови у Дігтярівці та інші культові споруди. Загалом лише за опублікованими джерелами відомо про 220 церков, збудованих за правління І.Мазепи. З них 44 під його особистим патронатом.

Як випускник Києво-Могилянської колегії він подбав, аби його альма-матір у 1701 році набула статусу академії. Крім цього, він виділив кошти на будівництво у ній у 1703-1704 роках мурованого приміщення, щорічно давав з військового скарбу по 1000 золотих на потреби спудеїв. У 1700 завдяки його відчутній допомозі, виділеній на будівництво навчального корпусу, дзвіниці, трапезної, допоміжних службових приміщень та папірні для друкарні, з'являється у Чернігові перший на Лівобережжі вищий навчальний заклад – Чернігівський колегіум. Вдячні викладачі останнього видали невдовзі п'ять книг з присвятами своєму благодійнику, два панегірики. Сприяє він і появі у Ніжині у 1696 році школи для навчання дітей грецькому і слов'янському письму.

Гетьман часто призначав на відповідальні уряди людей не тільки високоосвічених, а й небайдужих до письменства. Так, відомо, що він поставив глухівським сотником Олексія Туранського, який непогано віршував латиною.У 1705 році чернігівським полковником стає володар чималої бібліотеки, автор історичної хроніки Павло Полуботок. П.Орлик з'явився в оточенні гетьмана в першу чергу як поет. Пізніше він ностальгічно згадував побачене у палаці свого патрона: "Незабутня для мене й досі величезна бібліотека небіжчика Мазепи. Дорогоцінні оправи з гетьманським гербом, найкращі київські видання, німецькі й латинські інкунабули, багато ілюстровані стародавні рукописи. Не без зітхання згадую в теперішній моїй мізерії всі книжкові багатства, рівних яким не було в Україні". "Добродію і ктитору" завдячують у передмовах, присвятах до власних творів І.Орновський ("Муза роксолянська",1688), С.Яворський ("Луна голосу, що волає в пустелі", 1689), П.Орлик ("Алцід російський", 1695), С.Мокрієвич ("Виноград, домовитом, благим насаджений", 1697), Д.Туптало ("Руно орошенное", 1697), Ф.Прокопович ("Володимир", 1705), Л.Горка ("Йосиф Патріарх", 1708), автори підручників риторики "Roctra Tulliana", діалектики "Prolegomena dialecticae", філософії "Philosophia naturalis et ulfaranaturalis" та піїтики "Lyra Heliconis".

У 1700 р. Мазепа попросив ченців Крупицького Батуринського монастиря перекласти для нього і для мирян тлумачник Григорія Двоєслова на книгу Іова. Невдовзі він вийшов друком під заголовком "Толкованіе Григорія Двоєслова на книгу Іова за щасливого владенія Его Царскаго Пресветлаго Величества войска Запорозскаго обоих стран Днепра гетмана ясновелможнаго его милости пана Іоанна Стефановича Мазепы его ж коштом и иждивеніем преведеся сія духовная книга на спасеніе его и всех чтущих и пользу приемлющих от нея". Чернігівські та інші друкарні коштом Мазепи здійснили кілька видань Євангелія, яке він дарує при нагоді Лубенському монастирю, православним Сирії (арабською мовою), Верхратському монастирю біля Рави-Руської та іншим релігійним закладам. З передмови до Євангелія "Апракос" (друкарня Печерської лаври, 1707 р.) довідуємося, що його основу склав старовинний рукопис, подарований гетьманові архімандритом з Святої Афонської гори. І.Мазепа як "Церкви Православной Восточной Благочтивий син" попросив митрополита Варлаама Ясинського перевірити текст реліквії і доручив печерському архімандритові Йосипові Кроковському його передрукувати. Гетьман також опікувався долею церковних діячів-просвітників Дмитра Туптала, Феодосія Углицького, Іоана Максимовича, Стефана Яворського, завдяки йому вони видавали власні книжки, здобували відповідальні посади у церковній ієрархії. Тісна співпраця керманича України з багатьма літераторами, творчими особистостями не випадкова. Адже гетьман і сам віршував. Донос В.Кочубея доніс до нашого відома його вражаючу "Думу":

Всі покою щире прагнуть, А не в еден гуж тягнуть, Той на право, той на ліво, А все браття, тото диво! Не маш,любви не маш згоди От Жовтои взявши Води; През незгоду всі пропали, Сами себе звоевали . Ей,братища,пора знати, Що не всім нам пановати, Не всім дано всеє знати, І річами керовати!

Завершується поезія закликом виступити в оборону "вольностей": "Без жаднои політики, Озьмітеся всі за руки...Нуте врагов, нуте бити!". Є документальні свідчення, які показують, що Мазепа шукав нагоди позбутись опіки Москви і у кінці 1690-их років, тобто у час написання "Думи". Його родич, київський полковник Костянтин Мокієвський, захмелівши на старшинській вечірці у січні 1701 року, говорив у близькому колі: "Так не тилко полковники, але и сам пан гетман измінник, що хотіл з под Казикермена утікати... да я то ще тыи войска задержал, а он мене за тое трохи шпагою не пробыл". Дещо раніше про це інформував царя бунчуковий товариш Данило Забіла, який у своєму доносі зазначав, що "прошедшаго 1698 году, во время бытности войск Его Царского Пресветлого Величества под Аслан-Керменем и пришествия орд с турками под обозы, прибег из орды к его милости, господину гетману, один татарин, в деле передався, а подлинно прислан был с листами от салтана, и будто его милость господин гетман, поступая хитрым способом, те листы утаил перед боярином, его милостию, князем Яковом Федоровичем Долгоруковым". Донощик також оповів про те, як "под Аслан-Керменом выезжал его милость, господин гетман, за обозы против неприятелей бусурман, и то будто чинил не для бою, но для свидания с солтаном".

Бажання деяких зміщених з урядів старшинських опозиціонерів викрити, очорнити в очах царя І.Мазепу завершувалось для них невдачею. Гетьман діяв дуже обережно, конспіративно. На той чи інший щодо нього закид у Малоросійському приказі вже лежала надіслана наперед депеша з Батурина з Мазепиним трактуванням події. Як правило, висунуті щодо нього обвинувачення він аргументовано переадресовував на своїх опонентів. Мазепа регулярно давав цінні для росіян розлогі коментарі діям поляків, кримців, їхньої агентури, повідомляв про ситуацію в полках, Запоріжжі. Складалося враження, що він і тільки він був найголовнішим позаконкурентним агентом №1. Не секрет, що московська верхівка щороку отримувала з Батурина солідні презенти. Так, 31 січня 1696 року гетьман відрядив до царського столу шість лосів, десять кабанів, зубра, двох оленів. Подібна практика задобрювання ласого на хабарі оточення Петра І зводила нанівець зусилля гетьманських недоброзичливців. Іван Забіла, наприклад, довго випрошував у Мазепи село Клишки, надане йому царем, поскаржився навіть у Москву. Але, незважаючи на наказ московських чиновників позитивно вирішити питання скаржника, гетьман проігнорував його. Надокучливому прохачу він зауважив, що "я тут невольник на столиці (Москва.-Авт.), а на Украйні моя воля буде".

Loading...

 
 

Цікаве