WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Іван Степанович Мазепа - Реферат

Іван Степанович Мазепа - Реферат

Реферат

на тему:

Іван Степанович Мазепа

Постать ІванаМазепи одна з найзагадковіших в українській історії. Дискусія, полеміка щодо оцінки його дій, вчинків і досі триває у науковій, популярній літературі. Причиною тому— великий масштаб цієї особистості, яку важко збагнути, вмістити у певні рамки зрозумілості, осягнення. Гетьмана любили і ненавиділи, поважали і побоювались, цінували і остерігались, прославляли і оббріхували як в часи його кермування, так і пізніше, у наступні десятиліття та століття.

ІвановіМазепі не вдалося здійснити потаємну мрію свого життя — створення незалежної української держави. Але те, що він як патріот "для общаго добра матки моей Отчизны бідной Украины" наважився не закрити, а поставити це питання з відповідною гостротою для наступних поколінь, є найголовнішим його скарбом-заповітом нащадкам.

Іван Степанович Мазепа народився 20березня1639року в БілійЦеркві у православній родині. Його батько був у 1654році білоцерківським отаманом, високоосвіченим "знатним козаком" - дипломатом (бере участь у Переяславських переговорах, у делегації до Бутурліна, а також виконує функції посла І.Виговського у 1658, 1659 роках на сеймі у Варшаві). Рівень знань, набожність матері майбутнього гетьмана дозволили їй стати після смерті чоловіка ігуменею впливового Вознесенського Печерського монастиря (згадується на цій посаді з 1686 по 1707р.) і ревнивою захисницею православ'я. Батьки подбали про здобуття сином належної освіти.

Юний Мазепа навчався у 50-хроках ХVIIстоліття у Києво-Могилянській колегії, Краківській академії. Є документ, згідно з яким він у 1657році вивчав артилерійську справу в голландському місті Девентер.

Як зазначено у королівському привілеї, наданому козацькому дипломату С.Мазепі ще у червні 1659р., "і те особливо заслуговує уваги, що сина свого Яна при боку Нашому, на послуги Нашої Речі Посполитої він залишає".

На початку жовтня 1659 року двадцятирічний ІванМазепа використовувався ЯномКазимиром як посланець до гетьмана ІванаВиговського. У складі польських урядовців юнак відбуває на святкування 7листопада1659 року у Парижі закінчення війни з Іспанією, він "був на прийнятті в Луврі", "відвідав...південну Францію".

Побутує думка, що ІванМазепа лише на схилі літ прозрів і подумав про волю для свого народу. Насправді це не так. Ще з молодих літ він постійно перебував в епіцентрі пошуку вітчизняних державників кращої долі України.

Гетьман ПавлоТетеря весною 1663року у листі до ЯнаКазимира пише, що королівський покоєвий ІванМазепа, якого відправляють з козацького табору з посланням, "знає чимало розповідей про злодійства, і до того наслухався плачу і стогону жителів України, що був вражений жахом: то я покладаю на його більш детальне донесення, що відповідає його обов'язку як свідка, який бачив все своїми очима і слухав власними вухами".

З 1669року І.Мазепа служить ротмістром надвірної корогви, а потім генеральним писарем у гетьмана ПетраДорошенка, якого він з пошаною згадує пізніше у своїх універсалах. П'ятирічна служба у нього збагатила життєвий, політичний досвід майбутнього лідера Гетьманщини. Дії П.Дорошенка підпорядкувалися одній меті— "зберегти цілісність занепадаючої України", "стати удільним князем". Активна дипломатія гетьмана з Кримом, Московією, Польщею в інтересах українського люду не могла не залишити помітного сліду в помислах його учня, довірника, який, до того ж, брав найактивнішу участь у переговорах, складанні союзницьких угод.

Тридцятип'ятирічний дорошенківець ІванМазепа потрапив у 1674році у полон до лівобережного гетьмана ІванаСамойловича як вже сформований дипломат, активний учасник змагань за єдність, цілісність України. Це була високоосвічена людина-інтелектуал, яка знала німецьку, латинську, французьку, італійську, турецьку мови, добре орієнтувалася у перепетіях політичного життя всієї Європи.

Опинившись не з своєї волі в орбіті інтересів Москви, царських урядовців, він фактично підкорився як полонений збігу обставин, які були не на користь П.Дорошенка та його справи (20лютого1674року велика кількість задніпровської старшини покинула правобережного гетьмана).

І.Самойлович, знаючи І.Мазепу ще з часів переговорів за приєднання Правобережжя до Лівобережжя, наблизив його до себе, неодноразово доручав висуванцю важливі дипломатичні місії до Москви. Через кілька років талановитий правобережець стає генеральним осавулом. У 1687 році після невдалого Першого Кримського походу завдяки діям опозиційної старшини, яка бажала перерозподілу урядів і нового гетьмана — Василя Борковського, Івана Самойловича було зміщено. Це відповідало й інтересам фаворита царівни Софії, головнокомандуючого військами В.Голіцина, який у такий спосіб виправдався за свої прорахунки у війні. Але опозиціонерам не вдалося протягнути на гетьманський уряд свого ставленика. Головнокомандуючий московським військом зробив ставку на І.Мазепу, якого добре знав як козака-дипломата, високоосвічену людину. Князь також володів кількома мовами, у нього була велика бібліотека. Зрозуміло, йому імпонував генеральний осавул, який полюбляв книжкові новинки, збирав їх до власної книгозбірні.

Безглузда легенда про те, ніби В.Борковський позичив І.Мазепі 10 тисяч рублів (50 тисяч золотих) для хабаря В.Голіцину, далека від істини вже хоча б тому, що таку суму генеральний обозний навряд чи мав, бо його річна платня складала всього-на-всього 1000 золотих. У джерелах згадуються два важливі документи, у яких гетьман сповіщає про дарунки начальнику Посольського приказу – у "Записці" фігурує сума 10000 рублів, а у "Росписи вещей, которые в разных временах даны от меня, Ивана Мазепы, Гетмана, с начала уряду Гетманского, во все времена Князю Василью Голицину"* – 17390 рублів. Згадані суми передані після виборів, наймовірніше у 1688-1689 роках. Отже, це не хабар на гетьманство (спочатку гроші – а потім вибір!). Як відомо, командуючий російською армією після скинення Самойловича хотів забрати всі скарби гетьмана-"зрадника" у царську казну. Але Мазепа, генеральні старшини переконали його вчинити по-іншому! У Москву мала відбути лише половина конфіскату. Від цієї домовленості у виграші залишались, по-перше, Гетьманщина, бо вона не втратила повністю військовий скарб, по друге, В.Голіцин, автор відповідної статті Коломацької угоди. Фактично за власну ідею, врахування прохання старшини та Мазепи він узяв у 1688-1689 роках наперед домовлені комісійні. В описі майна Самойловича, наприклад, фігурує "шатер турецкой". "Шатер турской" зустрічаємо й в "Росписи"! А оскільки Мазепа не поспішав з якихось причин виконати свої зобов'язання щодо "комісійних", то про це йому нагадав Л.Неплюєв шляхом шантажу: він тримав під вартою переяславського полковника Родіона Дмитрашка, який весною 1688 року їздив у Москву скаржитись на гетьмана... Сам севський воєвода як посередник і наглядач за передачею конфіскату отримав, як довідуємось з тієї ж "Росписи", неофіційно майже 5000 рублів! Отже, як бачимо, йдеться про відкупні, комісійні, а не про хабар за гетьманство на Коломаку.

Ставши гетьманом, І.Мазепа поступово проводить на провідні урядові посади здебільшого однодумців-правобережців, зокрема Якова Лизогуба, Юхима Лизогуба, Михайла Вуяхевича, Михайла Миклашевського, Дмитра Чечеля. У його найближчому оточенні більшало тих, для кого різноманітні політичні комбінації щодо визначення подальшої долі України були знайомі і невідлякливі, а відтак і допустимі для реалізації.

Те, що висуванці гетьмана у 1689-1692 роках І.Ломиковський, А.Гамалія, М.Гамалія (сини Андрія Гамалії), Д.Горленко, Д.Чечель, Д.Нестеренко, К.Мокієвський та їхні близькі у 1708 році, майже через 20 літ, опинилися в одній повстанській команді і вирушили супроти Петра І, засвідчує близкість їхніх інтересів і на початку 1690-х років.

Саме тоді І.Мазепа готував свій перший виступ проти Москви. Якраз у 1689 році у ній відбувся двірцевий переворот, в результаті якого потерпіла поразку партія царівни Софії та В.Голіцина. Останній викликав на підмогу гетьмана "з 500 особами його вищої старшини", як свідчив французький дипломат Де ля Невіль.

Реальна влада після падіння Софії, арешту В.Голіцина опинилась у Наришкіних, зокрема у брата цариці Наталії Кирилівни 25-річного випивохи Лева Кириловича Наришкіна, який став головою Посольського приказу. У ті дні сімнадцятирічний Петро І ще був далекий від політики, дипломатії, управління державою. Перемога Наришкіних мало чим змінила спосіб життя царя: до 24-річного віку він мало цікавиться справами в Московії і проводить час у військових "марсових" потіхах, у підготовці фейєрверків, будівництві кораблів та яхт, випробуванні гармат.

Наришкіни ж у 1689-1690-х роках активно проводили розшук прибічників Софії, репресували їх. У 1690 році царські урядовці проводили на Гетьманщині ревізію реєстру конфіскованого у Самойловича. І.Мазепа як запідозрюваний в допомозі В.Голіцину з дня на день чекав арешту. Про його скоре скинення з уряду навіть пішли чутки на Гетьманщині.

І все ж завдяки таємній дипломатії, гетьманській партії козаків на Запорозькій Січі, яка 5 листопада 1689 року скликала раду про порушення Москвою їхніх вольностей і вирішила послати депутацію просити протекції у польського короля, Наришкіни не наважились на зміщення керманича України, аби не підливати масла у вогонь.

Loading...

 
 

Цікаве