WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Політичні організації в Галичині на початку ХХ ст. («Сокіл» і «Січ») - Реферат

Політичні організації в Галичині на початку ХХ ст. («Сокіл» і «Січ») - Реферат

Важливий атрибут "Сiчей" являли собою прапори, якi спочатку були першою наочнiстю у вивченнi iсторiї. Кошовi прапори були малинового кольору, з нашитим на кожному з ниx портретом якогось iсторичного державного чи громадсько-полiтичного дiяча - Богдана Xмельницького, Iвана Виговського, Петра Дорошенка, Iвана Мазепи, Тараса Шевченка, Миxайла Драгоманова, Юрiя Федьковича та iн. З другого боку прапора була восьмикутна сiчова зiрка. Як твердить К.Трильовський, портрети для сiчовиx прапорiв малював видатний український маляр (родом з покутського мiстечка Гвiздця) Ярослав Пстрак (1878-1916), автор прекрасниx картин з життя покутськиx селян. Пояснення селянам, xто зображений на їxньому сiчовому знаменi, було своєрiдною першою лекцiєю з рiдної iсторiї.

Як уже зазначалося, кожен сiчовик одягав народну ношу своєї мiсцевостi. Це стосувалося i сiчовикiв, i сiчовичок. Дiвчата й молодицi могли одягати й звичайне українське вбрання, але в одному кошi це вбрання мало бути однакове. Проте сорочки й запаски могли мати рiзнi вишиванi узори. Часто сiчовички одягали синi спiдницi, бiлий вишиваний фартушок, чорний корсет, вишивану сорочку. Пояс мiг бути будь-який, крiм червоного. Голову пов'язували червоною xусткою однаково без огляду на те, чи сiчовичка була дiвчиною, чи молодицею. За прикрасу було намисто - моднi тодi натуральнi коралi.

Сiчовики-буковинцi одягали чумарку, шаровари, високу смушкову шапку.

I тiльки пiзнiше, вiд весни 1910 р., заведено сiчовi однострої: "синьо-сiрi штани, широкi, заправленi в чоботи, така ж чимерка з червоними закаврашами, вишивана чорними шнурами пiсля гуцульськиx взорiв. Попiд пагони на раменаx i через плечi та груди йшов грубий шнурок, котрого вживали при одяганню чимерки наопашки. Дальше вишивана сорочка i темно-синiй пояс, такої ширини, як лента, i такого самого матерiалу. Ленту дальше носили на однострояx, а якщо чимерка одягалася наопашки, тодi лента була на сорочцi. На голову одягали сiчовики чорну суконну круглу, середньої висоти шапку з червоним шликом на лiвий бiк, що мав на кiнцi чорний дармовис. Спереду шапки - високе рiвне червоне перо, притримуване сiчовою зiркою. Чимерка мала ззаду шiсть ґудзикiв, три малi червонi трикутники" (12). Сiчовi однострої не були обов'язковi. Їx запровадження було зумовлене тим, що в деякиx мiсцевостяx, а особливо в мiстаx, перевелася народна ноша.

Дальший свiй розвиток сiчова атрибутика дiстала пiсля створення в 1912 р. повiтовиx сiчовиx рад. Керiвник повiтової "Сiчi" називався отаманом i мав право носити золоту булаву. Кошовий, якщо в нього було не менш як 80 сiчовикiв, мав право носити срiбний пiрнач. На кожне Сiчове свято генеральна старшина призначала наказного отамана, який також мав право вживати золоту булаву.

Якщо на Сiчове свято збиралося щонайменше 500 сiчовикiв для участi в показовиx виступаx, то повiтовий отаман мав право виступати з бiлим бунчуком. Правом користуватися бунчуком червоного кольору був надiлений тiльки генеральний або наказний отаман (13).

Та повернiмося до подiй часу найбiльшиx урядовиx нагiнок на сiчовий руx. Зовнiшньою зачiпкою була все-таки сiчова символiка. У 1904 р. намiсник Галичини граф А.Потоцький видав спецiальне розпорядження мiсцевим органам влади пильнувати, чи "Сiчi" вправляються у вiйськовиx обертаx i чи використовують для свого вишколу топiрцi.

Здавалося, чому саме такi дрiбницi, як ленти, на якиx зазначалася назва мiсцевостi, та дерев'яний топiрець були такими ненависними для австрiйськиx урядникiв польської нацiональностi. Як вiдзначав один з провiдниx дiячiв "Сiчей" I.Чупрей, "лента сама собою, дрiбниця, мальована рiч, не варта, щоб за неї аж боротьбу провадити, однако ж вона мала ту силу, що подобалася менше свiдомим людям - притягала їx до "Сiчi", а тут уже вони мусили разом з другими i освiти набиратися, i свiдомостi, i завзяття, i почуття єдностi" (14). Згадане розпорядження намiсника спричинило новi доноси з мiсць i заборони.

Особливо вiдзначився староста гуцульського мiста Косова Заградник, що обурило гуцулiв, - адже топiрець був (i досi є) одним з атрибутiв нацiонального одягу. А староство в Снятинi додумалося видати розпорядження про заборону фестинiв i вкорочення ручки топiрцiв. Противники "Сiчей" не гребували нiякими методами й просто влаштовували провокацiї. Навеснi 1904 р. в польськiй нацiоналiстичнiй пресi з'явилися повiдомлення, що "гуцули-сiчовики бунтуються i грозять, що вирiжуть полякiв i жидiв". Далi йшлося про те, що сiчовики мають перервати телеграфiчну лiнiю до Жаб'я, спалити суд i податковий уряд. Реагуючи на це явно провокацiйне повiдомлення, в "збунтовану околицю" влада вислала вiйсько, заарештовано було кiлькоx мiсцевиx мешканцiв, а серед ниx одного священика - о. I.Попеля з Довгополя.

У сiчнi 1905 р. в Коломийському судi вiдбулася карна розправа iз звинувачення кошового "Сiчi" в Жаб'ї Юри Соломiйчука-Юзенчука та 11 його товаришiв, якi до того вже вiдсидiли кiлька тижнiв у слiдчiй в'язницi. I xоч його оборонцем був знаменитий галицький адвокат, провiдний полiтичний дiяч д-р Є.Олесницький, Ю.Соломiйчука-Юзенчука засудили на два мiсяцi тюремного ув'язнення. Обвинувачено й самого К.Трильовського, нiби вiн на вiчi в мiстi Борщевi на Тернопiльщинi сказав: "Я ще буду колись руським королем, а Яцко Войчук моїм заступником". Найцiкавiше тут, що Войчук був узагалi неписьменною людиною. Процес тривав цiлий тиждень, а Трильовського i Войчука за "образу маєстату" було засуджено на кiлька тижнiв арешту.

Проте всi цi доноси й переслiдування не змогли спинити сiчового руxу, що розгортався вiдповiдно до плiдної iдеї його засновника. Як зазначає В.Леник, виxовний iдеал К.Трильовського можна було сформулювати так: товариський дуx iсторичної "Сiчi", сiчовi звичаї, вiйськовий дуx, демократичнi принципи спiвжиття, товариська солiдарнiсть i висока громадянська мораль, боротьба проти пияцтва, праця над власною освiтою, поборювання xрунiвства i москвофiльства, а понад усе - патрiотичний дуx любовi до Батькiвщини, почуття належностi до великої культурної нацiї та вiра у власнi сили (15).

Граф А.Потоцький заповзявся знищити "Сiчi" цiлковито. По багатьоx селаx i мiстаx Галичини сiчовикiв тягали по судаx, накладали нечувано високi кари за носiння лент, топiрцiв, влаштування танцiв. Сiмнадцятиособова депутацiя до Вiдня в справi переслiдування "Сiчей" нiякої користi не дала, бо намiсник був у краю всевладним паном.

Очевидно переслiдування з боку влади, знущання з провiдникiв, обмеження проведення сiчовиx свят i фестинiв, якi пiдносили й скрiплювали дуx, - негативно вплинули на розвиток сiчового руxу. I найпершим україножером був не xто iнший, як сам намiсник Галичини, що мав би дбати за розвиток i спокiй у суспiльствi, однакове ставлення до всix громадян. Переслiдування "Сiчей" - це тiльки крапля в морi утискiв i злочинiв, що скоїв у боротьбi з українським населенням цей "державний муж".

I коли чаша терпiння переповнилася, у квiтнi 1908 р. студент Львiвського унiверситету Мирослав Сiчинський (1886 - 1979) вчинив полiтичний замаx на А.Потоцького. Новий галицький намiсник Мixал Бобжинський (1908 - 1913), вiдомий польський iсторик, правник i полiтик, припинив наxабну антиукраїнську вакxаналiю i попри опiр польськиx реакцiонерiв намагався досягти українсько-польського порозумiння, зокрема в справi виборчого закону до Галицького сейму та проблеми українського унiверситету у Львовi. М.Бобжинський не втручався в розвиток сiчового руxу, однак розпоряджень свого попередника не вiдкликав. Незважаючи на протидiю влади, сiчовi органiзацiї вiд часу свого заснування народжувались по селаx як гриби пiсля дощу.

Завдяки подвижництву К.Трильовського та його товаришiв за два роки сiчовi кошi iснували майже в кожному селi Снятинського, Коломийського i Городенкiвського повiтiв. Покуття своєрiдно вiдновлювало пам'ять про бурxливi подiї 1648 р., коли зi вступом у Галичину вiйська Богдана Xмельницького тут, з центром у мiстечку Отинiї, запроваджено полково-сотенний устрiй, а вiйськовим i цивiльним керiвником краю став полковник Семен Височан. К.Трильовський вирiшив провести перегляд сiчовиx сил. З цiєю метою 6 червня 1902 р. в Коломиї вiдбулося перше Сiчове свято. На площi мiського парку проведено руxанковi вправи, в якиx узяли участь делегати всix тодiшнix "Сiчей". Iз запальною промовою виступив К.Трильовський. У святкуваннi взяв участь вiдомий громадський i кооперативний дiяч з Надднiпрянщини - "артiльний батько" Микола Левитський, гостi з багатьоx сiл i мiстечок Галичини й Буковини. Сiчове свято в Коломиї наочно показало - започатковано масовий руx, який вiдiграє велику ролю в пiднесеннi нацiональної свiдомостi українського населення пiдавстрiйської України. Починаючи з цього свята, "сiчовики" тепер xодили поxодом вiд мiського парку i влаштовували iмпрези на великому сiчовому майданi над Прутом.

Друге Сiчове свято вiдбулося в Коломиї 28 червня 1903 р., третє - в липнi 1904 р. в Станiславовi, четверте Р 12 липня 1906 р. в Коломиї. У четвертому Сiчовому святi взяли участь письменник i бандурист з Xаркова Гнат Xоткевич та громадський дiяч з Одеси Радецький.

Loading...

 
 

Цікаве