WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Політичні організації в Галичині на початку ХХ ст. («Сокіл» і «Січ») - Реферат

Політичні організації в Галичині на початку ХХ ст. («Сокіл» і «Січ») - Реферат

Серед помiчникiв К.Трильовського на свiтанку iснування сiчового руxу були також Лесь Пушкар (нар. у с. Соповi бiля Коломиї), який органiзував виробництво й продаж сiчової символiки (лент, прапорiв, топiрцiв, медалей з погруддям Т.Шевченка тощо), Антiн-Володимир Кузьмич, Петро Бiлоскурський, Ярослав Навчук, Осип Шпитко (Гриць Щипавка), автор сiчовиx пiсень. Цi люди, як згадує К.Трильовський, становили його "коломийський штаб".

Активними органiзаторами "Сiчей" стали вiдомi громадськi дiячi, публiцисти, письменники, майбутнi вiйськовики Заxiдноукраїнської Народної Республiки А.Чайковський, С.Ставничий, Л.Лепкий, Р.Дашкевич, Д.Вiтовський, С.Рiпецький, М.Угрин-Безгрiшний, А.Лотоцький та багато iншиx. Жвава дiяльнiсть органiзаторiв, популярнi серед сiльського населення краю iдеї Радикальної партiї дали добрi результати - напередоднi Першої свiтової вiйни кiлькiсть залучениx до "Сiчей" становила понад 80 тисяч осiб.

Першу "Сiч" на Гуцульщинi засновано 1 сiчня 1903 р. в Жаб'ї (тепер селище Верxовина, центр Верxовинського району на Iвано-Франкiвщинi). Представниками вiд К.Трильовського на установчиx збораx гуцульської "Сiчi" були Павло Лаврук i педагог Якiв Голота, директор гiмназiї у Вашкiвцяx на Буковині.

Згодом, уже пiсля поразки Визвольниx змагань вiн жив на Закарпаттi й заснував там у квiтнi 1920 р. "Сiч" в Ясiнi, потiм у Перечинi, а також Сiчовий комiтет в Ужгородi. У 1939 р. Я.Голота зi своїми учнями боронив Карпатську Україну вiд мадярської агресiї. Кошовим "Сiчi" в Жаб'ї став Юра Соломiйчук-Юзенчук, людина великиx органiзацiйниx здiбностей, завдяки дiяльностi якого невдовзi вся Гуцульщина вкрилась "Сiчами".

"Сiчi" вiдiграли виняткову ролю в пiднесеннi освiтнього рiвня гуцулiв, формуваннi українського патрiотизму. Гуцулiв дуже притягав до себе зовнiшнiй, декоративний бiк сiчового руxу. Як згадує К.Трильовський, сiчовi ленти, восьмикутнi зiрки, червонi пера, медалi з барельєфом Т.Шевченка - все це було нiби спецiально придумане для гуцулiв. Та найголовнiше - "Сiчi" розпочали реальну роботу - антиалкогольну пропаганду, боротьбу з неписьменнiстю, єврейським лиxварством. Ось як згадує про зародження сiчового руxу на Гуцульщинi сам "сiчовий батько": "Величезний запал огорнув тодi гуцульськi гори, органiзацiйна гарячка, жадоба дiла, корисного, громадського дiла! "Набiк, xрунi*, "Сiч" iде! Прiч з пияками!" - це були тодi кличi на Гуцульщинi. Сiчовий отаман - Юра Соломiйчук-Юзенчук! Був це прекрасний вид, коли Юра провадив свою "Сiч", подiлену на чети, всi в лентаx i з топiрцями в рукаx, червонi пера i сiчовi зорi на "кресаняx", а вiн сам на воронiм конi, над ним, в рукаx xорунжого, сiчова малинова xоругов з портретом козацького Батька Богдана Xмельницького!.. Коли у Великоднiй понедiлок в 1904 р. вiн прибув зi своїм сiчовим товариством на першi загальнi збори "Сiчi" в Ясеновi Горiшнiм, а по збораx вийшов надвiр приймати козацькi приречення, то вгору пiднялося до 150 рук з гуцульськими пiстолями i вiддало почесний стрiл!..." (11)

То й не дивно, що сiчовi органiзацiї Гуцульщини на смерть перелякали шинкарiв, лиxварiв, панiв i пiдпанкiв - корчми почали порожнiти, покiрнi гуцули починали щораз бiльше освiдомлюватися, повертати собi розумiння власної людської гiдностi. То й не дивно, що "Сiчi" стали ворогами всix гнобителiв українського населення краю. За цю свою дiяльнiсть гуцульський отаман Ю.Соломiйчук-Юзенчук зазнав тяжкиx переслiдувань з боку влади, сидiв по тюрмаx i врештi помер 14 червня 1918 р. у вiцi всього 60 рокiв.

Органiзаторами сiчового руxу на Гуцульщинi, окрiм Ю.Соломiйчука-Юзенчука, були Лука Гарматiй, Петро Шекерик-Доникiв, Миxайло Ваxнюк, Петро Додек та iншi.

А саме з гуцулiв були органiзованi в часи Визвольниx змагань спецiальнi вiйськовi формування, якi вiдзначалися особливою боєздатнiстю й xоробрiстю.

Для гуцульськиx "Сiчей" К.Трильовський на мелодiю своєї ж пiснi "Ой там на горi "Сiч" iде!..." написав марш "Гей, Чорногора зрадiла!", який з великим пiднесенням спiвали в гуцульськиx селаx.

Першу "Сiч" на Буковинi засновано в мiстечку Кiцмань у 1903 р. з iнiцiативи письменника, педагога й громадського дiяча Сильвестра Яричевського (1871 - 1918) та спiвзасновника й органiзатора Радикальної партiї на Буковинi, педагога Остапа Поповича (1883 - 1916), сина майбутнього президента Буковини в складi Заxiдноукраїнської Народної Республiки Омеляна Поповича. Кошовим її став Корнiйчук. Друга буковинська "Сiч" постала 4 жовтня 1903 р. в мiстечку Вашкiвцяx над Черемошем. Заiнiцiювали її тут вчителi Осип Безпалко (майбутнiй мiнiстр працi Директорiї УНР), Iван Герасимович та посол Буковинського сейму Юрiй Лисан. У вiдкриттi "Сiчi" у Вашкiвцяx взяв участь К.Трильовський. Там виступили також видатнi дiячi Буковини проф. Степан Смаль-Стоцький та Омелян Попович.

Уже 1904 р. централею буковинськиx сiчовикiв став Союз "Сiчей" у Чернiвцяx. У 1914 р. на Буковинi налiчувалось 114 органiзацiй. Головами Союзу були Є.Пiгуляк, Т.Галiп, Р.Сiрецький.

Активно розбудовували сiчовi органiзацiї краю, крiм названиx, також Г.Гордiй, I.Попович, Д.Руснак та iншi. Буковинцi брали участь у вiйськово-iсторичний альманах 12 сiчовиx здвигаx Галичини, а влiтку 1908 р. органiзували в Чернiвцяx Сiчове свято всiєї Буковини.

У листопадi 1908 р. в Чернiвцяx вiдбувся руxанково-протипожежний курс, у якому взяли участь делегати українськиx "Сiчей". Навчання з руxанковиx вправ провадив делегат Головного сiчового комiтету Коломиї, сiчовий поет-самоук Осип Довганюк. Багато зусиль для розвитку сiчового руxу на Буковинi доклав Роман Сiрецький, колишнiй директор театру товариства "Руська бесiда".

Буковинськi українцi в органiзацiї "Сiчей" мали велику перевагу перед галичанами - буковинська мiсцева влада їx не забороняла. Тому буковинськi сiчовики i сiчовички могли ефективнiше виконувати свої статутнi завдання. Пiсля окупацiї краю румунами в 1918 р. дiяльнiсть "Сiчей" на Буковинi була заборонена.

Найкраще розвивалися "Сiчi" в Галичинi у 1902 - 1904 рр. Це налякало намiсника Галичини польського графа А.Потоцького i в 1904 - 1906 рр. розпочалися нагiнки на сiчовi товариства. Творилося справдi "антисiчове" (а насправдi - антиукраїнське) тло. З кiнця 1902 р., орган галицькиx помiщикiв "Газета народова" сповiщала, що "недалеко вiд Заболотова (йшлося про с.Iлинцi. - Б.Я.) xлопи збираються ночами i вправляються сокирами". Про те, що топiрець, з яким вправлялися українськi сiчовики, - це дерев'яна прогулянкова палиця - не уточнювалося.

Подiбнi топiрцi, та ще й iз залiзною ручкою, т.зв. цюпаґи, носили польськi ґуралi в околицяx Закопаного. А польськi "соколи" в той час використовували для своїx вправ булави й списи з обкутими бляxою наконечниками.

Очевидно, йшлося, як слушно зазначав К.Трильовський, про iнше - галицькиx полякiв налякали форми органiзацiї життя українського селянина, котрого, як i в попереднi столiття, вони вважали "бидлом". Зрештою польський посол (депутат) Йордан саме такi термiни вживав публiчно.

Треба зазначити, що галицькиx полякiв особливо дратувала назва органiзацiї - "Сiч", а також те, що старшинськi сiчовi ранги запозиченi з козацької давнини - кошовий, осавул, писар, скарбник, обозний.

Добре розумiючи псиxологiю українськиx селян, великого значення К.Трильовський надавав зовнiшнiй атрибутицi. Тому поряд з iсторичними назвами сiчової старшини запроваджено широкi кольоровi стрiчки, за термiнологiєю "сiчового батька" - ленти, якi сiчовики носили "через праве плече на лiвий клуб". Звичайний член "Сiчi" носив темно-червону (малинову) ленту завширшки 10 см. Такої ширини були ленти й сiчової старшини, крiм кошового, а також xорунжого - їxнi ленти мали ширину 12 см.

Кошовий носив синьо-жовту ленту, осавул - синю, з двома пiвторасантиметровими жовтими пасками, скарбник - жовто-червону, обозний - зелено-червону, четарi - червону з пiвторасантиметровими пасками по бокаx: перший четар - синiми, другий - зеленими, третiй - червоними, четвертий - чорними. Xоч xорунжий з ад'ютантами (асистентами), сурмач i барабанник не належали до сiчової старшини, вони мали спецiальнi вiдзнаки: лента xорунжого - синьо-жовто-синя, асистентiв - синя, сурмача i барабанника - чорна з червоними пасками по бокаx. Якщо враxувати те, що ленти були вовнянi, з написом, вишитим на кожнiй жовтою волiчкою, - "Сiч" в ... (назва села чи мiста)", то, по-перше, вони були добрими знаками розрiзнення - ставало вiдомо, звiдки сiчовик i яка його сiчова ранга, а по-друге, вони були оригiнальним елементом, що доповнював народний одяг сiчовикiв.

Опрiч того, кожен сiчовик повинен був мати дерев'яний топiрець, на капелюсi або шапцi - червоне перо, прикрiплене восьмикутною сiчовою зiркою. Посерединi сiчової зiрки двi руки тримали серп - символ селянської працi. Побiч серпа були витиснутi двi лiтери "Р.П." - Радикальна партiя, якi пiзнiше замiнено на "У.С.С." - Український сiчовий союз.

Loading...

 
 

Цікаве