WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Викорінення українського селянства через обмеження його прав протягом 30-х рр. ХХ ст. - Реферат

Викорінення українського селянства через обмеження його прав протягом 30-х рр. ХХ ст. - Реферат

Крім того, зневіру селян у своїх (або задекларованих державою) правах поглиблювало ставлення до них окремих керівників. Так, той же А.Шоррер в іншому листі констатував (на прикладі с. Клейнлібенталь Спартаківського району Одеської області), що, наприклад, "за всі негаразди районне керівництво лише лає колгоспників, називаючи їх "куркулями", "шкідниками", "фашистами". Таким чином, воно насправді розпалювало негативне ставлення їх до влади. Манери обходитися тут з людьми зворушили мене до глибини душі... Тут оперують лише планом, який з вбивчою жорстокістю фізично знищує людей, які виказували небачену трудову дисципліну. Таким чином, систематично підривається довіра населення радянському уряду, хоча воно, в основному, не було налаштоване антирадянськи. Люди тут залякані" [12, с.4]. Така ситуація, що тривала протягом років, мала на меті не тільки фізичне знищення українського селянства, але й його інтелектуальне спотворення та залякування, яке далі просто передавалося генетично наступним поколінням, штовхаючи націю у безповоротне каліцтво.

Положення примірного статуту сільськогосподарської артілі, прийняті в 1935 р., порушувалися і протягом другої половини 30-х років. РHК СРСР та ЦК ВКП(б) неодноразово інформували місцеві партійні та радянські організації про випадки зухвалих виключень з колгоспів, але безрезультатно. Особливо широкого розмаху порушення набули в колгоспах Кам'янець-подільської, Житомирської, Вінницької областей. У ході перевірок було встановлено, що переважна більшість виключень з колгоспу не була виправдана жодним з вагомих приводів [2, с.252]. Серед масових прикладів найбільшого розповсюдження дістало виключення з колгоспу членів родин, батьки яких пішли на тимчасову або постійну роботу в міста, на підприємства. А тим, кого визнали "ворогами народу" (засланцям, сім'ям розкуркулених), не дозволялося навіть відвідувати колгоспні збори, що підтвердила н.г.семеняка: "це як розкуркулили, то тим уже заборонялося – ворог народу" [13].

Секретар Днiпропетровського облвиконкому Гаврилов у листі до секретаря ЦК КП(б)У П.П.Постишева констатував, що на місцях керівництво не дотримувалось елементарного порядку виключення селян з колгоспів. Все робилося засобами голого адміністрування. Наприклад, в Оріхівському районі Запорізької області, в с. Ново-Іванівка, яке мало 2 колгоспи (ім. Леніна та Маркса), одночасно за загальним списком з них було виключено 28 сімей колгоспників. Коли селяни почали вимагати голосування окремо за кожного, президія сільради та правління заявили, що це питання, нібито, було обговорене з колгоспниками, тому виключити треба всіх [14]. Проте виявилось, що "за" проголосували близько 20 колгоспників, а більше 100 взагалі утримались. Не дивлячись на це, всім 28 господарствам були доведені фінансові плани як куркульським, а в наслідок цього – 24 години на їх виконання. В результаті цього заходу кілька господарств продали силами місцевої влади, і те ж саме було б з іншими, якби раптово ситуація не викрилася. І ніякого не те що вибачення, елементарного виправлення ситуації. Бо такі дії саме і мали на меті викорінення місцевого селянства. Посадовець Гаврилов вважав цей випадок характерним. Абсолютна кількість тих, хто традиційно виключався, – діти колишніх заможних селян. У листі до П.Постишева секретар обкому писав: "Я вважаю, Павле Петровичу, що без жорсткого рішення ЦК з цього приводу позитивно упорядкувати цю справу неможливо, бо виключення відбуваються, частіше за все, як зведення особистих рахунків, за окремими доносами, дуже часто – необґрунтованими. Адже наші люди не усвідомлюють того, що в наш час виключення з колгоспу – це, по суті, "вовчий квиток" людині на все життя; часто тягне за собою зняття з роботи дітей такого "куркуля", звільнення з лав Червоної Армії тощо. Таким чином, - резюмував Гаврилов, - тисячі людей ні за що викидаються з колгоспів, накопичуються десятки тисяч господарств, які вибиті з виробництва, тепер бродять селом та розкладають інших проти влади" [14, с.122].

У грудні 1935 р. Голова РНК УРСР П.П.Любченко та секретар ЦК КП(б)У С.В.Косіор, звертаючись до обкомів, райкомів партії, облвиконкомів, директорів МТС, правлінь колгоспів, наголосили: перевірки, які були організовані ЦК та Раднаркомом України після прийняття Примірного Статуту довели, що у всіх областях в багатьох випадках брутально порушуються основні статті документу. Так, крім згаданих безпідставних виключень колгоспів існували також факти порушень у багатьох колгоспах норми виробітку та розцінки по трудоднях (вони затверджувалися не загальними зборами, а правлінням). Таким чином, порушувалися елементарні норми обліку праці. Записи трудоднів робили невчасно, не розписувалися в трудкнижках, бригадири їх зберігали у себе. Списків членів артілі з заробленими трудоднями за минулі місяці не вивішувалися. Брутально застосовувались стягнення щодо членів колгоспів. Їх накладали бригадири без санкції правління. За Статутом, вагітні жінки звільнялися на 2 місяці від робіт зі збереженням половини середнього заробітку. Але і в цьому питанні були великі порушення [15, с.41-42].

Порушення Статуту фіксувалися й органами прокуратури. Наприклад, у березні 1937 р. Донецькою обласною прокуратурою була організована перевірка 123 колгоспів області з метою викриття фактів порушень статутів колгоспів. Результати перевірки свідчили про незаконне відрізання землі від колгоспів, здача її в оренду, безпідставне притягнення до відповідальності колгоспників та накладання стягнень. У документі також зафіксовані конкретні приклади порушень по колгоспах [16, с.47-51].

19 квітня 1938 р. вийшла постанова уряду "Про заборону виключень колгоспників з колгоспів" [17]. Документ забороняв проведення чисток у колгоспах з будь-якого приводу. Було встановлено, що виключення може бути застосовано лише як останній адміністративний захід у відношенні до тих членів колгоспів, яких явно вже не можна виправити, хто підривав та дезорганізував колгосп [2, с.252].

Велике значення для подальших правових взаємовідносин між колгоспниками України та державою мала нова "сталінська" Конституція, схвалена у липні 1936 р. Пленумом ЦК ВКП(б) та Президією ЦВК Союзу РСР [18, с.237]. Ми не можемо впевнено стверджувати, що всі селяни не знали зовсім положень Конституції. Проте, проблема була, мабуть, у іншому: вони не знали, яким чином можна захистити свої права. Крім того, колгоспне селянство крім декларації нових прав отримали ще й нову образу: за своїм соціальним станом колгоспник знов залишався другорядним членом суспільства – після робітничого класу. Так, наприклад, ст.119 Конституції залишала право на щорічну обов'язкову відпустку лише робітникам та службовцям. Уряд пояснював це тим, що ще не подолана сезонність робіт у колгоспах, яка призводила до неповної зайнятості колгоспників у зимовий час. А відповідно Примірного Статуту сільгоспартілі від 1935 р., відпустка, що оплачувалась державою, надавалася лише вагітним колгоспницям, та й то, на термін, менший, ніж робітницям. Крім того, ст.120 Конституції СРСР гарантувала матеріальне забезпечення старості (пенсію), а також надання її у випадкові хвороби та втрати непрацездатності знов лише робітникам та службовцям. Колгоспники надіслали не одну тисячу пропозицій розповсюдити цю статтю і на них, але зміни були прийняті лише у 1964 р. [2, с.239-242].

Таким чином, викорінення національної та особистої гідності українського селянства відбувалося шляхом декларації ніби то прав колгоспного селянства, яке регулювалося Приблизним статутом сільськогосподарської артілі 1935 р., Конституцією 1936 р., місцевими колгоспними статутами. Метою створення цих документів було регулювання практично всіх галузей суспільного та господарського життя колгоспників. Але місцеве керівництво, представники органів місцевої влади часто навіть більше (ніж Закон і Статут) визначали реалії життя окремого селянина. Тож, верховенство закону в радянській державі було реально фактом другорядним, бо не захист прав населення був їх метою. На сучасному етапі розвитку української держави верховенство права та закону теж далеко не завжди є фактом, який захищає національну гідність українського населення. Відсутність гідного механізму реалізації прав різних груп населення завжди приводить до дестабілізації державного життя та росту недовіри населення до свого уряду. Жахливий досвід минулого має зупинити політику влади щодо дискримінації прав своїх громадян, якщо ми прагнемо мати незалежну правову національну державу – Україну.

Література:

  1. Білокінь С.І. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917 - 1941 рр.): Джерелознавче дослідження. - К., 1999; Бут А.Н., Добров П.В. "Экономическая контрреволюция" в Украине в 20-30-е годы ХХ века: от новых источников к новому осмыслению / Под общ. ред. А.Н. Бут. - Донецк: КИТИС, 2000; Важнейшие постановления Коммунистической партии и Советского правительства, 1927 - 1935гг. - М.: Партиздат, 1957; Важнейшие постановления Коммунистической партии и Советского правительства, 1927 - 1935гг. - М.: Партиздат, 1957; Шаповал Ю.І. Україна 20 - 50-х років: сторінки ненаписаної історії. - К.: Наук. Думка, 1993.

  2. Вылцан М.А. Завершающий этап создания колхозного строя (1935 - 1937 гг.). - М.: Наука, 1978.

  3. Бензин М.А., Димони Т.М. Крестьянство и власть в СССР в конце 30-х – 50-е годы // Менталитет и аграрное развитие России (ХІХ - ХХ вв.): Матер. междунар. конф. Москва, 14-15 июня 1994. - М., 1996. - С. 155-166.

  4. Анісімов Н. Радянське селянство. - К.: Політвидав України, 1946.

  5. Примерный Устав сельскохозяйственной артели. - М.: Партиздат, 1935.

  6. Вылцан М.А. Советская деревня накануне Великой Отечественной войны. - М.: Политиздат, 1970.

  7. Куц М.Т. Питання колгоспного будівництва на Україні (1929- 1941 рр.). - Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1965.

  8. Бібік Іван Іванович, 1925 р., с. Олешня Ріпкинського району Черкаської області // Нолл В. Трансформація громадянського суспільства. Усна історія української селянської культури 1920 - 30-х років. - К.: Центр досліджень усної історії та культури РОДОВІД, 1999. - С.245.

Loading...

 
 

Цікаве