WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Населення Кубані в кінці XVIII - другій половині ХIX ст. - Реферат

Населення Кубані в кінці XVIII - другій половині ХIX ст. - Реферат

Реферат на тему:

Населення Кубані в кінці XVIII - другій половині ХIX ст.

На Кубані, ще до переселення Чорноморського козачого війська, знаходилася значна кількість "різного роду бурлак". Вони бродяжили і займалися різними "дрібними промислами". М. Гулик під час "огляду кубанської сторони" нарахував більше 2 тисяч таких людей. З них 114 чоловік відразу записалися в козаки [1].

На першому етапі становлення козацтва на Кубані виникали групи і співтовариства незаможних бездомних, що існували безпосередньо в козацькому середовищі.

Цей процес був зумовлений цілим рядом причин. Основні з них: 1) неорганізоване переселення великої маси людей; 2) відсутність у багатьох переселенців сім'ї і господарства; 3) проблеми облаштування на нових кубанських землях (складність спорудження житла, нестача їжі і якісної води, корму тощо).

Окрему групу, що входила до складу новоприбулих на Кубані, склали представники "Чорноморської команди козаків". Ця "команда" була сформована в Хаджибеї (Одесі) на основі наказу генерала-фельдмаршала П. О. Румянцева. Він розпорядився зібрати всіх чорноморських козаків і визначити їх веслярами на флот віце-адмірала Де-Рібаса [2]. Загальна чисельність команди до початку 1795 р. становила 1123 людини. Частина козаків померла від важких робіт, частина втекла, деякі залишилися жити в одеському передмісті.

У 1797 р. "Чорноморську команду" офіційно скасували. У жовтні того ж року 247 козаків команди досягли Кубані [3]. У окремих джерелах згадується про тисячу козаків команди, що перебралися на Кубань. Однак Б. Е. Фролов вважає цю цифру перебільшеною [4].

Перепис 1800 р. зареєстрував в Чорноморії 23 474 чоловіка і 9 135 жінок. Крім того, була зроблена кількісна градація окремих категорій жителів: придатних до служби - 15 573 людини; "малоліток" - 5 415, поважного віку (старих) - 2 446 чоловік [5]. Разом з тим, необхідно пам'ятати, що будь-яка статистика відносно Чорноморського козачого війська значною мірою відносна - велика кількість козаків постійно знаходилася в легальних і нелегальних відлучках, на лікуванні, на заробітках, у відпустках, "в бігах" і т. п. За додатковим переписом, здійсненим за наказом генерала І. І. Міхельсона, крім вказаних соціальних груп так само було зареєстровано більше 2 тисяч бездомних [6].

"Волонтерські команди", що склали ядро Чорноморського війська, спочатку комплектувалися з козаків Запорозької Січі. Примітно, що В.Голобуцький розподілив всіх запорожців на наступні групи:1) старшини; 2) заможні козаки; 3) козаки середнього достатку; 4) запорізька біднота [7].

У контексті нашого дослідження викликає інтерес остання категорія, представлена пізніше в Чорноморському війську, - повністю незаможні козаки, "сірома", що складалася з бездомних бурлак. У складі козацького війська було і велике число біглих (кріпосних, дезертирів, злочинців), що прагнули стати козаками, легалізувати своє положення і продовжити бродяжництво.

Як наслідок, 23 липня 1798 р. Сенат видав указ, що передбачав всіх чорноморських козаків, "которые не находятся при своем месте и, отбывая от службы, шатаются праздно по разным местам", записувати в "подушный оклад", відчужувати від служби і привілеїв і в козаки вже ніколи не приймати [8].

Криза кріпосного господарства, що позначилася на початку XIX ст., збільшувала число втеч кріпосних селян від поміщиків. Багато з них прагнули сховатися на Кубані. Втеча кріпаків продовжувалася протягом усього передреформного періоду.

Царський уряд по відношенню до біглих на Кубані проводив подвійну політику. З одного боку, він переслідував їх, виражаючи інтереси панів-кріпосників центральних губерній Росії. З іншого, він був зацікавлений у збільшенні козачого населення на південних рубежах Імперії, яке несло службу по охороні кордонів, паралельно освоюючи приєднані території.

У прийомі збіглих була зацікавлена і козача старшина. Приймаючи і записуючи їх в козачий стан, вона отримувала можливість експлуатації цієї категорії населення.

У зв'язку з цим військовий отаман Т.Котляревський клопотався перед Павлом I про дозвіл зараховувати в Чорноморське козаче військо всіх "бурлак", що втекли на Кубань з Волги і України до ревізії 1795 року. Необхідність їх легалізації у війську він пояснював тим, що колишні збіглі і бурлаки могли б працювати на риболовецьких заводах, а також нести прикордонну службу.

Це прохання монарх задовольнив і рескриптом від 6 березня 1799 року наказав прирахувати в козаки "являющихся к вам бродяг". Ця постанова відкрила широкі можливості для зарахування в Чорноморське військо втікачів [9].

Незабаром після цього, 21 серпня 1799 року вже було дано конкретний і законодавчо затверджений дозвіл на "причесление в войско Черноморских казаков бродяг из польских, малороссийских и бывшего Запорожья людей..." [10]. Цей документ не передбачав можливості офіційної легалізації "бродяг" з Росії. Інтереси великоросійських власників кріпосних формально зберігалися.

Таким чином, принципи комплектування Чорноморського козачого війська спочатку дозволяли "записуватися в козаки" представникам "соціального дна", декласованим шарам суспільства, маргінальним елементам. Як результат, багато хто з подібних людей, отримавши документи, зброю і одяг, переховувався, продовжуючи бродяжити і займатися кримінальними діяннями. Військовий уряд Чорноморії, розуміючи їх небезпеку, вважав їх "більш шкідливими для суспільства, ніж корисними" [11]. З цього приводу Ф.Щербина категорично відмічав: "Крадіжка, бродяжництво... проходить червоною ниткою через всю історію чорноморського козацтва" [12].

Іншою важливою причиною, що викликала бродяжництво, жебрацтво і бездомність певної частини козаків Чорноморського війська, був їх надто важкий матеріальний стан. "Сіроми" (самотніх незаможних людей) було у війську досить багато. За даними В.Голобуцького, в 1800 році їх нараховувалося в Чорноморії до 10 тисяч чоловік [13]. Можливо ці цифри дещо перебільшені. Разом з тим, вони свідчать про досить велике представництво у війську убогого бездомного населення.

У контексті нашого дослідження цікавою є і наступна інформація. За деякими даними, до 1832 року число всіх "бродяг" в Кавказькому лінійному війську (частина якого згодом увійшла до Кубанського козачого війська) перевищила 10 тисяч чоловік. У зв'язку з цим Сенат указом від 13 березня 1833 року розпорядився припинити прийом бурлак у це військо, а виявлених здавати в рекрути або посилати у військово-робочі і арештантські роти [14].

З середини XIX ст. Кубань стала одним з центрів міграційних процесів в Російській імперії, які посилювалися в роки неврожаїв. Число незаможних росло внаслідок постійного притоку жебраків з голодуючих губерній, "іногородніх" і осіб, що прибували в область на заробітки. Як наслідок, велика кількість новоприбулих ставали потенційними бездомними.

Крім цього, "бездомний елемент" на Кубані перманентно поповнювався незначною кількістю осіб, що звільнилися з місць ув'язнення.

З другої половини XIX ст. основна маса убогого і бездомного населення Кубані збільшувалася за рахунок іногородніх. Вони вважалися найбільш безправною частиною кубанського населення і несли основний тягар податків і повинностей.

Офіційно всі іногородні ділилися на дві категорії: ті, що мали місце проживання, і ті, що його не мали. Іногородні, що придбали в містах, станицях і хуторах області садибу, отримували статус осідлості. Ті, що не мали цього статусу, жили на квартирах, займалися роботою по найму або випадковими зарабітками. Їх називали "сторонніми" або "квартирантами". За даними Л.Македонова, до кінця XIX ст. по Кубанській області сімей таких квартирантів стало понад 130 тисяч, що склало біля 40 % від загального числа іногородніх на Кубані [15]. Соціально-економічне становище вказаної групи було дуже важким. Вони поповнювали армію жебраків і бездомних в області.

Loading...

 
 

Цікаве