WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Депортації українського населення в Донбас 1944 - 1949 РР. - Реферат

Депортації українського населення в Донбас 1944 - 1949 РР. - Реферат

Реферат на тему:

Депортації українського населення в Донбас 1944 - 1949 рр.

Тема депортації українського населення з земель, що відійшли до Польщі, почала розроблятися тільки у роки незалежності. У радянській історіографії вона не дістала свого відображення. У кращому разі можна знайти згадку про факт змін лінії кордону у деяких загальних працях. А в цілому як у загальних працях, так і монографіях це питання не розглядається, бо головним чином досліджуються проблеми воєнного і повоєнного відродження промисловості, сільського господарства, діяльність партійних та комсомольських органів тощо. [1]. Це стосується і праць відомого дослідника повоєнної історії Донбасу М.Ф. Хорошайлова [2]. Величезний масив краєзнавчої літератури теж не приділяє уваги цьому питанню [3].

В українській історіографії останніх десятиліть слід відзначити праці І.Г. Біласа, М.Бугая та ін. [4], які заклали фундамент вивчення проблеми. Ними розглянуто політичні, правові і військові аспекти питання, механізм та загальний хід депортацій. Проте не проаналізовано стан економічної та соціальної сфери районів поселення, чисельність та роль переселенців у відновленні довоєнної демографічної картини Донбасу, куди переселялись депортовані. Потребують уточнення й окремі цифрові дані, наведені І.Г. Біласом, що пояснюється специфікою використаної ним джерельної бази, - архів Головного інформаційного бюро МВС (АГІБ МВС).

Мета статті - дослідити процес примусового переселення в Донбас українського населення з земель, що відійшли до Польщі у 1944 р., визначити чисельність та місця вселення переселенців, їх закріплення та роль у народному господарстві регіону.

Хронологічні рамки цього дослідження охоплюють 1944-1949 рр., що обумовлено як ходом самих депортацій, так і закріпленням депортованого населення у місцях поселення. Хоча депортації українського населення в межах України припинилися у 1946 р., вважати цю дату кінцевою при розгляді проблеми видається не зовсім правомірним, бо кінцевою ланкою цього процесу є закріплення і облаштування переселенців на нових місцях. Оскільки воно супроводжувалося некерованою міграцією переселенців з місць поселення протягом наступних років, демографічна картина, природно, зазнавала змін. Тому кінцевою датою дослідження слід вважати рік відносної стабілізації чисельності переселенців і остаточної локалізації місць розселення, що дозволяє скласти уявлення про кінцеві наслідки депортацій українського населення з території Польщі до Донбасу, а саме 1949 р., коли ці показники набули відносної стабільності.

Територіальні межі дослідження охоплюють Донецьку та Луганську області.

Виходячи з рівня розробленості питання, джерельною базою дослідження можуть бути тільки нечисленні документи того часу - матеріали бюро Ворошиловградського та Сталінського обкомів КП(б)У, Управління Ради Міністрів УРСР у справах переселення українського населення, при вивченні яких необхідно врахувати такі їх особливості: часткову неузгодженість цифрових даних у довідках місцевих органів, поданих у різні роки, намагання місцевих органів почасти зняти з себе відповідальність за стан справ у районах поселення, високий рівень ідеологізації документів, що разом з іншими вищенаведеними чинниками утруднюють їх вивчення й об'єктивні наукові висновки.

Аналіз зазначених джерел дозволяє стверджувати, що передумовою депортацій стало підписання 9 вересня 1944 р. угоди між Комітетом національного визволення Польщі і урядом УРСР про взаємну евакуацію українського населення з території Польщі до УРСР і польського населення з території України до Польщі. Її закріпила угода між СРСР і Польською Республікою про радянсько-польський державний кордон від 16 серпня 1945 р. Вона закріпила новий кордон по лінії Керзона з відхиленням від неї на користь Польщі від 5 до 8 км, а в деяких місцях до 30 км. На підставі цих угод були створені головні і районні представництва урядів у справах евакуації населення, які й повинні були її проводити. Для організації прийому, перевірки, фільтрації людей створювалися контрольно-пропускні пункти на прикордонній лінії, на яких діяли комісії з трьох осіб - представників НКВС, НКДБ, контррозвідки "Смерш".

Відповідно до угод, українське населення мало переїхати на територію УРСР на добровільних засадах і отримати у місцях вселення земельні ділянки, зерно відповідно до кількості зданого у Польщі врожаю, грошову позику у 5 тис.крб. з розстрочкою на 5 років, з них обіцяли списати всі недоїмки з поставок, податків і страхових платежів. Дозволялося вивозити одяг, взуття, білизну, продукти, реманент та ін. загальною вагою до 2 ц на родину, а також худобу та птицю.

Постановою РНК УРСР та ЦК КП(б)У "Про підготовку до прибуття, розміщення і облаштування українського населення, евакуйованого з території Польщі" № 15/16 від 15 грудня 1944 р. було затверджено план розселення в районах областей України. Згідно з ним у грудні 1944 р. бюро Ворошиловградського та Сталінського обкомів КП(б)У (як і в інших місцях поселення) розглянули питання про влаштування евакуйованих з території Польщі, затвердили плани його розміщення й закріпили за кожним районом станції прибуття ешелонів. Так, Свердловський райвиконком Ворошиловградської області мав зустріти на ст. Должанка 180 родин з 747 осіб і розмістити їх у 22 колгоспах, Ровеньківський - на ст. Ровеньки - 450 родин з 1826 осіб, щоб розмістити у 55 колгоспах, Биково-Антрацитський - 102 родини з 485 осіб для розміщення у 12 колгоспах і т.д. [5]. У обливиконкомах створювались сектори з розселення евакуйованого населення зі штатом на 4 особи й окладом від 550 до 650 крб. [6].

Перший етап переселення тривав з 15 жовтня 1944 р. до липня 1945 р. До Ворошиловградської області планувалося прибуття 8729, а до Сталінської області -9293 родин. Згідно з доповідною запискою заступника головного уповноваженого уряду УРСР до ЦК КП(б)У і міністра внутрішніх справ від 10 серпня 1945 р. в УРСР було евакуйовано 122454 родини, або 482109 осіб, з яких до Ворошиловградської області направлено 1555 родин, або 6782 особи, а до Сталінської - 3110 родин, або 12490 осіб [7]. Насправді у 1945 р. до Ворошиловградської області прибуло 1348 родин, в яких нараховувалося 6089 осіб, котрих було розселено у 12 районах по 100-200 родин у кожному, крім Ново-Айдарського, де розмістили 320 родин [8]. До Сталінської області прибуло 3044 родини, в яких налічувалася 13201 особа. Їх розселили у 28 районах області [9]. Різниця між даними, наведеними Управлінням при РНК УРСР у справах переселення українського населення, і доповідною запискою головного уповноваженого пояснюється як смертністю під час переселення так й втечами окремих родин або їх членів з маршруту.

З вересня 1945 р. по серпень 1946 р. тривав другий етап депортацій, але нові ешелони до Донбасу не прибували. Що спричинилося до цього?

По-перше, попередній етап виявив небажання частини населення залишати рідні домівки і спричинив його насильницький вивіз населення. По-друге, органи влади місць розселення не виконували (або не повністю) виконували постанови уряду щодо переселенців. У серпні 1945 р. Сталінська облрада перевірила на місцях хід їх виконання і виявила суттєві недоліки у прийомі, розміщенні і господарському влаштуванні переселенців. Перевірялося забезпечення родин необхідними для життя речами та сільськогосподарським реманентом. Так, у Мар'їнському районі з 119 родин присадибні ділянки отримали 45, у Старо-Керменчицькому - з 87 родин - тільки 7, у Авдіївському з 199 родин - жодна. Не краще було і з житлом. У 10 перевірених районах, де знаходилось 1380 родин, будинки надали 244, інші мешкали у будинках та господарських будівлях місцевих жителів по 2-4 родини укупі. У той же час практично не використовувалися житлові помешкання колишніх німецьких колоній. А Маріупольський міськком КП(б)У і міськрада не мали ні плану, ні графіку будівництва житла. З 1136 родин, що потребували житла у перевірених районах, будівництво або відбудова зруйнованих будинків передбачалася тільки для 303 родин [10].

Loading...

 
 

Цікаве