WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Співпраця між керівними органами УРСР та РРФСР щодо українізації на Кубані в 20-х роках ХХ століття - Реферат

Співпраця між керівними органами УРСР та РРФСР щодо українізації на Кубані в 20-х роках ХХ століття - Реферат

Виходячи з цього, ВУЦВК постановив звернутися до ЦВК СРСР з проханням провести наступні заходи:

1) негайно розпочати відокремлення в окремі українські національно-територіальні одиниці села, станиці, волості, повіти та області з переважаючим українським населенням, в цих одиницях провести українізацію радаппарату, ввести вивчення побуту, культури, національних особливостей українців у зв'язаних з ними вищих радянських установах, за конкретний термін перевести всі культосвітроботи в школах, дитячих будинках, політустановах на українську мову, організувати короткочасні курси для вчителів-українців у вузах Кубані, Сибіру, Туркестану, створити українські кафедри, а в центрах республік з українським населенням відкрити українські інститути народознавства, профшколи; для студентів-українців з Росії у вузах України встановлювалася стипендія; сприяти на державному рівні створенню українських культурно-мистецьких об'єднань, театрів, бібліотек, музеїв, хат-читалень, лікпунктів, доручити Держвидаву РРФСР випустити українською мовою необхідну кількість підручників, методичних посібників [7].

Для проведення цієї конкретної роботи Наркомпросу РРФСР пропонувалося асигнувати спеціальні кошти як по державному, так і місцевих бюджетах.

Зі свого боку НКО України зобов'язувався:

а) закріпити за студентами-українцями з Росії у своїх вузах певну кількість стипендій;

б) за потребою надсилати представників наукових кадрів України;

в) відряджати за бажанням українського населення українські театри (театр ім. І. Франка, "Березіль", хорові та музичні капели, кінофільми);

г) НКО УРСР організувати тісний зв'язок з культурно-просвітницькими установами РРФСР;

д) влаштовувати науково-методичні наради, екскурсії та інспекторські обстеження [8].

Як бачимо, пропозиції українського уряду за умов їх виконання могли привести до реальних і конкретних наслідків, які могли б дійсно забезпечити реальний національно-культурний розвиток українців у РРФСР. Але з усіх запропонованих пунктів були виконані лише деякі, і в першу чергу ті, які повинна була виконати УРСР. Щодо інших пунктів, то в реальній ситуації працювали лише ті, які торкалися розвитку освіти.

Що стосується продовження зміцнення контактів між НКО УРСР та НКО РРФСР, то контакти між ними так і не перейшли на постійний рівень. Нова спроба встановити цей зв'язок була зроблена в листі народного комісара освіти УРСР Шумського до наркома освіти РРФСР А.Луначарського від 21 червня 1926 року, в якому пропонувалося дати можливість НКО УРСР ознайомитися з питаннями, які розробляться в НКО РРФСР і його окремими установами.

Найбільш впливовим ініціатором заходів по забезпеченню національно-культурного становища українців РРФСР і Кубані, зокрема, виступав народний комісар освіти Микола Іванович Скрипник. Займаючи цю посаду з 1927 по 1933 рік, він доклав багато зусиль, аби привернути увагу керівництва УРСР, РРФСР, СРСР до цього важливого питання. Головні напрями політики державних і партійних органів УРСР у вирішенні цієї проблеми були висловлені у статтях М.І.Скрипника "Про кордони УРСР" (14 грудня І928 року) і "Про бухгалтерію в національному питанні" та інші.

Так, у статті "Про кордони УРСР'" він зазначав: "Утворення національних радянських республік з об'єднанням у них цілокупного територіального масиву, об'єднаного одним національним населенням, було й залишається шляхом, що ним пролетарська диктатура розв'язує національне питання, знищує дореволюційне становище народностей колишньої Російської імперії, бо це колоніальне становище, між іншим, і найперше, саме й полягало в державно-адміністративній розпорошеності та необ'єднаності пригнічених народностей, ці обставини заважали об'єднанню їх культурних зусиль та ставали на перешкоді їхньому розвитку" [9].

Для виправлення такого ненормального становища за умов принципово нового союзу рівноправних націй М.І.Скрипник пропонував наступні заходи:

1) приєднати українські етнографічні землі до УРСР;

2) запобігти русифікації, яка продовжувала проводитися на цих теренах.

Вказуючи на численні факти проведення русифікації серед українського населення РРФСР, М.І.Скрипник вказував, що в УРСР така політика щодо національних меншин неможлива: "Треба визнати, що ми не могли б собі уявити можливість у нас такої впертої, довгої і, треба сказати, бридкої зневаги до інтересів національних меншостей, як то було до українського населення протягом довгих років у Курській губернії, на Таганрожчині, в Кубані тощо. Ніякі економічні міркування, що виходять з погляду зручності зносин, не можуть ані в найменшім ступені виправдати того стану, що є в ... територіях РРФСР з українською більшістю людності" [10].

Єдиним виходом з цієї ситуації нарком просвіти вважав тільки приєднання цих земель до УРСР, бо тільки в її складі українці діаспори зможуть забезпечити свої національно-культурні потреби.

У 1930 році народний комісар освіти УРСР перебував на Кубані.

Як наслідок цієї поїздки, колегія Наркомосу України 16 жовтня 1930 року видала постанову про відправлення на Північний Кавказ з України 100 вчителів для шкіл І ступеня, 25 вчителів для шкіл ІІ ступеня. Крім того, на Кубань неодноразово приїжджали від секції мистецтв НКО пересувні лекторські групи, художні колективи, виставки, театр "Березіль" під керівництвом Л.Курбаса, вчені, письменники, педагоги тощо. У 1931-1932 роках у Кубанський педагогічний технікум відправлялися з України викладачі. Але всі ці заходи часто обмежувалися лише культурною допомогою [11].

Як відомо, наполеглива праця освітніх та державних установ УРСР у 20-х рр. стала тим головним фактором, який підштовхнув відповідні адміністративні та освітні органи РРФСР до проведення досить масштабних українізаційних процесів сере українського населення, яке проживало на терені РРФСР. На жаль, посилення тоталітарної політики керівництва СРСР, пов'язаної із зміцненням диктаторського режиму Й. Сталіна, звело нанівець ці досягнення. Але досвід минулих років у цьому питанні може стати для нас досить цінним надбанням для проведення відповідних заходів щодо покращання національно-культурного становища української східної діаспори.

ЛІТЕРАТУРА:

1. ЦДАВО України. - Ф.Р-166.- Оп.5. - Спр.16. - Арк. 63.

2. Там само. – Арк. 68.

3. ЦДАВО України. - Ф.1.- Оп.2. - Спр.3801. - Арк. 162.

4. Там само. – Арк. 184.

5. ЦДАВО України. - Ф.Р-166.- Оп.5. - Спр.16. - Арк. 156.

6. ЦДАВО України. - Ф.Р-166.- Оп.5. - Спр.31. - Арк. 365.

7. ЦДАВО України. - Ф.Р-166.- Оп.5. - Спр.16. - Арк. 366.

8. Там само. – Арк. 369.

9. Скрипник М.І. Статті й промови. – Харків, 1930. – Т.2. – С. 316.

10. Там само. – С. 329-330.

11. Заремба С. З національно-культурного життя українців на Кубані в 20-30 рр. ХХ ст. // Київська старовина – 1993 р. – №1. – С.99.

Loading...

 
 

Цікаве