WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Історія кубанського козацького війська - Реферат

Історія кубанського козацького війська - Реферат

Чисельність іногородніх вже до кінця XIX ст. перевищила козацьке населення Кубані. При цьому серед переселенців явно переважали вихідці з українських губерній. Вони приїжджали на заробітки, селилися як у містах, так і в сільській місцевості. Саме приплив іногородніх забезпечив економічний прогрес Кубані. До 1897 року їхня частка серед ремісників області становила 81 %, серед майстрових – 94 %, торговців – 86 % [17]. Але козацтво дивилося на іногородніх як на чужинців, котрі наживаються за рахунок козацьких земель. Парадокс полягав у тому, що бурхливе економічне піднесення Кубанської області підривало матеріальну основу і традиційний уклад більшості козацьких господарств.

Екстенсивне тваринництво було основною галуззю сільського господарства Чорноморії, як і колись у степах Запорожжя. Близькість кордону, набіги розбійників-горців і відсутність найманої робочої сили для обробки землі в умовах військового побуту і частих призовів козака на службу – все це перешкоджало економічному прогресові краю. Для розвитку нормального господарства було потрібно розмежувати землю між станичними юртами, що було здійснено тільки з 1870 р., причому розмежування військових земель і лісів від станичних в округах колишньої Чорноморії тривало до кінця десятиліття, а в інших районах Кубані ця робота затяглася до початку XX ст. Із завершенням розмежування структура землеволодіння стала доволі складною: основна частина військових земель складала станичні юрти, де кожен козак, що досяг 17 років, мав право на одержання душового наділу; частина території наділялася в потомствене приватне володіння генералам, офіцерам і чиновникам ККВ, охочим-переселенцям (тобто тим, хто добровільно переселявся в Закубання). Землі військового запасу зберігалися для додаткового наділення мірою приросту населення в станицях. У Кубанській області були також різні категорії земель, що не належали війську. Розмежування значно скоротило можливості для екстенсивного тваринництва хуторян і створило сприятливі умови для землеробського господарства. Але землеробство вимагало постійної присутності господаря, а значну частину часу козак, як і раніше, витрачав на військову службу. У багатьох козаків не було необхідного інвентарю і робочої худоби. Не вистачало і достатнього землеробського досвіду. Козаки на Кубані навіть наприкінці XIX століття рідко застосовували трипілля, глибоку оранку, угноєння. За свідченням Л. М. Мельникова, козаки не займалися городництвом, продавали хліб, щоб купити воронезьку картоплю, буряк чи капусту [18].

Начальник Головного управління козацьких військП. О. Щербов-Нефедович, який 1899 р. відвідав Кубанську область, писав: "З розмов на місці виявляється, що досить значна частина пайової землі не обробляється самими власниками паїв, а здається ними в оренду іногороднім чи своїм же заможнішим козакам-одностаничникам" [19]. На відміну від сторонніх селян козаки, що володіли землею на общинному праві, частіше здавали землю в оренду, ніж орендували її самі. Цьому сприяв великий попит на землю з боку іногородніх і відносно непогана забезпеченість надільною землею основної маси козацтва, що одержувала від здачі землі в оренду необхідні для господарства і військового екіпірування кошти [20]. На початку XX ст. зі зростанням посівних площ і ціни на землю ставало усе менше пасовищ, що робило нерентабельним заняття табунним конярством. Зменшення поголів'я кінських табунів дуже турбувало Військове міністерство, що бачило в цьому загрозу постачанню козацьких військ кіньми необхідної якості. Якщо в 1900 р. у кубанських табунах числилося понад 40 тис. верхових коней, то до 1913 р. їх залишилося лише 8,6 тис. голів [21], хоча кількість робочих коней продовжувала зростати.

Значно прискорило економічний розвиток Кубані будівництво залізниць – за короткий історичний термін (з 1875 р.) було побудовано майже всі дороги, що існують і нині. Це набагато полегшувало збут зерна і підвищувало вартість землі. Проникнення товарно-грошових відносин у козацьке середовище загострило протиріччя між військовою і господарською сторонами життя. Заможні козаки дедалі більше тяжіли до підприємницької діяльності. Напередодні Першої світової війни розгорнулося бурхливе будівництво Чорноморсько-Кубанської дороги, яку на Кубані називали "козацькою". Ініціатором її створення був К. Т. Живило, який очолював тоді Кубанський військовий музей. Він став головою правління Товариства Чорноморсько-Кубанської залізниці, а серед засновників були провідні громадські й політичні діячі кубанського козацтва М. С. Рябовол іК. Л. Бардиж [22]. Багаті козацькі господарства купували сільськогосподарські машини. Але на тлі процвітаючих заможних селянських ("іногородніх") господарств козацька економіка в цілому явно програвала. Козак розумів, що тривала військова служба в нових умовах стала тяжким тягарем, який гальмує розвиток його власного господарства. Архаїчна система військового землекористування дозволяла зберігати відносну заможність, але від майнового розшарування вберегти не могла.

Найзаможніше жили станиці колишньої Чорноморії. Найбіднішими були закубанські станиці, особливо в нагорній смузі. Л. В. Македонов, що займався обстеженням господарства і побуту цієї місцевості, писав: "Вся нагорна смуга робить враження запущеного, забутого краю. ...Нудьга життя, нестатки і злидні, почуття своєї занедбаності – все це вбиває енергію населення, робить його млявим, апатичним. У рідкісних випадках під впливом якоїсь нестерпної образи і ударів по найбільш живому місцю сколихнеться станиця і ознаменує свій підйом якимось диким вчинком, на кшталт розгрому і вбивства підозрюваних у крадіжці худоби жителів, або ж просто мертвим безпробудним пияцтвом, а потім – усе знову тихо і нудно. ...Нудьга, приреченість, злидні, тяжкі непосильні повинності обсідають козака-господаря, і недарма саме тут склалася приказка: "Слава козацька, а життя собаче"" [23].

Тільки війна могла найкраще продемонструвати доцільність збереження козацьких військ. Серйозним випробуванням стала тяжка російсько-турецька війна 1877–1878 рр. Для кубанського козацтва основним тоді став Кавказький театр воєнних дій. У Закавказзя були відправлені 1-ші Єйський, Кавказький, Кубанський, Полтавський, Уманський, 2-й Хоперський кінні полки, одна сотня 7-го пішого пластунського батальйону і дві кінно-артилерійські батареї [24]. Козаки на Кавказі особливо відзначилися при взятті Ардагана і Карса, у героїчній 23-денній обороні фортеці Баязет (2 сотні Уманського полку). Але результат війни вирішувався на Балканах. Тут у бойових діях брали участь 2-й Кубанський кінний полк, дві сотні 7-го пластунського батальйону і два ескадрони імператорського Конвою [25]. Кубанців було включено до складу Кавказької козацької дивізії під командуванням генерал-лейтенанта М. Д. Скобелєва, яка брала участь у боях на найважчих ділянках, починаючи з форсування Дунаю. 26 червня 1877 р. передовий загін генерала І. В. Гурка, до складу якого входив 2-й Кубанський полк, підійшов до Тирново – давньої столиці Болгарії. Переслідуючи турків, першою в місто увірвалася сотня кубанських козаків [26]. Кубанські козаки виявили героїзм і добрий вишкіл при обороні Шипкинського перевалу (з серпня по грудень 1877 р.), при облозі фортеці Плевна, у боротьбі проти банд башибузуків і черкесів, що чинили дикі звірства над болгарським населенням. За шість місяців війни 2-й Кубанський кінний полк взяв участь у 60 боях. Після зимового переходу через Балканський хребет першою з російських частин у Софію увірвалася одна із сотень 2-го Кубанського полку під командуванням осавула Бариш-Тищенка. У той же час на козаків покладалися завдання розвідки, підтримка зв'язку між окремими загонами.

У 1880–1881 рр. кубанські козаки брали участь в Ахалтекинській експедиції в Туркестані під командуванням генерала М. Д. Скобелєва (1-й Таманський, 1-й Полтавський і 1-й Лабинський полки), відзначилися при переході через Копетдаг і при взятті фортеці Геок-Тепе. Результатом походу стало приєднання Закаспійського краю (Туркменії) до Росії. Для внутрішньої і прикордонної служби тут на два роки було залишено Таманський і Лабинський полки [27].

Бойові якості і стройова підготовка козаків викликали захоплення перського шаха Наср-Ед-Діна під час його візиту в Росію в 1879 р., і на його прохання до Персії були відряджені російські офіцери й урядники для формування Перської його величності шаха козацької бригади (створена в 1882 р.). Підготовку перських козаків здійснювали козаки-надстроковики Кубанського і Терського козацьких військ. Підрозділи бригади перебували в Тегерані, Тавризі (Тебрізі), Решті, Мешхеді, Ісфахані, Ширазі, Бендер-Буширі та інших містах Північної Персії [28]. Революція в Персії змусила надати шахському уряду додаткову допомогу – після того як шах Мохаммед Мірза зрікся престолу й укрився за стінами російської дипломатичної місії, а натовпи мусульманських фанатиків загрожували безпеці російських підданих, влітку 1909 р. 1-й Лабинський полк було відправлено з Баку до Казвина, де разом з іншими російськими військами він приступив до придушення повстань і боротьби з бандитизмом [29]. Згодом на прохання уряду в Персії розміщувалися окремі козацькі підрозділи. Так, на початку 1914 р. на північному заході Персії дислокувалися 1-й Полтавський і 1-й Чорноморський полки Кубанського козацького війська (у містах Хой і Ардебіль).

Loading...

 
 

Цікаве