WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Історія кубанського козацького війська - Реферат

Історія кубанського козацького війська - Реферат

Новий імператор Олександр III демонстративно підкреслював свою особливу прихильність до козацтва і прагнув підвищити його значення як опори самодержавства. Поряд з іншими законодавчими актами, що означали відхід від основних ідей реформ 60–70-х років, у козацьких регіонах було вирішено провести адміністративні перетворення для реалізації нових політичних завдань. У 1888 р. на Кубані повіти було ліквідовано, а замість них було створено 7 відділів із зовсім іншими межами. Відділи було сформовано тільки з огляду на мобілізаційні потреби ККВ: вони включали 10 полкових округів, а Закубання (де знаходилися найбідніші козацькі станиці) було розподілено між сусідніми відділами, виходячи зі зручності комплектування піших пластунських батальйонів [8] (оскільки найбідніші козаки ставали пластунами). Центром Лабинського відділу стало селище Армавір, Кавказького – станиця Тихорецька (нині – Фастовецька), але через відсутність в останній відповідних приміщень адміністрація відділу перебувала у станиці Кавказькій (офіційне її затвердження центром відділу відбулося лише 29 квітня1902 р. [9]). Інші відділи отримали назви, що відповідали їх управлінським центрам: Баталпашинський, Єйський, Катеринодарський, Майкопський, Темрюцький.

Тепер пріоритет в управлінні належав козацьким структурам. Посаду повітового начальника (якому підпорядковувалися до того поліцейські пристави) було ліквідовано. Завідування відділами в адміністративному, військовому і поліцейському відношеннях зосереджувалося в руках отаманів відділів, що одержали права повітових справників і повітової поліції. Відповідно, у 1891 р. було затверджене нове Положення про цивільне управління у козацьких військах. З метою закріплення станових відмінностей козацтва від невійськового населення, що проживало в селах, поселеннях, селищах і аулах, для козацького населення встановлювалося дві категорії населених пунктів: станиці й хутори. Тепер усі козацькі селища почали називатися хуторами, а селищні правління, відповідно, стали хутірськими; загальні "сходи" станичників і хуторян (аналог сільських сходів) відтепер іменувалися "зборами". Іногородні втратили ряд своїх прав. Сам принцип, покладений в основу реформи системи управління і адміністративно-територіального поділу в 1888 р., викликав тоді схвалення не тільки місцевої адміністрації, а й провідних представників козацької громадськості. Особисту участь у підготовці та здійсненні реформи взяв Г. О. Леонов (наказний отаман і начальник області в 1884–1891 р.).

У 1889 р. було сформовано новий кінний полк – Чорноморський, що привело до перерозподілу територій між відділами. Новий округ було введено до складу Кавказького відділу і, щоб ліквідувати диспропорцію, у 1891 р. Кубанський полковий округ було передано з Кавказького відділу в Лабинський. 1897 року центр Темрюцького відділу було перенесено з Темрюка у станицю Слов'янську, зі збереженням колишньої назви відділу. Ще в 1896 р. порушувалося питання про переведення управління Єйського відділу у станицю Уманську, але це здійснилося лише в 1902 р. А 1910 року Темрюцький відділ було перейменовано на Таманський [10]. Після відомого повстання2-го Урупського полку збентежене начальство вирішило змінити назву: з 9 квітня 1906 року 1-й, а з 9 січня 1910 року і2-й Урупський полки стали іменуватися Лінійними. А 8 серпня 1910 року, у пам'ять про запорізьке козацтво, що склало ядро Чорноморського козацького війська, 1–3-й Єйські полки були перейменовані в Запорізькі [11]. У полкових округах відбувалося і формування пластунських батальйонів. Козаків, виділених у пластуни по різних станицях, збирали зі всієї області до 6 мобілізаційних центрів: Катеринодар, Майкоп, станиці Кавказька, Прочноокопська, Слов'янська, Уманська. Полки, що перебували на дійсній службі, зводилися в козацькі дивізії – Кавказькі (зазвичай складалися з кубанських і терських козацьких полків) і Кубанські, але окремі полки включалися у зведені дивізії разом з полками інших козацьких військ або регулярними кавалерійськими полками. При цьому два полки утворювали кінну бригаду. Пластунські батальйони також зводилися в бригади.

В умовах швидкого розвитку військової техніки іррегулярні війська поступово втрачали колишнє значення. Козацькі підрозділи під час війни дедалі більше використовувалися як допоміжні: здійснювали розвідку і диверсії, охороняли війська на марші, підтримували наступ піхоти в бою, переслідували відступаючого супротивника. М. Т. Лоріс-Меліков, будучи наказним отаманом Терського козацького війська, писав: "Козацтво помітно втратило вже колишній характер того сторожового ланцюга, котрим споконвіку прикривалися окраїни Росії, суміжні з ворожим і хижацьким населенням сходу, і хоча немає сумніву в тому, що воно служить і служитиме найкращою запорукою збереження спокою на Північному Кавказі... проте не можна не визнати, що активна роль козацтва вже навряд чи виявиться тут необхідною, воно впливатиме скоріше самою присутністю своєю, вселяючи у горців моральне переконання у повній неможливості зрушити російське населення з місця" [12].

Основний обов'язок козаків полягав у постійній службі, переважно у прикордонних районах. Особливо тяжкою була служба на кордонах з Туреччиною і Персією, де доводилося боротися проти контрабандистів і розбійників, не допускати проникнення через кордон епідемій. Козаки несли також конвойну службу при командувачеві військ Кавказького військового округу, охороняли російські консульства і місії в азійських країнах (наприклад, при Російській імператорській місії у Персії). З кращих козаків набирався власний його імператорської величності конвой (служив у Петербурзі, Царському Селі, Лівадії та інших місцях, де перебував імператор) і Кубанський козацький дивізіон, що служив у Варшаві при наміснику в Царстві Польському (пізніше – при командувачі військ Варшавського військового округу). До початку XX ст. щороку на дійсній військовій службі перебувало близько 16 500 кубанських козаків (23 % усіх козаків, що служили в мирний час). Напередодні Першої світової війни 1-й Лінійний полк ніс службу в Кам'янці-Подільському, а всі інші – на Кавказі й у Туркестані.

Відбувалися певні зміни в обмундируванні та спорядженні козацтва. У грудні 1871 р. для кавказьких козацьких військ була введена форма з чорної черкески і бешмета. Колір для погонів, парадних бешметів і верхів папах у кубанців був червоний. Чорна черкеска використовувалася для парадів і урочистих випадків, а під час звичайної служби козаки носили буденну черкеску довільних кольорів. Після російсько-японської війни з'явилася також "бойова черкеска із сукна захисного кольору". Шашки і кинджали також могли бути різними, але обов'язково доброї якості. Вони передавалися в спадщину і дбайливо зберігалися вдома. Вогнепальну зброю козак одержував на службі з військових арсеналів.

Козак був зобов'язаний за свій рахунок купувати бойового коня, холодну зброю, обмундирування і спорядження, вартість якого постійно зростала. Обмундирування і спорядження козака, що виходив на службу на початку XX ст., оцінювалося майже в 166 карбованців [13]. Поступове скорочення конярства призводило до подорожчання бойового коня; орати на такому коні категорично заборонялося. Стройовий кінь у Кубанській області коштував 125–140 карбованців. Попри значну кількість землі козаки не могли скористатися її можливостями. Станичні громади і окремі козаки мали право використовувати наділи на власний розсуд. Неможливість використовувати свій наділ змушувала багатьох козаків здавати землю в оренду "іногороднім". Щоб забезпечити вихід козаків на службу, станична адміністрація все частіше була змушена вдаватися до примусових заходів, відбираючи козацький наділ і здаючи його в оренду. Для дедалі більшої кількості козаків військова служба була обтяжливою, а заможні прагнули до підприємницької діяльності. Постійно обговорювалася тема економічного виснаження козацтва. Виражаючи думку значної частини козаків, місцевий історик П. П. Короленко ще у 80-ті рр. XIX ст. у зростанні нещасть козацтва обвинувачував сарану, "жидів" та іногородніх, приплив яких, на його думку, необхідно було обмежити усіма засобами [14].

Однією з цілей адміністративної реформи 1888 року була протидія "вкрай ненормальному величезному напливу іногородніх елементів", що діяв "руйнівним чином на козацьку військову громаду і традиції" [15]. Не менш рішуче тоді ж підтримав реформу Ф. А. Щербина, який відзначав, що з масовим напливом іногородніх у Кубанській області "зростання економічних начал переходить у найбезцеремоннішу і найрозгнузданішу наживу за рахунок природи та її найближчого господаря – козака" і що "у густих рядах прибульців виявився значний відсоток хижаків у всіляких видах, людей наживи, які однаково зрештою обплутали і господаря-козака, і переселенця-бідняка" [16]. Однак очікування багато в чому не виправдалися.

Loading...

 
 

Цікаве