WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Історія кубанського козацького війська - Реферат

Історія кубанського козацького війська - Реферат

Реферат на тему:

Історія кубанського козацького війська

Закінчення воєнних дій на Північно-Східному Кавказі в 1859 р. дало змогу приступити до завершення Кавказької війни в Закубанні і Причорномор'ї. Це вимагало реорганізації управління військами і адміністративно-територіальних змін. Указом від 8 лютого 1860 р. праве крило Кавказької лінії було перетворене на Кубанську область, а ліве – на Терську. Басейн р. Кубань належав до Кубанської області, у тому числі землі, населені ворожими до Росії племенами горців, які ще потрібно було завойовувати. Начальником Головного штабу Кавказької армії Г.І. Філіпсоном було розроблено план витіснення цих племен і заселення їхніх земель козацькими станицями.Для цієї мети передбачалося використовувати як чорноморських козаків, так і козаків-лінійців. Здійснювати план довелося генералу М.І.Євдокимову, який командував військами на Північному Кавказі. Наказом головнокомандувача Кавказької армії О. І. Барятинського від 13 жовтня того ж року з Чорноморського козацького війська і шести бригад Кавказького лінійного козацького війська (КЛКВ) було створене Кубанське козацьке військо (ККВ), решта 4 бригади КЛКВ утворили Терське козацьке військо. Цей наказ 19 листопада 1860 р. затвердив цар Олександр II, і він набув сили закону [1]. Таким чином, Кавказька, Лабинська, Кубанська, Ставропольська, Хоперська й Урупська бригади увійшли до складу ККВ. Начальник Кубанської області був одночасно командувачем усіх військ на її території, а також наказним отаманом ККВ.

Зі створенням Кубанської області й нового козацького війська генерала М. І. Євдокимова було призначено начальником області, командувачем військ Кубанської області, а з 19 листопада 1860 р. також і наказним отаманом ККВ, при цьому він обіймав посади начальника Терської області й командувача військ у Терській області [2]. Керуючи такою великою територією, М. І. Євдокимов тримав свій штаб у Ставрополі (лише в 1865 р. штаб командувача військ Кубанської області було переведено до Катеринодара), а виконувачем обов'язків наказного отамана Чорноморського козацького війська аж до 5 травня 1861 року був генерал-майор Л. І. Кусаков (затверджений на посаді тільки 1 жовтня 1860 року). Не маючи часу докладно заглиблюватися в суто козацькі проблеми, М. І. Євдокимов незабаром отримав нового помічника з управління військами в Кубанській області – генерал-майора М. А. Іванова, який з 31 серпня 1861 року став також наказним отаманом ККВ (до 1863 р.). М. А. Іванов і "виніс на своїх плечах, так би мовити, чорну роботу з організації військового управління й упорядкування різного роду деталей" [3]. Козацькі історики, що неприязно ставилися до М. І. Євдокимова (Є. Д. Феліцин, Ф. А. Щербина, П. П. Короленко), саме М. А. Іванова називали першим отаманом Кубанського війська, хоча це і неправильно.

Створення нових станиць у Закубанні під час завершення Кавказької війни супроводжувалося постійними реорганізаціями в управлінні: з'являлися нові полки і бригади ККВ, змінювалися межі між ними. Напередодні докорінної реорганізації ККВ(1 серпня 1870 р.) і реформи адміністративно-територіального поділу Кубанської області, здійсненої протягом 1870 р., території області й війська не збігалися, в Чорноморії зберігалися колишні округи (Єйський, Катеринодарський і Таманський), інша частина області розподілялася між 6-ма бригадами і 6-м самостійним полком. При цьому деякі станиці 3-ї і 4-ї бригад перебували на території Ставропольської губернії, а територію Шапсузького берегового пішого батальйону в 1868 р. було включено до складу Чорноморського округу, створеного указом від 10 березня 1866 р. на Чорноморському узбережжі; він не входив у Кубанську область. Однак козаки батальйону, як і раніше, числилися у складі ККВ, що створювало подвійне підпорядкування. Це спричинялося до плутанини в управлінні – потрібно було нове рішення.

Місцеве військове начальство, обсипане нагородами за успішне закінчення Кавказької війни, було не в змозі організувати нормальне цивільне управління. Для забезпечення економічного піднесення в козацьких областях потрібно було створити умови для масового переселення сюди "іногороднього" населення, тому що козацтво було занадто обтяжене військовою службою. До того ж управління Кавказом обходилося надзвичайно дорого, козацтво ж було звільнене від сплати прямих податків. Значне збільшення числа "іногородніх" (а також, відповідно, промислових підприємств, ремісничих майстерень, торгівлі і т. ін.) створило б у регіоні базу оподаткування, що відповідало інтересам адміністрації. Тому указом від 29 квітня 1868 р. було дозволено "особам невійськового стану" селитися і купувати нерухому власність на козацьких землях [4]. Ще раніше, 1 травня 1867 р., було затверджено положення "Про заселення і управління м. Катеринодара", що дозволяло селитися в адміністративному центрі Кубанської області всім бажаючим. Скасування кріпосного права значно збільшило приплив селян, які приходили на заробітки, а потім і осідали на Кубані. У цих умовах ставало неминучим поширення на Кубань загальноімперської системи цивільного управління, що викликало радикальну реформу адміністративно-територіального поділу. Влаштування "цивільного побуту населення", його практичне втілення покладалося на козацтво, що мало структури як військового, так і цивільного управління, а також досвід організації влади на місцях [5].У результаті з'явився указ від 30 грудня 1869 р., відповідно до якого: область було поділено на 5 повітів: Баталпашинський, Єйський, Катеринодарський, Майкопський і Темрюцький. При цьому 12 станиць ККВ, що знаходилися на схід від Кубанської області, було передані в цивільне відомство Ставропольської губернії, а їхнє населення перетворилося з козаків на селян. Таким самим чином 12 станиць Шапсузького берегового пішого батальйону ККВ (на Чорноморському узбережжі між Геленджиком і р. Туапсе) було передано до складу Чорноморського округу, а сам батальйон ліквідовано. У 1876 р. засновано нові повіти – Закубанський і Кавказький, що викликало зміни всіх повітових кордонів. Прагнучи створити елементи цивільного життя в середовищі козацтва, Олександр II затвердив 13 травня 1870 р. Положення про цивільне управління в козацьких військах. Цей документ визначав порядок самоврядування в козацьких станицях до кінця 80-х рр. XIX ст. Відповідно до згаданого Положення станичну громаду ("общество") утворювали всі жителі станиці (незалежно від стану), а станичний сход – всі домогосподарі, що належали до станичної громади. Іногородні одержали право голосу під час обговорення справ, що стосуються осіб не козацького стану.

Стабілізація обстановки на Кавказі дозволила реформувати місцеві козацькі війська і перейти до полегшеного варіанта військової служби козацтва. Положення про військову повинність ККВ, прийняте 1870 р., скасовувало поголовну службу козаків. Термін служби відтепер встановлювався у 15 років стройової (1/3 дійсної і 2/3 – на пільзі) і 7 років внутрішньої служби. Але навіть у таких умовах тривала служба заважала нормальному розвитку господарства козаків. Після виходу на пільгу козаки 2-ї і 3-ї черги мали двічі на рік брати участь у літніх і зимових зборах, що надовго відривало їх від господарства. Тепер у мирний час військо мало виставляти 10 кінних полків, 2 пластунських батальйони, 5 артилерійських батарей, окремий дивізіон у м. Варшаву і 2 ескадрони імператорського конвою. У воєнний час кількість полків і батальйонів збільшувалася втричі. Кінним полкам було присвоєно назви: Таманський, Полтавський, Катеринодарський, Уманський, Урупський, Лабинський, Хоперський, Кубанський, Кавказький і Єйський. Однак наступність стройових частин вкотре було порушено, і нові полки лише за назвами стали спадкоємцями старих полків, що тривало й далі через передачу станиць з одного полкового округу до іншого. 1878 р. станиці ККВ було розділено між трьома військовими відділами, межі яких абсолютно не збігалися з межами повітів. До Катеринодарського військового відділу увійшли полкові округи: Катеринодарський, Полтавський і Таманський; до Майкопського відділу – Урупський, Лабинський і Хоперський; до Уманського відділу – Єйський, Кавказький, Кубанський і Уманський полкові округи [6]. Перерозподіл меж при цьому не враховував історичних традицій. Так, станиця Полтавська увійшла не до Полтавського полкового округу, як можна було очікувати, а до Таманського.

24 червня 1882 р. було затверджено нове Положення про військову службу Кубанського козацького війська, за яким, зокрема, було скасовано колишні номери полків, але збережено їх назви. У зв'язку з поділом стройового розряду на три черги до назв полків тепер додавався номер черги: 1-й, 2-й чи 3-й, наприклад, 1-й Хоперський полк служив у мирний час. У воєнний час призову підлягали полки всіх трьох черг. А 3 вересня 1883 р. на підставі нового Положення було сформовано 7 невеликих місцевих команд Кубанського козацького війська: Усть-Лабинська, Прочноокопська, Лабинська, Уманська, Кримська, Баталпашинська і Отрадненська [7].

Loading...

 
 

Цікаве