WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна щодо Німецької східної політики (1941 – 1944 рр.) - Реферат

Україна щодо Німецької східної політики (1941 – 1944 рр.) - Реферат

Реферат на тему:

Україна щодо Німецької східної політики (1941 – 1944 рр.)

На сучасному етапі демократизації суспільства у вивченні складних питань недавньої історичної минувшини дослідники звертаються до історії тоталітарних режимів та їхніх впливів на долю українського народу. На основі використання нових історіографічних і документальних джерел науковці одержали можливість всебічного дослідження історії України, тому зросла необхідність вивчення історичної долі її окремих регіонів. Серед актуальних проблем, які заслуговують на увагу, –українське питання в контексті німецької східної політики (1941 – 1944 р.).

Дослідження виконується в рамках наукової проблематики історичного факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника "Етнополітичні і культурні процеси в країнах Центральної та Південно-Східної Європи ХІХ – ХХ ст.". Своїми конкретно-історичними матеріалами і науково-теоретичними висновками доповнює об'єктивне вивчення історії України періоду Другої світової війни.

Аналізуючи основні наукові праці з проблеми дослідження, слід відзначити, що українське питання в планах Німеччини у роки Другої світової війни вивчалося науковцями Н.Антонюк, В.Косиком, П.Рекотовим, Л.Шанковським та багатьма іншими.

Використавши здобутки історичної науки з проблеми дослідження, автор вважала одним з важливих завдань знайти і залучити до наукового обігу нові джерела. Основна частина документів, вивчена з даної проблеми, зосереджена у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України, а також у Державному архіві Львівської області.

Об'єктом дослідження є політичні плани нацистської Німеччини у роки Другої світової війни.

Предметом дослідження є місце України в політичних планах нацистської адміністрації у 1941 – 1944 рр.

Особливу увагу автор концентрує на адміністративний поділ території України між райхскомісаріатом Україна, Трансністрією та Генеральним губернаторством.

Мета дослідження – на основі переосмислення здобутків історіографії та вивчення архівних матеріалів визначити місце України в німецькій східній політиці у 1941 – 1944 рр.

Практичне значення даного дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані при підготовці праць з проблеми німецької окупації українських земель у період "нового порядку".

Німецька політика на Сході Європи передбачала принцип "поділяй і владарюй", який вважався єдиним, щоб завадити народам об'єднатися для створення опозиції Німеччині. У зв'язку з цим існувала гітлерівська концепція "життєвого простору", в основі якої лежала програма германізації територій шляхом колонізації.

Гітлер зовсім не турбувався про територіальну цілісність завойованих країн. З економічних і стратегічних причин ще менше він переживав про етнографічну цілісність України.

У планах нацистської Німеччини щодо захоплення "життєвого простору" на Сході Європи українське питання займало важливе місце. Уже в перші місяці війни німці почали активно закладати підвалини своєї політики на окупованих територіях, реалізуючи концепцію повного уярмлення українського народу та підпорядкування собі українських земель без будь-яких застережень. На нараді, що відбулася 16 липня 1941 р., А.Гітлером були обґрунтовані і визначені напрямки діяльності окупаційної адміністрації. Зокрема він заявив: "Тепер перед нами стоїть завдання розчленити територію так, як це потрібно, з тим щоб зуміти: по-перше, панувати над нею, по-друге, управляти нею, по-третє, експлуатувати її" [1].

Нацистська Німеччина розглядала українське питання в контексті своєї глобальної зовнішньої політики, якою передбачалося створення найбільшої і наймогутнішої у всі часи німецької держави. У цих планах Україні відводилася особлива роль як країні з величезними економічними можливостями і сприятливим географічним положенням, що заклало б основи могутності рейху і завоювання для нього "життєвого простору" ("лебенсрауму") на Сході. При цьому зовсім ігнорувалися національні і політичні інтереси українців. "Мені потрібна Україна, – відверто говорив А.Гітлер, – щоб нас не змогли ослабити голодом, як це було під час попередньої війни" [2]. А райхсміністр східних окупованих територій А.Розенберг так визначав роль України в третьому рейху: "Завдання України полягає в тому, щоб забезпечити продуктами харчування Німеччину і Європу, а континент – сировиною" [3].

В липні 1941 р. нацисти окупували західні області УРСР, а до кінця листопада – майже всю Україну і розпочали виконання своїх задумів. Щоб послабити політичну єдність українського народу і його силу, німці свавільно розшматували українські землі і встановили між ними "штучні" кордони [4].

Окуповані Німеччиною території були поділені на дві частини: зону цивільного та зону військового управління. Українські землі, що належали до зони цивільного управління, були поділені між райхскомісаріатом Україна, Румунією та Генеральним губернаторством. Крим перебував під спільним управлінням цивільної адміністрації райхскомісаріату Україна (формально) і військової адміністрації (фактично). Територія Чернігівської, Сумської, Харківської, Сталінської (Донецької) і Ворошиловградської (Луганської) областей знаходилася в зоні військового управління [5]. Згідно з наказом В.Кейтеля від 22 червня 1941 р. "Про управління в зайнятих областях СРСР" визначалася міра компетентності відповідних органів: "Військове командування має право в цих областях використовувати повну владу і уповноважене передавати це право командуванню окремих військових груп і армій" [6].

Наказом від 17 липня 1941 р. А.Гітлер визначив, що управління Галичиною, яка раніше перебувала у складі Польщі, переходить до генерал-губернатора Генерального губернаторства Г.Франка. 1серпня 1941 р. на підставі його ж декретів від 17 та 22 липня того ж року і за розпорядженням Г.Франка Галичина була офіційно приєднана до Генеральної губернії [7]. За розпорядженням Г.Франка Дрогобицька, Львівська, Станіславська та Тернопільська області (за винятком її північних районів) утворили дистрикт Галичина. Однак включення Галичини до Генерального губернаторства спричинило окремі суперечки. У так званій "Урядовій нотатці Міністерства закордонних справ у Берліні від уряду Генерального губернаторства у Кракові для Міністерства закордонних справ у Берліні про українське питання" від 28 вересня 1941 р. вказувалося: "Генеральне губернаторство повинно залишитися "окраїнною землею" тривкіше інтеґрованої складової Райху; просування вперед східного кордону цієї "окраїнної землі" повинно розглядатися як необхідний фактор безпеки. Після того як Східна Галичина вже відійшла до Генерального губернаторства, пожвавилися "тенденції до об'єднання". Це стосується: а) Волині – щоб покращити базу постачання продовольством Генеральне губернаторство; б) так зване Полісся... З області Полісся Генеральне губернаторство хотіло б усунути небажані для нього або менш бажані (неповноцінні) елементи населення" [8]. Тут же зазначалося: "Ці наміри Генерального губернаторства зазнали поразки. Названі під а) та б) області залишаються у складі райхскомісаріату Україна (Волинь) або ж мають до нього відійти (Полісся)" [9].

В липні 1941 р. територія колишньої Чернівецької області передавалася Румунії як винагорода за її участь у війні проти СРСР. Закарпаття ще 15 березня 1939 р. А.Гітлер доручив окупувати Угорщині. Замість обіцяної автономії угорці визнали вузьку самоуправу "Підкарпатському краєві", проводячи політику "угорщення" в культурному житті та адміністрації [10].

На початку вересня 1941 р. у Бухаресті було опубліковано декрет, в якому визначався новий статус та устрій Бесарабії і Буковини – губернаторства [11].

У "Меморандумі Проводу ОУН з приводу захоплення Північної Буковини й Бесарабії Румунією та Галичини Великонімеччиною з включенням до Генерального губернаторства" зазначалося: "В такій ситуації мусив український нарід прийняти як велику кривду і глибокий удар своїм національним почуванням і інтересам факт злуки етнографічних українських земель Північної Буковини і Бесарабії з Румунією та прилучення Галичини до Генерального губернаторства. Буковина й Бесарабія є тими землями, що нерозлучно зв'язані з Україною, що в 1940 р. стали складовою частиною УРСР шляхом міжнародного договору, підписаного Румунією. Їх вилучення з українського материка уважає український нарід лиш наслідком хвилевого силового відношення між українським і румунським народом та ніколи не погодиться з новою окупацією" [12].

Loading...

 
 

Цікаве