WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Москвофільська орієнтація доби галицької „Весни народів” 1848 року - Реферат

Москвофільська орієнтація доби галицької „Весни народів” 1848 року - Реферат

Вірогідно, що такі відверто політичні парадигми істориків москвофільського табору стосовно галицько-українського руху доби "Весни народів" слід розуміти не як "русофільські" чи "москвофільські", а просто як "російські", чи, принаймні, як "проросійські". Трактування якогось явища чи процесу як "русофільського" передбачає визнання альтернативних "українофільських" елементів, однак їхнє існування в галицько-українському русі 1848 року заперечувалося. Отже, він фактично вважався "складовою" загальноросійського руху.

До речі, ці погляди О.Мончаловського не були чимось принципово новим й оригінальним. Вони докладно висвітлювалися ще істориками середини 1880-х років [5, 64-82], які, до речі, всупереч реаліям заперечували проголошувану ГРР єдність з 15-мільйонним малоруським народом [5, с. 73-74].

Національно зорієнтовані галицькі історики (М.Андрусяк, Б.Гіжовський, К.Левицький, М.Лозинський, М.Миколаєвич, Л.Цегельський та ін.) часто в розрізі своїх ідейно-політичних симпатій з'ясовували витоки та чинники розвитку москвофільства.

Події 1848 року, на думку М.Лозинського (1909 р.), активізували фактори, які спонукали до орієнтації українських сил на Росію: спільне етнічне коріння, мова, віра, церковні книги, тому "їм почало здаватися, що наш нарід і нарід росийський, се один нарід". Повстання москвофільської течії він вважав "зрадою" ідеям 1848 р. про самостійність українського народу та "зневірою" провідників, що український народ власними силами може "зрівнятися" і протистояти полякам. Однак безпосередній початок цієї течії пов'язувався з поразкою Австрії у війні з Пруссією (1866 р.) [12, с. 8], точніше з надрукованою в газеті „Слово" статтею І.Наумовича "Поглядъ в будучность", яку вважають "політичним маніфестом" москвофільства.

Л.Цегельський (1910 р.) появу москвофільства виводив із "сумрачного, душного" галицького середовища середини XIX ст., якого не змогла розворушити навіть "Весна народів" [34]. М.Андрусяк (1935 р.) у такому ж контексті спричинився до зміцнення поглядів, згідно з якими тодішнє москвофільство уособлювалося з Д.Зубрицьким. Водночас він критикував польських авторів, які закидали москвофільство Г.Яхимовичу, М.Малиновському, Я.Головацькому та іншим знаним діячам 1848 року [1, с. 12-13; 2]. Вкорінення думки, що поява москвофільства стала „негативною" за своєю сутністю реакцією („зрадою") на світлі національні ідеали 1848 р., формувало і його відповідний образ як наскрізь реакційної, консервативної течії [6, с. 4-5].

У чому майже сходилися представники москвофільського та українофільського таборів, так це у ставленні до польського чинника. Так, москвофільський історик І.Філевич був упевнений, що до зміцнення проросійських настроїв та посилення "тяжіння до Москви" спонукали самі поляки, які не сприймали будь-якого зміцнення галицько-руської народності" [32, с. 108].

У радянській історіографії фактично відсутні спеціальні публікації з цієї проблеми, хоча вона ширше відображена в роботах літературознавчого характеру. Примітно, що при її висвітленні дослідники ніби "перестрибували" 1848 р., говорячи про появу москвофілів у 30-х роках (напр., [16]) або про їхню діяльність у 1866-90-х роках (напр., [9, с, 478-480]). На тлі переважаючих трактувань представників цієї течії як "монархістів", "зрадників", "реакціонерів" вирізнявся більш виважений голос М.Данилака (1972 р.), який відзначав, що в 1848 р. "російсько-українська" партія була дуже слабка, її майже єдиним представником був Д.Зубрицький, але внаслідок поразки революції вона швидко зростала і стала ідейною основою галицького москвофільства [7, с. 81].

У різних ракурсах до проблеми галицького москвофільства зверталися представники діаспорної англомовної історіографії (І.Лисяк-Рудницький, І.-П.Хімка, П.Магочий, О.Субтельний, М.Хом'як-Богачевська та ін.). У новій площині на досліджувану проблему поглянув І.Лисяк-Рудницький. Відзначивши, що в 1848 р. галицькі русини порвали з ідеєю історичної Польщі, він указав, що ГРР віддала перевагу українській національній тотожності, але в цьому було мало внутрішньої переконаності. Незважаючи на те, чи руська інтелігенція надавала перевагу всеросійській або українській ідеології, її світогляд був передусім австрійським і провінційно-галицьким. Кристалізація русофільської течії, на думку вченого, відбулася у 1850-х роках [11, с. 427].

Де в чому схожі ідеї зустрічаємо в теорії українського національного руху в Галичині П.Магочого. На думку вченого, під час революції 1848-1849 рр. сформувалася перша його течія - старорусинська, з якої виокремилися дві наступні - українофільська у 60-х роках, та русофільська - в 90-х. До старорусинів він зараховував низку знаних діячів другої половини XIX ст., які, не маючи виразного самоототожнення з українцями чи росіянами Галицької імперії, відзначалися антипольськими настроями, відданістю Габсбургам, місцевим патріотизмом [35].

Сучасні дослідники визнають, що в українській історіографії русофільство оповито "негативним стереотипом" та "ореолом таємничості" [3, с. 231 ]. Проте якщо на початку 90-х років вони вказували на відсутність чіткого погляду на періодизацію та необхідність з'ясування генези даної течії [14; 32], то незабаром почали вимальовуватися перспективи глибокого комплексного переосмислення цього складного і до певної міри закономірного явища в історії України загалом та в революції 1848-1849 рр. зокрема.

Першим виявом цього стала публікація С.Макарчука і О.Турія (1992 р., де обґрунтовувалася теза: симпатії до Москви обмежувалися лише питаннями мови, історії, культури і не були виявом політичного сепаратизму до Австрії [14, с. 49]. Відтак О.Турій (1993 р.) наголосив на необхідності розглядати феномен москвофільства в загальному контексті українського національного відродження, початок якого в Галичині припадає на період революції 1848-1849 рр. Його генеза пов'язувалася з поразкою листопадового 1848 р. повстання у Львові, коли на тлі розчарування політикою Відня та в пошуках захисту покривдженої національної гідності українські лідери стали звертати погляди на могутню Росію. Отже, підсумовує дослідник, якщо на початку революції будь-який натяк на Москву рішуче заперечувався, то незабаром ця тональність різко змінилася. „Переломною" подією у цьому відношенні стала участь російських військ у придушенні революції в Угорщині [31, с. 42].

Одну з перших спроб відтворити загальний образ москвофільства здійснив С.Макарчук (1997 р.). Порівнюючи його розвиток на Закарпатті, він відзначив: у Галичині „все було складнішим" [15, с. 82-86]. Причини "переродження" українського національного руху в промосковський (у бік Росії) дослідник також бачив у розчаруванні політикою Відня, проте зважав і на "суб'єктивний фактор" - "аристократизм" галицької інтелігенції, яка в 1848-1849 рр. відокремлювала себе від польських кіл, але разом з тим була спольщеною. Стосовно витоків русофільства історик відзначив: Росією "запахло" в Галичині лише в 1849 р., а "виразно промосковського" характеру, на його думку, цей рух набрав не раніше другої половини 60-х років [15, с. 86-89].

Як бачимо, в українській історіографії існує виразна тенденція пов'язувати різке посилення проросійських настроїв серед українського населення Галичини з фактом переходу через її територію російської армії в Угорщину. Однак, вірогідно, його не варто абсолютизувати. Свого часу М.Богачевська відзначала, що попри всі зусилля їй не вдалося відшукати матеріалів, які б засвідчували ставлення галицького населення до російських військ. Зважаючи на історичні реалії, вона висловлювала сумнів з приводу того, щоб "вияви прихильності чи неприхильності" до армії далекого царя могли мати вплив на уточнення тодішнього поняття "Русь", бо саме селяни найшвидше попали б під "атракційний" вплив "батюшки-царя" [4].

Дослідники, особливо сучасні, достатньо висвітлили творчий доробок Д.Зубрицького та інших істориків доби "Весни народів". Так, Ф.Стеблій показав, як відтворення історичної пам'яті вплинуло на ідеологічне обґрунтування незалежницьких аспірацій галицьких українців у середині XIX ст. У такому ж ключі він відтворив ситуацію з написанням Д.Зубрицьким "Історії Руської", а також проаналізував полемічні виступи Є.Прокопчиця, Т.Леонтовича, А.Петрушевича, А.Могильницького [27, с. 289-290].

Loading...

 
 

Цікаве