WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Москвофільська орієнтація доби галицької „Весни народів” 1848 року - Реферат

Москвофільська орієнтація доби галицької „Весни народів” 1848 року - Реферат

Реферат на тему:

Москвофільська орієнтація доби галицької „Весни народів" 1848 року

На межі ХХ-ХХІ ст. окреслилися виразні ознаки суттєвих теоретико-методологічних зрушень у розвитку української історичної науки. Одним з виявів цього стала альтернативність трактувань різних суспільно-політичних процесів і рухів та намагання оцінювати їх не лише з позицій сучасного (і, безумовно, традиційного) бачення національних ідеалів і прагнень, а виходячи з реалій, що склалися у певний період під впливом комплексу тогочасних обставин. Ця тенденція проявилася в посиленні уваги дослідників до національно-політичних орієнтацій в українському суспільстві Галичини австрійського періоду, що, за думкою науковців, перетворилося в окрему наукову проблему. А чималий інтерес до неї з боку не тільки українських, а й зарубіжних учених дає підстави для таких тверджень [20, с. 465].

Сказане визначає актуальність, науково-теоретичну значущість і новизну теми статті, адже внаслідок тривалого нав'язування ідеологічних стереотипів в історіографії утвердилися доволі спрощені, "однолінійні" уявлення про національно-політичний розвиток Галичини, коли будь-які відхилення від "єдиноправильного" національного поступу (який, правда, через відмінності ідейних поглядів також оцінювався по-різному) вважалися "неправильними", а то й "реакційними" і всіляко засуджувалися.

Мета статті полягає в тому, щоб, проаналізувавши історіографічні джерела різних періодів, наблизитися до з'ясування проблеми зародження москвофільської течії в Галичині загалом та її виявів у період революції 1848-1849 рр. зокрема. Не претендуючи на повну вичерпність висвітлення даної теми, спробуємо окреслити подальші перспективи її дослідження.

Головна трудність неупередженого вивчення галицького москвофільства полягає в необхідності відійти від "моноцентризму", коли головна увага фокусувалася на "національно-українських" тенденціях і чинниках розвитку українського руху, а спеціальне вивчення інших присутніх у ньому орієнтацій вважалося "безперспективним". Низку важливих зауважень методологічного характеру з цього приводу висловив Я.Дашкевич. Говорячи про історію України кінця XVIII - першої половини XIX ст. загалом та Галичини 1848 р. зокрема, вчений відзначив, що з неї були усунені явища пропольської, проросійської, проугорської та проавстрійської політичних орієнтацій, що обґрунтовувалося намаганням знайти єдиноправильну українську національну лінію. Тому для національно зорієнтованих істориків досліджувати позаукраїнські тенденції, які також впливали на долю нації, вважалося зайвим і непотрібним. Відтак Я.Дашкевич дійшов висновку: "Як не парадоксально, але всі політичні тенденції в комплексі та в перехресній дії сприяли зміцненню української національної свідомості на західноукраїнських землях". Внаслідок цього "методом проб і помилок" утверджувалася "незалежно-соборницька тенденція" [8, с. 5-6].

У схожому ракурсі цю проблему розглядав П.Магочий. З'ясовуючи аналітичну структуру українського національного відродження, він визначив такі його елементи, як "ієрархія численних лояльностей і поняття взаємовиключних свідомостей", що в Галичині проявлялося помітніше, ніж у Наддніпрянщині. Для нас важливе значення має така думка науковця: поняття ієрархії численних лояльностей і взаємовиключних свідомостей становлять частини українського історичного розвитку, тому при аналізі українського руху може бути корисним не засуджувати заздалегідь інтелектуальних провідників виключно на підставі їхнього вкладу в ідею національної виключеності [13, с. 97-107].

Наприкінці XX - на початку XXI ст. львівські науковці Я.Дашкевич. Я.Ісаєвич, С.Макарчук, Ф.Стеблій, О.Аркуша, О.Киричук, М.Мудрий, О.Сухий, О.Турій та інші значно просунулися у вивченні проблеми національно-політичних орієнтацій українського національного руху в 1848-1849 рр. Кристалізується розуміння, що вже тоді в процесі інтенсивного організаційного становлення та входження у політичну стадію розвитку в ньому почали вирізнятися пропольська, проросійська, австро-русинська та, власне, українська течії. Співвідношення між ними змінювалося, що відповідним чином впливало як на характер самого руху, так і на світогляд його діячів.

Ідейно-організаційному становленню русофільства присвячена чимала кількість літератури, проте ця проблема залишається доволі дискусійною. Це, зокрема, стосується запропонованих О.Аркушею і М.Мудрим [3, с. 231-232], О.Сухим [25, с.32] нових трактувань понять "русофіли", "москвофіли", "старорусини". Їх залишаємо без спеціального аналізу, однак вважаємо, що подальшого обґрунтування заслуговує думка, що термін "старорусинство" доцільно застосовувати для окреслення певної генерації політиків, зокрема й 1848 року. Загальні огляди історіографії москвофільства [3, с.231-235; 20 та ін.] дозволять зосередитися на з'ясуванні ролі і місця цієї течії в контексті визначеної проблеми.

"Весна народів" 1848 р. загострила проблему національної ідентифікації галицьких українців, тож її з'ясування стало відправною точкою дослідження широкого кола питань, пов'язаних з міжетнічними стосунками, національно-політичних орієнтацій і перспективами націотворення. При цьому історики виправдано звертаються до визначної пам'ятки суспільної думки „Слово перестороги", написаної талановитим полемістом В.Подолинським (див., напр., Стеблій Ф. Визначна пам'ятка української політичної думки - „Слово перестороги" Василя Подолинського // Записки НТШ. - Т. ССХХХ/ІІІ. - Львів, 1994. - С.434-487). Серед вказаних ним чотирьох "партій", які визначали головні напрями українського національного руху в 1848 р. - "чисто руська", "польсько-руська", "австрійсько-руська", "російсько-руська", остання відповідає москвофільській течії.

Найскладнішою і, по суті, вихідною проблемою історіографії галицького москвофільства є з'ясування його засад, витоків та етапів становлення. Проаналізуємо її під кутом домінуючих у різні періоди науково-історичних та суспільно-політичних підходів.

До вивчення цього феномену чи не найбільше прилучилися галицькі історики кінця XIX - 30-х років XX ст. Хоча його неупередженому осмисленню перешкоджала їх ідейно-політична заангажованість, саме тоді окреслилися підходи й оцінки москвофільства, які істотно вплинули на його подальше вивчення. Зокрема М.Павлик (1887 р.), мабуть, один з-поміж перших, вказав, що саме 1849 року, коли російська армія прямувала через Галичину до Угорщини, львівським українцям "загально запала в голову думка", що "москалі" "говорять одною мовою з русинами, а то й чинять один народ" [24, с. 198]. Саме з цією подією, як побачимо далі, чимало сучасних науковців пов'язують появу, а то й поширення серед галицьких українців проросійських настроїв.

Погляд істориків москвофільського табору на цю проблему найвиразніше виклав їх чільний речник О.Мончаловський, хоча його погляди сучасні вчені також трактують дещо по-різному. При їхньому аналізі, на нашу думку, слід виходити з того, що галицьких українців він однозначно зараховував до єдиного загальноросійського простору. Не обтяжуючи себе історичною аргументацією, О.Мончаловський заявляє, що в етнічному відношенні саме таким чином їх ідентифікували під час європейських революцій 1848 р. народи австрійської імперії: вони "добре знали, до якого народу належить „русское население" Галичини", бо це фіксували відповідні акти Марії Терези та Йосифа II. Утім, на противагу полякам державні діячі (Ф.Стадіон) не хотіли, щоб "русское население" краю визнавало свою єдність із "закордонною Русью" (Росією. - Авт.), тож воно було змушене називати себе не "россіянами", а "ruthenen", тобто "рутенами" [18, с. 90].

Виходячи з цього, весь національний рух галицьких українців О.Мончаловський трактував як російський, відносячи його появу до середини 1830-х років, коли Галичину відвідали російські діячі, з якими познайомився Д.Зубрицький. До нього зараховувалася і „Руська трійця". Як не було ніякого „сепаратизму" в творчості М.Шашкевича, так і в 1848 р., за думкою О.Мончаловського, ніхто й не думав про якусь самостійність малоросійського народу [17, с. 33-35, 52-53; 18, с. 89-90]. Відтак Головна руська рада (ГРР) і Галицько-руська матиця трактувалися як російські організації, „Зоря Галицка" - як перша російська газета тощо. Доводи поляків, що "галицько-русское наріччя є говором польської мови", відкидалися. Включаючи Галичину в російськомовний простір, Мончаловський стерджував, що "галицько-русскіе передовые люди 1848 г." не знали російської літературної мови, тому писали "галицьким наріччям", змішаним з церковною мовою, та прагнули очистити його від полонізмів і наблизитися до російської літературної мови. Відчуваючи потребу хоча б якоїсь аргументації своїх доводів, на риторичне питання, звідки взялися "русскіи деятели" в Галичині у 1848 р., Мончаловський не без пафосу відповів: фортецею, що врятувала тут "русскую народность", була "русская церковь". Її, до речі, він протиставляв римо-католицтву. Той факт, що назви галицьких інституцій тоді писалися з одним "с", для дослідника не мало значення, бо в той час кожен писав це слово як хотів, оскільки українофіли тоді нікому й "не снилися" [18, с. 89-91 ].

Loading...

 
 

Цікаве