WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Кримські татари українсько-російських дебатах стосовно Криму - Реферат

Кримські татари українсько-російських дебатах стосовно Криму - Реферат

За сьогоднішніх умов будь-які форми утвердження Туреччину у Північному Причорномор'ї ослаблюють і Росію, і Україну. Зволікання вирішення проблеми ЧФ призводить до посилення Туреччини як провідної сили Чорноморського регіону і закриває для України і Росії дорогу до країн Середземномор'я, Близького Сходу та Індійського океану. Не випадково, що першими зрозуміли це українські політики після зборони турецькими властями проводити через чорноморські протоки в 1997 р. два десантних кораблі на повітряній подушці типу "Зубр". Тоді ж цей фактор постав і на переговорах України з Росією про Чорноморський флот [27].

Подібний крок - лише прелюдія до більш відвертих кроків з турецького боку. Підтримана розвалом СРСР і послабленням давнього історичного суперника - Росії, Туреччина намагається грати більш активну роль у взаємовідносинах Росії й України. Невизначеність у питаннях геополітичного і регіонального домінування, макроекономічного лідерства в цій широкій зоні провокує спроби втілити в життя старий потяг турків-османів до встановлення свого контролю в тюрксько-мусульманському регіоні, що знаходиться під традиційним впливом Росії. Своїми діями Туреччина намагається змінити традиційну геополітичну конфігурацію в північному Чорноморському регіоні [28]. При цьому військовий потенціал Турецької республіки збільшується рік у рік, тоді як збройні сили України, Болгарії і Румунії практично залишились на рівні 1991 р. [29]. Поки що турецькі прагнення залишаються на рівні риторики. Проте кожного разу, коли на виборах перемагають радикальні партії, є реальна загроза перетворення слів на справи. Наприклад, перемігши на виборах 1996 р. в Туреччині, представники партій РЄФАХ в особі свого лідера Неждеметтіна Єрбакана заявили про намір створити "Ісламський союз" від Марокко до Казахстану, включаючи Крим, і захищати своїх єдиновірців від Боснії до Кашміру і Чечні [30]. Правда, серйозним стримуючим фактором для ісламських радикалів-політиків Туреччини є їхні союзники по НАТО, яких лякає перспектива зміни прозахідної орієнтації Туреччини.

Із сказаного випливає, що кримські татари є потенційною загрозою дестабілізації внутрішньополітичного становища в Україні та певною мірою в Росії. В той же час кримськотатарський фактор був протиставлений іредентистським тенденціям російських націоналістів в Криму, внаслідок чого їхні сепаратистські наміри значною мірою були нівельовані. Турецький фактор, у свою чергу, теж виявився лише потенційною загрозою для України і Росії. Відверті вислови турецьких політиків і дії їх по відношенню до двох східнослов'янських держав не зробили суттєвого впливу на дебати щодо Криму. Фактор турецької загрози лише один раз виник на російсько-українських переговорах і в основному став предметом обговорення політологів. Україна на офіційному рівні вважає Туреччину своїм важливим партнером і ніякими діями не намагається навіть позначити проблеми у взаємовідносинах зі своїм південним сусідом [31].

Таким чином, аналізуючи кримськотатарське питання та його вплив на російсько-українські відносини, можна дійти наступних висновків.

1. Безсумнівно, визнання прав кримського народу мало позитивний ефект для зовнішньополітичного іміджу нової незалежної держави - України та підриву поширеного стереотипу про "руськість Криму". Однак, це визнання не було забезпечене чітко окресленою стратегією інтеграції татар в українське суспільство, що призвело до соціальних негараздів репатріантів.

2. У результаті масового повернення татар до Криму вірогідність дестабілізації ситуації ні півострові з боку радикально-консервативних політичних партій та - проросійськи налаштованих націоналістів зменшилась.

3. Проте еволюція кримськотатарського руху призвела до його трансформації в політичний фактор з радикальним крилом. Протягом середини - другої половини 90-х років конфігурація кримського пасьянсу ускладнилася. Тепер у Криму політичний маятник хитається між трьома центрами сили: українська влада - кримські татари (що відчувають підтримку Туреччини) - проросійські структури (що відчували підтримку з боку радикальних політиків Російської Федерації - Ю.Лужков, А.Тулєєв та інші).

4. Процес формування російської зовнішньої політики на засадах жорсткого прагматизму, послаблення ультранаціоналістичних гасел у російської політичної еліти, що збіглися з певною радикалізацією позицій кримських татар, призвів до того, що насьогодні російська та українська політична еліта досягла компромісу щодо політики в Криму. Офіційна Москва розуміє, що подальші спроби дестабілізувати ситуацію на півострові призведуть до активізації кримськотатарського населення й у перспективі посилення позицій Туреччини, від чого Росія ніяк не виграє.

5. Нарешті після десяти років геополітичної невпевненості нова політична конфігурація в Криму забезпечила Україні легітимний контроль над внутрішньою ситуацією над півостровом, практичну військову присутність Росії в Криму на вигідних Україні умовах, а також політичні права кримськотатарського народу (за підтримки Туреччини). Незважаючи на те, що ці перестановки можуть здаватися тимчасовими, кримський варіант став одним з прикладів зміни геополітичного монополізму на регіональну багатополярність, досягнення і збереження якої надало можливість запобігти "балканським" сценаріям та зберегти громадянський мир на півострові, розрядку у відносинах України та Росії, України та Туреччини.

Література:

  1. Щекина О. В. Крымскотатарский фактор как источник конфликтогенности в Украине // Історія очима молодих дослідників. Матеріали міжнародної студентської конференції. - Т. 2. - Донецьк, 1999. - С. 139-140.

  2. Волков С.В. Русский офицерский корпус. - М.: Воениздат, 1993. - С. 273-278; Леонов О. Ульянов И. История российских войск. Регулярная пехота 1856-1918. - М.: АСТ, 1998.-С.200.

  3. Глебов В.В. Политика в Черноморском регионе в контексте российско-украинских отношений // Российско-украинские отношения: преемственность и развитие. Материалы международной научной конференции "круглый стол российских™ украинских ученых" 23-24 мая 1996. - Одеса, 1996. - С. 21-26.

  4. Зінченко Ю. Кримські татари: історичний нарис. - К., 1998. - С. 6-18; Тнщенко Ю. Піховшик В. Повернення кримських татар. Хронологія подій. - К., 1998. - С. 5-33.

  5. Россия и СССР в войнах XX века. Потери вооружённых сил. Статистическое исследование / Под ред. Г.Ф. Кривошеева. - М., 2001. - С. 186.

  6. Документы, связанные с депортацией крымских татар: Кримські татари 1944-1994 рр: статті, документи свідчення очевидців / За ред. Ю.З. Данилюка. - К.: Рідний край, 1995.- С.155-183.

  7. Зінченко Ю. Кримські татари: історичний нарис. - К., 1998. - С. 109.

  8. Бабин Б.Н. Право коренных народов Украины на использование национальной топонимики // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Матеріали всеукраїнської наукової конференції. Луганськ, 8-9 лютого 2001 р. - С.104.

Loading...

 
 

Цікаве