WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Кримські татари українсько-російських дебатах стосовно Криму - Реферат

Кримські татари українсько-російських дебатах стосовно Криму - Реферат

Реферат на тему:

Кримські татари українсько-російських дебатах стосовно Криму

Кримські татари посідають значне місце в комплексі українсько-російських, внутрішньоукраїнських та внутрішньоросійських політичних процесів. Більш того, протягом останнього десятиліття воно стало джерелом конфліктних ситуацій не тільки в самій Україні, але загрожувало вийти за межі країни. Деякі спалахи напруженості навколо цього питання вдалося загасити, але вони лише підкреслили необхідність ретельного аналізу проблеми. Українські та закордонні дослідники вже приділили їй значну увагу. В роботах Ю. Зінченка, Ю. Піховшика кримськотатарська проблема вивчається в історичній перспективі. Інші автори досліджують проблему з точки зору суто внутрішньоукраїнського питання - Б. Бабін, С. Стюарт, С. Грабовський, або питання двосторонніх відносин Росії та України - С. Глєбов, Т.Язикова. Однак історичний розвиток кримськотатарського етносу відбувався на перехресті російсько-турецького суперництва. Тому сьогоднішній стан питання треба аналізувати, беручи до уваги і тісний зв'язок татар з Туреччиною та активну роль, що її відіграє Росія в ситуації щодо Криму. Тому автор концентрує увагу на потрійному вимірі татарського питання і ставить за мету проаналізувати кримськотатарський фактор у відносинах України як з Росією, так і з Туреччиною.

Причини всіх питань, пов'язаних з конфліктним потенціалом кримських татар і деструктивним фактором їх впливу на внутрішньополітичне становище України і українсько-російські дебати щодо Криму, потрібно шукати в далекому минулому. При цьому різні дослідники бачать витоки цієї проблеми в різних епохах. Так донецька дослідниця О. В. Щокіна вважає, що корені своїх образ кримські татари вбачають у подіях другої половини XVIII століття. Після перемоги Російської імперії в російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. і підписання Кючук-Кайнарджійського мирного договору Кримське ханство оголошувалось незалежним від Османської імперії. Це відкрило російському царату дорогу для повної ліквідації державного утворення кримських татар, що й сталось в 1783 р. 8 квітня 1783 р. Катерина II підписала Маніфест про приєднання Криму до Росії. Цей акт став прямим порушенням умов Кючук-Кайнарджійського миру 1774 р., відповідно до якого незалежний Крим повинен був залишитись під владою ханів. В результаті держава кримських татар перестала існувати. Серія протестів кримських татар закінчилась їх зіткненням з регулярною російською армією, результатом яких стала масова еміграція кримських татар до Туреччини [1].

Треба сказати, що сучасними дослідженнями цього питання майже повністю заперечується версія російсько-турецьких війн як першопричин сучасних образ кримських татар. Адже масова еміграція до Османської імперії тоді не відбулась, а більшість кримських татар у наступних війнах воювали за Російську імперію [2].

Значно серйознішою треба визнати версію про появу так званого кримськотатарського фактора історичних образ після насильницької депортації кримських татар у травні 1944 р. Більшість українських дослідників цієї проблеми дотримується саме такої думки [3]. Проте в сучасній російській історіографії не завжди вважають депортацію кримських татар безпідставною. Опубліковані останнім часом дослідження свідчать про те, що насильна депортація кримських татар була прямим наслідком їх співпраці з фашистськими окупантами в 1941-1944 рр. [4].

Як би там не було, але 11-15 травня 1944 р. майже 370 тисяч кримських татар і представників 20 інших національностей (греки, вірмени тощо) було виселено з півострова, при цьому прийняті Верховною Радою СРСР постанови забороняли представникам перш за все кримськотатарського народу повертатися до Криму з будь-якого приводу [5].

В подальшому І. В. Сталін використав дану ситуацію для ліквідації Кримської АСРР, яка великою мірою була в 1921-1944 рр. кримськотатарською автономією [6]. Це в свою чергу пізніше, в лютому 1954 р., дало можливість М. С. Хрущову на абсолютно законних юридичних засадах передати Кримську область РРФСР до складу УРСР.

Потрібно також сказати, що після депортації народів Криму було вирішено стерти з півострова їх культурно-історичну спадщину. 14 грудня 1944 р. видано Указ Президії Верховної Ради СРСР про перейменування 11 районів і їх центрів Кримської АРСР. 21 серпня 1945 р. вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР про перейменування ще 326 сільських рад і населених пунктів. 18 травня 1948 р. підписано указ про перейменування 1062 сіл Кримської області. Матеріали цих указів готували начальник топографічної служби Таврійського військового округу полковник І. Г. Дорофєєв, а також консультанти - наукові співробітники музеїв Криму В. І. Бабенчиков і М. Г. Кустова [7].

До 1987 р. повернення кримських татар на батьківщину було практично неможливе. Сім'ї кримських татар, що на свій страх і ризик повертались до Криму, були повторно депортовані. Під час перебудови відбулося загострення проблеми. В 1987-1989 рр. спостерігалося різке піднесення кримськотатарського національного руху. В Москві і місцях постійного мешкання татар проводились демонстрації і голодування. Кримські татари повертались до Криму й насильно, самовільно захоплювали землі, бо їхні вимоги в цьому питанні ігнорувались. Населення Кримського півострова різко негативно поставилося до подібних дій представників виселеного народу. Активно протидіяла і влада. Після одного із зіткнень з правоохоронними органами під Алуштою в серпні 1989 р., кримські татари перейшли межу ненасилля, розгромивши приміщення Верховної Ради Криму [8].

Правоохоронні органи СРСР мали достатньо сили і засобів, щоб повністю ліквідувати проблему кримських татар, яка стала набирати радикальних форм. Проте цього не зробили. Уряд СРСР пішов на ліквідацію наслідків сталінської депортації. 28 жовтня 1989 р. була видана постанова Верховної Ради СРСР "Про висновки і пропозиції з проблем радянських німців і кримськотатарського народу" [9]. Цей документ відкрив дорогу поверненню кримських татар на батьківщину. 12 лютого 1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про відновлення Кримської АРСР. Але відновлена автономія була східнослов'янською за визначенням, і місця кримським татарам в ній не знайшлося [10]. Однак вже з літа 1991 року повернення кримських татар ні півострів відбувалося на цілком законних підставах. У грудні 1991 року СРСР - держава, яка створила кримськотатарську проблему, - припинила своє існування, але проблема повернення, інтеграції та взаємодії кримських татар з місцевим населенням залишалась невирішеною.

Етнополітика незалежної України формувалася, базуючись на демократичному визнанні рівних прав і свобод громадян незалежно від їх етнічного походження, і своїм змістом спрямовувалася на забезпечення вільного національного розвитку всіх етнічних спільнот держави. Про це свідчить цілий ряд політико-правових документів, зокрема Закон України про національні меншини, прийнятий у 1992 р. [13].

Уряд незалежної України проголосив також курс на послідовне забезпечення повернення кримських татар на місця їх історичного мешкання. Таким чином, Україна наслідувала всі проблеми, створені давно і не нею [12].

Які ж причини того, що за умов найжорстокішої економічної кризи Уряд України добровільно взяв роль єдиної сили, яка проводила послідовну політику реабілітації кримськотатарського народу. Думається, що лідери України пішли на це, виходячи із таких міркувань:

1. Подібними діями українське керівництво наочно демонструвало світовій спільноті свій демократичний характер і намагання всіляко виконувати всі міжнародні угоди про захист прав людини.

Loading...

 
 

Цікаве