WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Трансформації серед німецького населення півдня України в 1917-1920 рр. - Реферат

Трансформації серед німецького населення півдня України в 1917-1920 рр. - Реферат

Після ще однієї такої зустрічі 23 травня 1918 р. генерал Грьонер записав у своєму щоденнику: "Чи маємо ми заснувати на Чорноморському узбережжі - у Криму та частині Таврії - свого роду німецьку колонію, є питанням дуже сумнівним. Зовнішньополітичне відомство цього не бажає, Верховне головнокомандування, як здається, ще вагається. Згідно з листом Людендорффа до мене, він також проти, але в цій справі задіяні потужні сили, які наполягають на створенні в Південній Росії для німецьких колоністів у певний спосіб залежної від Німеччини та нею протегованої колонії. Крим, за всіма природними, історичними та господарськими ознаками, належить до України".

Критично ставилося до ідеї створення такого протекторату і посольство Німеччини в Україні, яке мало достатньо інформації про місцеву внутрішньополітичну обстановку. Посол фон Мумм був переконаний, що підтримка Німеччиною цього проекту неминуче підірве довіру П.Скоропадського. Він надіслав кілька повідомлень до Міністерств іноземних та внутрішніх справ Німеччини, у яких наполягав на негайному припиненні будь-якого "реагування" на події у Криму. Разом з тим ця позиція знайшла підтримку в урядовців Німеччини. А Верховне головнокомандування німецької армії в Україні, очолюване генералом Людендорффом, дотримувалось ідеї створення в Криму держави колоністів. У ній вбачали важливий превентивний захід на випадок, якщо Україна в той чи інший момент у майбутньому знову опиниться в союзі з Росією. У такому разі держава колоністів повинна була б разом з антиросійським блоком козаків та північнокавказьких народів утворити стратегічну противагу українсько-російському союзові. Разом з тим не виключався й альтернативний варіант. На думку Людендорффа, це могло бути лише переселення українських німців до Лотарингії, Сілезії та Балтії.

5 травня 1918 р. Людендорфф направив рейхсканцлеру меморандум, у якому містився аналіз становища німецьких колоністів України і вносилися такі пропозиції: об'єднати Таврію та Крим у незалежну державу; переселити в цю державу німців, які на даний час залишилися у Південній Росії (включаючи Бесарабію та Кавказ); забезпечити у цій державі економічні пільги для Німецької імперії та право на використання Севастополя як бази німецьких ВМС у Чорному морі; прилучити цю державу до України й забезпечити між ними зв'язок, який існує між Баварією та Пруссією" [10]. Мета цього плану полягала винятково у забезпеченні економічних інтересів Німеччини у Чорноморському регіоні.

Розв'язання проблем німецьких колоністів шляхом створення державності в Криму було неприйнятним для уряду Німеччини. На його думку, реалізація цього плану стане небезпечною для держави, оскільки призведе до протистояння з Австро-Угорщиною (за угодою зоною її впливу визнавалася саме Південна Україна) і відштовхне Україну назад до Росії. Крім того, враховувалося, що за всіма своїми зв'язками Крим тяжіє до України [11]. Німеччина не бажала в майбутньому поглинання Криму Україною, тому вирішення цього питання ставилося багатьма німецькими урядовцями й військовими у залежність від рівня лояльності П.Скоропадського до Німеччини. У червні 1918 р. була сформульована офіційна позиція Німеччини стосовно Криму, яка базувалася на прагненні створити протекторат: утворення в Криму держави німецьких колоністів мало посилити на півострові проросійські симпатії й ускладнити стосунки з Туреччиною. Крим поступово мав бути залучений до української держави, яка б гарантувала права німецької людності на півострові [12].

У вересні 1918 р. П. Скоропадському під час офіційного візиту до Німеччини не вдалося переконати німецьке керівництво надати йому допомогу в боротьбі за включення Криму до складу України. Він змушений був зняти економічну блокаду Криму і припинити політичний тиск. А з часом, після відречення гетьмана від влади та спалаху революції у Німеччині, це питання взагалі втратило своє значення. Німецьке населення схвально поставилося до заходів, що проводив гетьман П.Скоропадський щодо організації внутрішньополітичного й економічного життя. Ряд українських німців - С.Гербель, Ф.Штейгель, А.Лігнау - займали важливі посади в державній адміністрації [13].

Німеччина визнала правонаступництво нового політичного режиму в Україні - Директорії УНР шляхом встановлення де-факто дипломатичних відносин. Але в грудні 1918 р. стало очевидним, що Директорія не зможе протистояти більшовицькому тискові в Україні. Дипломатичне представництво Німеччини було відкликане, почали згортатися фінансові й економічні контакти. А українські німці втратили будь-які надії на підтримку "другої батьківщини" у справі поліпшення їхнього життя. Прихід до влади більшовиків приніс їм нові важкі випробування, відгородив залізною завісою від цивілізованого світу, спричинив нові поневіряння територією країни.

Окремо слід зазначити про ставлення німців до подій громадянської війни. Вони, звичайно ж, не могли знаходитись осторонь цих подій. Будучи селянами за укладом життя та досягнувши протягом попередніх десятиліть високого рівня життєзабезпеченості, вони, на відміну від інших етносів, були налаштовані менш радикально в соціальному плані, у крайньому випадку, виступаючи за обов'язковий переділ землі і сільськогосподарського реманенту, а тому не могли бути ні ініціаторами, ні активними учасниками соціалізаторських процесів в аграрній сфері. Більшість була за те, щоб залишити все так, як є, що, у свою чергу, не влаштовувало значну частину українського селянства. Така полярність у політичних орієнтирах привела до збройного протистояння німців з українськими повстанцями. Були випадки, коли руйнувались німецькі села, господарства, реквізувалось продовольство. Разом з тим окремі колоністи брали участь в українському повстанському русі, зокрема серед командирів формувань Н.Махно були німці Вільгельм, Клейн, Клерфмен, Фітц [14].

Єдиною політичною силою, до якої більшість німців поставились нелояльно (а то й вороже!), були більшовики. Саме їх тимчасове правління в 1919 р. на Півдні України спровокувало збройні виступи. Тут і співпали погляди німців та українських селян на причини необхідності спротиву радянському режиму. 26 липня - 20 серпня 1919 р. прокотились хвилі виступів німців Одеського, Тираспільського, Вознесенського повітів Херсонської губернії. Приводом конфліктів послужило обмеження виборчих прав німецького населення під час виборів до сільських і повітових рад, які проводились більшовиками з метою створення адміністративних інструментів для реалізації політики воєнного комунізму. Крім того, загони комуністичної групи "Спартак" розпочали економічні безчинства, обшуки, пограбування в будинках у колонії Гросслібенталь. Колоністи перебили мародерів. Повстання очолив І.Лаурер. Загін з 300 чоловік розгромив направлений радянським урядом бронепоїзд. Згодом більшовицькі війська прорвали оборону і знищили лише в колонії Карлсруе 85 повсталих колоністів [15].

Таким чином, трансформації, що відбувалися у становищі німецького населення України протягом 1917-1920 рр., мали свою специфіку. Нові державні структури не виявляли особливої прихильності до німецької спільноти, хоча її представництво в органах влади, як і інших нацменшин, забезпечувалося. Найбільшу симпатію до німецької меншини виявив за цей час уряд П.Скоропадського. Значною мірою це пояснювалося тим, що останній прийшов до влади за активного сприяння німецьких військ, які знаходилися тоді в Україні.

Література:

  1. Євтух В.Б., Чирко Б.В. Німці в Україні (1920-1990-і роки). - К.: Інтел, 1994. - С. 3.

  2. Гунчак Т. Українська Народна Республіка і національні меншості // Україна в сучасному світі. Матеріали наукової конференції Республіканської асоціації українознавців. Київ, 15-16 червня 1990 р. - К., 1990; Безсонов А. Гражданская война // Материалы к энциклопедии "Немцы России". Выпуск 7. Немцы Украины. Пилотный сборник. - М., 2002; Перепадя В.В. Українсько-німецькі відносини в 1914 - 1920 рр. Соціоісторичний аналіз. - Запоріжжя, 1999.

  3. Кривоший Г.Ф. Етносоціальна база української революції (березень 1917 - лютий 1918 р.): Дис. ... канд. істор. наук. - Запоріжжя, 1997; Барвінська П.І. Українсько-німецькі відносини в 1917 - 1922 рр.: Дис. ... канд. істор. наук. - Одеса, 2001.

  4. Васильчук В. Німці України: суспільно-політичний та національні аспекти ХХ - початок ХХІ ст.: Дис. ... докт. істор. наук. - К.,2006.

  5. Міронова І.С. Національні меншини України. - Миколаїв: МДГУ ім. Петра Могили, 2006. - С.393-394.

  6. Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали. - Мюнхен, 1983. - Т. 1. - С. 384 -389 .

  7. Дорошенко Д. Історія України 1917 - 1923 рр. - Ужгород, Нью-Йорк, 1930. - Т. 2. - С.161.

  8. Васильчук В. Німці України: суспільно-політичний та національні аспекти ХХ - початок ХХІ ст. - С.53.

  9. Перепадя В.В. Українсько-німецькі відносини в 1914-1920 рр. Соціоісторичний аналіз. - С. 124.

  10. Васильчук В.Німці України: суспільно-політичний та національні аспекти ХХ - початок ХХІ ст. - С.55.

  11. Перепадя В.В. Українсько-німецькі відносини в 1914-1920 рр. - С. 127.

  12. Там само. - С. 128.

  13. Безсонов А. Гражданская война. - С. 67.

  14. Архирейский Д.В., Ченцов В.В. Немецкие колонисты и повстанческое движение в Украине в период гражданской войны и новой экономической политики // Вопросы германской истории: Сб. науч. тр. - Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2001. - С. 7.

  15. Безсонов А. Колонистское восстание. - 1919. - С. 105-106.

Loading...

 
 

Цікаве