WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Особливості суспільно – політичної діяльності Осипа Назарука в 1930-х рр. - Реферат

Особливості суспільно – політичної діяльності Осипа Назарука в 1930-х рр. - Реферат

Вражений такою позицією поляків, Г.Хомишин 11 вересня 1933 р. написав листа редакторові "Нової зорі" О. Назаруку, в якому просив у різкій формі відреагувати на цей цинічний виступ польської сторони. Станіславівський владика підкреслив, що за таких обставин українцям необхідно або тимчасово припинити контакти з польською стороною, або взагалі розірвати з нею стосунки [17]. Помітний вплив на прийняття остаточного рішення Г.Хомишиним мала якраз позиція О.Назарука. Редактор "Нової зорі" схилявся до думки, що необхідно розірвати стосунки з польськими консерваторами, звинувативши їх у політичній дволичності, оскільки, з одного боку, Я.Бобжинський афішує свої приязні стосунки з Г.Хомишиним, а з іншого, орган польських консерваторів "Nasza przyszłość" друкує подібні шовіністичні публікації. Ця обставина, як вважав О.Назарук, може зашкодити репутації станіславівського владики в Галичині та створити ієрарху імідж "патрона імперської польської ідеї" [18].

Однією з причин, що могла спонукати Г.Хомишина зменшити контакти з поляками, були погрози українських націоналістів здійснити проти нього терористичний акт. Так, у травні 1932 р. ієрарх надіслав листа О.Назаруку, в якому, повідомляючи про ймовірний замах, пропонував йому поки що утриматися від активних контактів із польською стороною [19].

Схоже, що саме значні труднощі в налагодженні станіславівським владикою українсько-польських взаємин підштовхнули його до співпраці з іншими політичними організаціями. Так, 1933 р. встановлено контакти Г.Хомишина з колишнім гетьманом П.Скоропадським. Зауважимо, що станіславівський єпископ був прихильником конституційної монархії як форми державного правління, тому із симпатією ставився до особи П.Скоропадського і не відкидав варіант його майбутнього гетьманування в Україні. На прохання гетьмана єпископ навіть виділив 5 000 злотих на розвиток часопису монархічного спрямування "Хліборобський шлях" [20]. Великий вплив на формування монархічних настроїв єпископа мав О.Назарук. Після смерті В.Липинського, з яким мав конфлікт, він знову наблизився до гетьманського руху. О.Назарук впливав на ієрарха задля того, щоб якомога тісніше співпрацювати з гетьманцями, бо такий союз, на його думку, міг би прискорити процес переростання Української католицької народної партії у впливову політичну силу [21]. Додамо, що з 1932 р. Українську Католицьку Народну партію перейменовано в Українську Народну Обнову (УНО).

Зауважимо, що О.Назарук болісно сприйняв невдачу реалізації програми українсько-польського порозуміння. Ці переживання очевидно поглибилися внаслідок невдалої спроби втілення програми порозуміння і парламентським шляхом. Партія УНДО, з якою клерикали йшли на парламентські вибори 1935 р. в одному блоці, імовірно, через відсутність продуманої тактики парламентської боротьби членами УНО невдовзі почала ігнорувати Р.Лободича й І.Волянського (їхніх представників відповідно в сенаті і сеймі) як автономну політичну структуру. Зрештою, єпископ Г.Хомишин 1 грудня 1935 прийняв рішення відкликати своїх представників із парламенту [22].

У листопаді 1937 р. О.Назарук і Г.Хомишин приєдналися до заяви українських громадських діячів та представників Греко-католицької церкви з протестом проти репресій польського уряду щодо галицьких українців [23]. Відзначалося, що за таких обставин існує потреба консолідації національно-державницьких сил в українському таборі різних напрямів та ідеологій. Додамо, що під цим зверненням, крім Г.Хомишина й О.Назарука підписалися відомі суспільно-політичні та релігійні діячі: митрополит Андрей Шептицький, єпископ Йосафат Коциловський, К.Левицький, Д.Левицький, М.Рудницька, І.Макух, М.Стахів, Д.Паліїв, К.Малицька та ін.

Складна міжнародна ситуація, трагічне становище українців у Радянському Союзі посилили в Галичині тенденцію до об'єднання національно-державницьких сил. Ще в грудні 1937 р. у Львові був створений Контактний Комітет (КК), до складу якого ввійшли Українська соціалістична радикальна партія, Українська соціал-демократична партія, Українська Народна Обнова в особі О.Назарука, Фронт національної єдності, Союз Українок та опозиційна група Українського національного демократичного об'єднання. КК розглядався як координаційний центр боротьби проти польського наступу [24]. Члени КК пропагували також ідею створення загальнонаціонального проводу для пошуку шляхів порозуміння серед українського громадянства.

Діяльність О.Назарука припала на дуже складний історичний період (трагічні перипетії Першої світової війни, складний, передусім у моральному вимірі, післявоєнний період, коли всі без виключення національно свідомі галицькі українці гостро переживали окупацію Галичини Польщею, поширення в міжвоєнний період в краї прорадянських настроїв, "пацифікація" польської влади, активізація діяльності українського націоналістичного підпілля тощо). Діяльність клерикалів була своєрідною відповіддю на поширення серед галицько-українського суспільства релігійно індиферентних настроїв. Упродовж 1930-х рр. О.Назарук був правою рукою єпископа Г.Хомишина в його суспільно-політичній і певною мірою культурно-просвітницькій діяльності. По суті, жодне вагоме рішення станіславівський єпископ не приймав без попередньої консультації з головним редактором "Нової зорі".

Таким чином, у 30-х рр. ХХ ст. О.Назарук, як і весь український консервативно-клерикальний табір, виступав за нормалізацію польсько-українських відносин на засадах національно-територіальної автономії українських земель у складі Польщі. Разом із тим, О.Назарук був активним поборником консолідації західноукраїнського суспільства. Консолідаційні акції, в яких він брав участь, були направлені на об'єднання зусиль національно-державницьких сил у боротьбі проти наступу польського режиму.

Література:

  1. Центральний державний історичний архів України у м. Львові (ЦДІАУЛ), фонд 359, опис 1, справа 9.

  2. Лисяк-Рудницький І. О.Назарук і В.Липинський: історія їхньої дружби і конфлікту // В'ячеслав Липинський. Архів. Т.7. – Листи Осипа Назарука до В'ячеслава Липинського. – Філадельфія. Пенсільванія, 1976. – С. ХV – XCVІІ.

  3. Дядюк М. В. Липинський на сторінках щоденника й у листах Осипа Назарука // Молода нація. – 2002. - № 4. – С.127-160.

  4. Швагуляк М. Осип Назарук: сторінки біографії // Український Ліс. – 1995. - № 1. – С. 57-58.

  5. Москалюк М. Українська католицька народна партія і проблема польсько-українського порозуміння // Українсько-польські відносини в Галичині у ХХ ст. – Івано-Франківськ: Плай, 1997. – С. 221 – 224.

  6. Єгрешій О. Єпископ Григорій Хомишин: портрет релігійно-церковного і громадсько-політичного діяча. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2006. – 166 с.

  7. Центральний державний історичний архів України у м. Львові (ЦДІАУЛ), фонд 359, опис 1, справа 397. – Арк. 2.

  8. Наші вісти. – 1925. – 20 листопада.

  9. Центральний державний історичний архів України у м. Львові (ЦДІАУЛ), фонд 359, опис 1, справа 397. – Арк. 5.

  10. Соляр І. Українське національно-демократичне об'єднання (перший період діяльності 1925-1928). – Львів, 1995. – С. 38-39.

  11. Нова зоря. – 1930. – 17 липня. – С. 2.

  12. Центральний державний історичний архів України у м. Львові (ЦДІАУЛ), фонд 359, опис 1, справа 9. – Арк. 167.

  13. Пастирський лист Григорія Хомишина до Всечесного клира і вірних Станиславівської єпархії про політичне положення українського народу в польській державі. – Львів, 1931. – 37 с.; Українська проблема. Написав для духовної і світської інтелігенції українського народу Григорій Хомишин Станиславівський єпископ. – Станиславів, 1932. – 190 с.

  14. Державний архів Івано-Франківської області (ДАІФО), фонд. 2, опис 1, справа 899. – Арк. 2.

  15. Центральний державний історичний архів України у м. Львові (ЦДІАУЛ), фонд 359, опис 1, справа 282. – Арк. 25.

  16. Нова зоря. – 1930. – 17 липня. – С. 1.

  17. Центральний державний історичний архів України у м. Львові (ЦДІАУЛ), фонд 359, опис 1, справа 331. – Арк. 82.

  18. Там само, справа 197. – Арк. 35.

  19. Там само, справа 331. – Арк. 48

  20. Там само, справа 332. – Арк. 2.

  21. Там само, справа 197. – Арк. 18.

  22. Там само, справа 332. – Арк. 38.

  23. Там само, справа 385. – Арк. 3.

  24. Кугутяк М. Галичина: сторінки історії. Нарис суспільно-політичного

руху (ХІХ ст. – 1939). – Івано-Франківськ, 1993. – С.192.

Loading...

 
 

Цікаве