WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Проблема гетьманства Д.Вишневецького (байди) в українській історіографії - Реферат

Проблема гетьманства Д.Вишневецького (байди) в українській історіографії - Реферат

Реферат на тему:

Проблема гетьманства Д.Вишневецького (байди) в українській історіографії

Князь Дмитро Вишневецький (Байда) - одна з помітних та цікавих особистостей української історії ХVІ cт. Він відіграв велику роль у формуванні козацтва, у колонізаційних процесах в українських землях доби пізнього середньовіччя. Дмитро Іванович посідав важливе місце в українській військовій історії та міжнародних відносинах у регіоні Південно-Східної Європи того часу. Його військово-політична діяльність пов'язана з історією не лише України, але також Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії, Кримського ханату, Молдавського князівства. Це була легендарна постать, яку український народ прославив у своїй широковідомій думі.

Українські історики часто зверталися до висвітлення постаті Дмитра Вишневецького, розглядаючи його діяльність з точки зору різних концепцій. В історіографії простежується цікава еволюція наукових поглядів на військово-політичну роль князя в українській історії, виникло багато дискусійних історіографічних питань, вирішення яких вимагає спеціального дослідження. Багато історіографічних аспектів даної проблеми потребує уточнення.

Зокрема науковий інтерес становить вивчення питання щодо зв'язку Д.Вишневецького з українським козацтвом, ролі князя в його організації. З цього випливає наукова проблема гетьманства Дмитра Івановича.

Треба зазначити, що в українській історіографії до нашого часу взагалі залишається дискусійним питання щодо появи у Війську Запорозькому гетьманської посади. Таке становище в історичній літературі пов'язане з дефіцитом джерельної бази та слабкістю теоретичної, методологічної основи висвітлення цього аспекту. Аналізуючи його, необхідно враховувати конкретно-історичні та загальнонаукові підходи. Важливо з'ясувати історичні процеси становлення його військово-політичної організації, роль представників аристократії в цілому та найбільш відомих козацьких ватажків зокрема у розвитку українського козацтва. Потрібно відповісти на питання: як з'явилася у Війську Запорозькому гетьманська посада, яку еволюцію вона пережила у системі козацької організації, наскільки правомірно розглядати Д.Вишневецького як козацького гетьмана? Шлях до розуміння цих питань значною мірою лежить через історіографічний аналіз.

У ХVІ ст. на небосхилі української історії з'явилася нова суспільна сила - козацтво. Саме в цей період його становлення провідниками козаків були представники князівських родів Лянцкоронські, Ружинські, Вишневецькі. Яскравою зіркою в сузір'ї роду Вишневецьких був князь Дмитро (Байда), прозваний так козаками. Він згуртував козаків навколо себе і став їх провідником. З цього приводу в українській історіографії тривалий час дискутується проблема гетьманства Д.Вишневецького.

Більшість істориків ХVІІІ - 40-х років ХІХ ст., досліджуючи цей аспект, називали князя гетьманом. Цієї думки дотримувалися Г.Грабянка, В.Рубан, А.Шафонський, автор „Історії Русів", М.Маркевич, А.Скальковський та інші. Цікавою з історіографічної точки зору є думка А.Шафонського, який вважав, що Д.Вишневецький був „пожалуваний" на гетьманство польським королем. При цьому історик розглядав князя лише як військового провідника козаків [1]. Автор „Історії Русів" стверджував, що Д.Вишневецький був обраний гетьманом після П.Лянцкоронського. При цьому князя показано правителем, який „бувши гетьманом у мирний час, прославився громадянськими чеснотами, відбудовував зруйновані міста, публічні будівлі, наглядав за правосуддям і правлінням земських і городських урядників, заохочував народ до трудолюбства, торгівлі та господарських закладів і всіляким способом допомагав йому відновитися опісля руйнівних воєн, за що пошанований був „батьком народу". Отже, тут розглядаються гетьманські повноваження князя значно ширше, ніж суто військові, гетьманські. По суті, в „Історії Русів" ми бачимо правителя, наділеного всією повнотою державної влади [2]. Цю версію повторив також М.Маркевич [3]. А.Скальковський узагальнено висловився щодо князя Дмитра Вишневецького, який, на думку історика, був „гетьманом древнього козацтва" [4].

Історики ХVІІІ ст. поставили питання щодо послідовності правління гетьманів та датування їх діяльності на цій посаді. Г.Грабянка та В.Рубан першими в історіографії дали перелік українських гетьманів [5]. У їх списку Д.Вишневецький значився другим після П.Лянцкоронського. Цієї точки зору дотримувався також автор „Історії Русів".

Списки гетьманів, вказані у працях істориків ХVІІІ ст., стали предметом для обговорення дослідників цього періоду. М.Маркевич висловив власну версію, за якою намагався більш конкретно визначити дату гетьманства князя. Дослідник вважав, що князь Д.Вишневецький у 1512 - 1514 рр. обіймав гетьманську посаду [6]. Інший дослідник, М.Максимович, не лише називав Д.Вишневецького гетьманом, а й таким, який відкрив дорогу князям волинським на Запорожжя, куди Д.Вишневецький прийшов козакувати у 1556 р. Вчений стверджував, що той „першим з князів Гедиміновичів став гетьманом козацьким". За словами історика, його гетьманство визнавали над собою запорозькі козаки [7]. М.Максимович вважав, що князь Дмитро був третім після П.Лянцкоронського та В.Хмельницького [8].

Історики ХІХ ст. у своїх працях більш критично підійшли до вирішення цього питання. Д.Бантиш-Каменський зазначив, що Дмитро Іванович правував козаками, але гетьманом його ніхто не називав [9]. М.Костомаров вважав Д.Вишневецького козацьким провідником, якого, на думку вченого, лише величали гетьманом [10]. У В.Антоновича у цьому питанні простежується еволюція поглядів від визнання князя гетьманом, до фактичного заперечення цього. У своїх перших працях учений вказував, що П.Лянцкоронський, Д.Вишневецький та Е.Ружинський були гетьманами одночасно, володіли уділами на Україні і кожен з них на правах князя був начальником громадівського ополчення, тобто провідником козаків. Наступність гетьманів у працях істориків ХVІІІ ст., на думку дослідника, була визначена лише для зручності, а в дійсності вона була надумана [11]. В.Антонович називав Д.Вишневецького серед вигаданих гетьманів [12]. У своїх лекціях „Про козацькі часи на Україні" вчений розглядав його лише як старосту канівського та черкаського, не згадуючи про гетьманство [13].

Д.Яворницький не називав Д.Вишневецького козацьким гетьманом. Історик вважав князя „знаменитим вождем низових козаків" [14], „одним з перших козацьких вождів" [15]. На думку вченого, князь зробив першу спробу організувати козаків, і поклав початок „столиці їх, яка називалася Січчю" [16]. Отже, визначний знавець запорозького козацтва Д.Яворницький визнавав Д.Вишневецького першим козацьким провідником, але за формальними обставинами не називав його гетьманом. Так само, хоч і з певними особливостями, характеризував князя А.Кримський [17].

А.Стороженко теж не називав Д.Вишневецького гетьманом, розглядаючи його з точки зору приналежності до князівського роду, який залишив королівську службу, вирушив на Запорожжя, де зібрав козацьку дружину, з якою чинив напади на татарські улуси [18].

Подібної думки дотримувався М.Грушевський. Він теж не вважав Д.Вишневецького козацьким гетьманом. Історик розглядав Дмитра Івановича перш за все як представника аристократії. Аналізуючи це питання, вчений зазначав, що князь становив виняток серед представників української аристократії, які лише використовували козаків, не роблячи нічого для їх організації, „не приймаючи на себе... ролі формальних проводирів козаччини" [19]. Отже, М.Грушевський вважав Д.Вишневецького таким козацьким провідником, не називаючи його гетьманом.

М.Василенко, аналізуючи питання щодо наявності гетьманської посади в українських козаків у першій половині ХVІ ст., звернув увагу на те, що у працях істориків ХVІІІ ст. були дуже поширені списки послідовного правління гетьманів. Час появи цих списків невідомий. На думку історика, цим спискам довіряли дослідники ХІХ ст. Лише у працях І.Каманіна, М.Любавського, О.Яблоновського, М.Грушевського вчений відзначив розрив з цією хибною традицією [20]. Останнє твердження М.Василенка не зовсім відповідає дійсності. Насправді, як свідчить історіографічний аналіз, уже М.Костомаров та В.Антонович поставили під сумнів списки гетьманів.

У добу Української національно-демократичної революції 1917-1921 рр. автори популярних історичних праць з історії України, які покликані були на прикладах славного минулого формувати національну свідомість народу, патетично висвітлювали героїчні козацькі часи, у тому числі діяльність князя Д.Вишневецького, якого вважали козацьким гетьманом. Про його „войовничий хист та завзяту вдачу" писав катеринославський історик-аматор А.Кащенко. Він зазначав, що за 14 років свого гетьманування Дмитро Іванович зміцнив козацтво і своїми відважними походами відсунув татарські кочовища далі від Дніпра [21]. Історик вважав, що гетьманування князя продовжувалося до його загибелі [22]. У короткому історичному нарисі про гетьманів, опублікованому за часів Української держави П.Скоропадського, Д.Вишневецький був названий „першим славним козацьким гетьманом" [23].

І.Крип'якевич у висвітленні цього питання розвивав погляди М.Грушевського. Не називаючи Д.Вишневецького гетьманом, він вважав, що той був „організатор і ватажок козацького відділу" [24]. Подібне ставлення до князя Дмитра спостерігається також у представників української діаспори В.Луціва та Л.Винара. Вони взагалі не ставили питання про гетьманство Д.Вишневецького [25]. З ідеологічних позицій зовсім ігнорували питання щодо гетьманства Д.Вишневецького українські радянські історики [26].

Loading...

 
 

Цікаве