WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Особливості економічного розвитку України у контексті реформ другої половини ХІХ ст. - Реферат

Особливості економічного розвитку України у контексті реформ другої половини ХІХ ст. - Реферат

Новоутворені об'єднання мали свої особливості. Вони виникали як загальноімперські, але їх основу складали українські підприємства, даючи до 65% всієї виробленої продукції [19]. Крім того, іноземцям на стадії становлення монополій належало до 90% акціонерних капіталів. Проте в 1910-1914 рр. намітилася тенденція до перерозподілу контролю над об'єднаннями на користь українсько-російських підприємців у чорній металургії та вугледобувній галузі.

Промисловому розвитку сприяло будівництво залізниць. У політиці уряду стосовно будівництва мережі залізниць можна виділити два відмінних один від одного етапи. На першому - початок XX ст. - відбувалося активне залучення приватного капіталу на будівництво залізниць у європейській частині Російської імперії. У червні 1905 р. було видано закон про це. Він надавав великі пільги інвесторам, бо казна обмежувала свою учать у прибутках частиною чистого прибутку не більше 8% на акціонерний капітал. Це призвело до того, що приватні підприємці були зацікавлені у швидкому будівництві залізниць, щоб скоріше отримати прибуток. На з'їзді представників промисловості і торгівлі перед самим початком світової війни наголошувалося, що у 1910-1913 рр. приріст залізничної мережі відбувався значно повільніше, ніж у попередні сорок років [20]. Проте й при цьому масштаби залізничної мережі в Україні значно перевищували аналогічні в інших районах імперії, займаючи п'яту частину загальноімперських. Другий етап державної політики розпочався у передвоєнні роки. Він визначався інтенсивним викупом державою приватних залізниць і створенням державного сектора. Напередодні війни залізниці на 78% стали державними [21].

Діяльність монополій сприяла суттєвим змінам в економічній та соціальній сфері. Період кризи змінився депресією, яка згодом змінилася новим промисловим піднесенням. Так, Наддніпрянська Україна починаючи з 1910 р. переживала промислове піднесення, яке охопило усі галузі фабрично-заводської промисловості. Особливо швидкими темпами зростала чорна металургія. У 1913 р. Південь України дав 420 млн. пуд. видобутку залізної руди (з 582 млн пуд., видобутих у Російській імперії), або 72,3%. У Донбасі було видобуто 1,5 млрд пуд. вугілля або 78,% (у 1900 р. було видобуто 671,6 млн пуд., або 69,5%), він був єдиним регіоном виробництвакоксу в Російській імперії.

У Наддніпрянській Україні діяв 21 металургійний завод, де вироблялося 69% загальноімперської продукції чавуну, 57% сталі та 58% прокату. Працювало 459 машинобудівних та металообробних заводів, які давали 20,2% всієї продукції імперії, а також випускалося понад 50% сільськогосподарських машин і 40% паровозів [22].

Інтенсивний розвиток промисловості та розширення залізничних мереж позитивно позначилися на формуванні стабільного внутрішнього ринку, сприяли суттєвим змінам у промислових містах, що обумовило процес урбанізації, який проявився у структурних змінах внутрішньої життєдіяльності. З десяти найбільших міст імперії у 1914 р. чотири - Одеса, Київ, Харків, Катеринослав - знаходилися в Україні. Зросла чисельність робітників й населення промислових міст. Розвиток концентрованого промислового виробництва потребував утворення чіткої інфраструктури, що створювало позитивні можливості для піднесення малих та середніх обслуговуючих підприємств. Так, в Одесі наприкінці ХІХст. почали діяти 25 цехів з 79 ремісничими спеціальностями, в яких нараховувалося 3926 майстрів, 4069 підмайстрів і 2556 учнів [23].

Розгорнулося й міське будівництво, особливо конторських приміщень, державних і громадських споруд, зростала кількість навчальних закладів. Великі міста відзначалися досить розвиненою системою комунального господарства: тротуари, гасове освітлення, наявність трамваїв, водопроводу та ін. Діяльність монополістичних об'єднань призвела й до корінного перерозподілу в структурі населення між його міською та сільською частинами за відносними показниками на користь першої. Особливістю цих змін стосовно України був значний приріст мешканців міст за рахунок мігрантів з інших регіонів Російської імперії. Це призвело до збільшення мешканців України з 1863 р. до початку XX ст. більш ніж у 1,7 раза: з 13,4 до 23,4 млн осіб.

Розвиток промисловості призвів до зростання робітничого класу. Так, у вугільній промисловості Донбасу чисельність робітників з 1892 р. по 1900 р. зросла з 25,9 тис. до 82,9 тис. осіб, у Криворіжжі чисельність робітників, зайнятих тільки видобутком руди, склала 15-18 тис. осіб, чисельність робітників металургійних заводів зросла до 43 тис. осіб. У південні губернії для роботи у сільському господарстві щорічно прибувало близько 900 тис. осіб. Загалом у промисловості України працювало 330 тис., у сільському господарстві, рибальстві - 425 тис., на транспорті - 60 тис. осіб та ін. Переважну більшість робітників та обслуги (83,6%) в Україні складали місцеві мешканці, інші - прибулі з Орловської, Курської, Смоленської та ін. губерній Центральної Росії. Згідно з переписом 1897 р. у всіх галузях промислового виробництва було зайнято 554,3 тис. осіб, з них росіян - 185 тис. (33,4%), українців - 204,2 тис. (36,9%), інших - 164 тис. (29,6%). В Донбасі прибулі в 1881 р. складали 7/8 робітників.

На межі століть мігранти складали особливо велику частку в металургійній та вугледобувній промисловості. Так, у металургії їх кількість досягла 41,6%, у вуглевидобутку - 33,5%. У контексті міст це виглядало так: у Юзівці, наприклад, 40,7% її мешканців були вихідцями з центральних губерній Росії та Прибалтики [24].

Монополізація промисловості суттєво впливала і на розвиток сільського господарства. Значний відплив сільського населення до міст був одним з чинників, які обумовили проведення аграрної реформи. Крім того, діяльність монополій супроводжувалася появою медичного, страхового та пенсійного обслуговування, що позитивно впливало на становище частини населення. Зокрема 2 червня 1903 р. було затверджено закон „Правила про винагороди потерпілим внаслідок нещасних випадків робітникам і службовцям, а також членам їх родин, на підприємствах фабрично-заводської, гірничої та гірничозаводської промисловості", з яким його правова дія поширювалася на всі категорії приватних підприємств [25]. Проте позитивні наслідки соціальних зрушень відзначалися лише у великих промислових містах.

Таким чином, реформи другої половини ХІХ ст. створили умови для розвитку промисловості й формування монополістичних об'єднань, які по суті визначали характер змін у соціально-економічному житті України, в т. ч. її урбанізацію, перерозподіл населення, створення промислових регіонів, найважливішим з яких був Донбас. Напередодні Першої світової війни Донбас зайняв виключне становище в Російській імперії. Якщо в 1890 р. видобуток вугілля складав 3,1 млн т (50% від вуглевидобутку в імперії), то у 1900 р. - 11 млн т, а в 1913 р. - 215,3 млн т (понад 70%) і посідав п'яте місце в світі [26]. Проте позитивні наслідки швидкого піднесення промисловості України могли бути більшими, якби цьому не перешкоджала колоніальна політика імперії, яка нещадно експлуатувала природні та людські ресурси.

Висновок

Отже, реформи другої половини XIX ст. позитивно вплинули на розвиток промисловості України, утворення промислових міст і районів. Найважливішими з них стали Донбас, Кривий Ріг та Нікополь. Промисловому розвитку сприяло будівництво залізниць. На початку XX ст. в умовах світової економічної кризи починається формування монополістичних об'єднань, які мали значний вплив не тільки на економічний розвиток країни, але й на появу перших законів щодо соціального та пенсійного забезпечення робітників. Характерною рисою монополій в Україні були значні іноземні інвестиції та велика частка іноземного капіталу в акціонерному капіталі компаній. Зростання монополій призвело до змін у чисельності та складі населення, в т.ч. етнічному.

ЛІТЕРАТУРА:

1. История предпринимательства в России. Кн.2. Вторая половина XIX - начало XX в. - М., 1999.

2. Российское предпринимательство. XVI - нач. XIX века // Отечественная история. - 1998. - № 6. - С. 3-53.

3. Гуржій І. О. Україна в системі всеросійського ринку 60-90 років XIX ст. - К., 1968.

4. Пиріг О.А. Ринок і торгівля України (історичний аспект). - К., 1996.

5. Завальнюк К. В. Торгівля промисловими товарами між Україною та Білорусією у другій половині XIX ст. // УІЖ. - 1998. - № 4. - С. 43-55.

6. Стовбун Р.І. Торговельні зв'язки України і Молдови у пореформений період (1861-1900 рр.) // УІЖ. - 1978. - № 11. - С. 107-113.

7. Кругляк Б.А. Торговельна буржуазія в Україні (60-ті роки XIX ст. - 1914 р.) // УІЖ. - 1994. - №6. - С.72 - 81.

8. Шацилло М.К. Купечество и предпринимательство // Отечественная история. - 1998. - № 6. - С. 33-36.

9. Крутіков В.В. Соціальна структура міської буржуазії України напередодні революції 1905-1907 рр. // УІЖ. - 1992. - № 3. - С. 57-66.

10. Проблеми історії України XX - початку XX ст. - К., 2000.

11. Сборник статистических сведений о горнозаводской промышленности России за 1908 г. - Ч.1. - СПб, 1909. - С. 508-511.

12. Кривому Рогу 200 лет: Ист.-экон. очерк. - Днепропетровск, 1975. - С. 14-18.

13. Завод Новороссийского общества каменноугольного, железного и рельсового производства. М. Юзовка Екатеринославской губернии. - СПб. - 1986. - С. 4-6.

14. Донецк: Ист.-краевед очерк. - Донецк, 1981. - С.43.

.

Loading...

 
 

Цікаве