WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Особливості економічного розвитку України у контексті реформ другої половини ХІХ ст. - Реферат

Особливості економічного розвитку України у контексті реформ другої половини ХІХ ст. - Реферат

Реферат на тему:

Особливості економічного розвитку України у контексті реформ другої половини ХІХ ст.

В сучасній українській історичній науці значно підвищився інтерес до проблем пореформеного розвитку країни у другій половині XIX - на початку XX ст. Це викликано не тільки необхідністю перегляду поглядів радянської історіографії, але й потребою засвоєння значного історичного досвіду, відродження певних традицій, які повинні відіграти позитивну роль у розвитку ринкових відносин сьогоденної України.

Пореформений стан Росії у другій пол. XIX ст., а в її складі й більшої частини України знаменувався проявом загальноімперських і суто національних факторів соціально-економічного розвитку окремих регіонів держави. З точки зору зародження і становлення, а також модернізації економіки виділялися південно-східні райони, тобто та частина України, де найбільш значущим елементом виступала промисловість. Пік розвитку і результативність здійснення реформ 60-х і наступних років припадає на кінець XIX - початок XX ст. Саме в цей час відбувається розвиток торговельного підприємництва, утвердження в економіці, особливо у промисловості, великих монополістичних об'єднань.

Сучасна Україна знаходиться на етапі становлення ринкових відносин, немов переживає повторення на новому історичному етапі тих процесів, що відбувалися на зламі XIX - XX ст. Тому вивчення, узагальнення процесів того часу, в т.ч. й аналіз економічного розвитку, має не тільки великий науковий інтерес, але й важливе практичне значення. В останні роки до цієї проблеми почали звертатися як окремі науковці, так і творчі колективи Росії та України. Серед російських досліджень слід відзначити колективну монографію, присвячену питанням становлення підприємництва в ці роки [1], а також монографію, у якій розглядаються ці проблеми протягом майже чотирьох століть [2]. Проте автори майже залишили поза увагою підприємництво України.

В українській історичній науці цій проблемі приділяється недостатньо уваги, хоча останнім часом науковці все активніше звертаються до неї. Окремі питання становлення ринкових відносин в Україні розглядають у своїх дослідженнях І.О. Гуржій [3] та О. А. Пиріг [4]. Проблеми торговельно-промислового обміну між Україною та Білорусією, Молдовою простежуються у публікаціях К. Завальнюк [5] та Р.І. Стовбун [6]. Праці Б.А. Кругляк [7] розглядають національні та соціальні аспекти діяльності торговельної буржуазії, розвиток ярмаркової торгівлі, М.К. Шацилло - питання трансформації купецтва [8], В.В. Крутіков - чисельність та прибутки української буржуазії напередодні революції 1905-1907 рр.[9]. Широкий спектр загальних питань, пов'язаних із суспільними явищами на зламі тисячоліть, розглянуто у збірці статей науковців відділу історії України XIX - початку XX ст. Інституту історії України НАН України [10]. Таким чином, побіжний історичний огляд показує широту проблеми і багатоплановість її аспектів, які досі не досліджено.

Мета статті - на основі комплексного аналізу літератури і джерел дослідити особливості економічного розвитку України в контексті реформ другої половини XIX ст., розвиток виробництва та його вплив на соціально-економічний розвиток у другій половині ХІХ - на початку XX ст.

19 лютого 1861 р. з'явився царський маніфест про звільнення селян від кріпосницької залежності, що поклало початок буржуазним реформам. Протягом 1860-1870-х рр. було проведено земську, судову, міську, фінансову та ін. реформи. Найбільший вплив мало скасування кріпосного права. Воно враховувало інтереси поміщиків і було руйнівним для селянства. Тільки на Правобережжі селянські наділи збільшилися за рахунок земель польських поміщиків, в інших регіонах України селяни були позбавлені 1 млн десятин. Крім того, селяни мали протягом 49 років викуповувати землю за високими цінами. І все ж реформа відкрила шлях ринковим відносинам у сільському господарстві, формуванню робітничого класу, промисловій революції. Земська (на Правобережжі вона проводилася тільки в 1911 р.) та міська реформи поклали початок становленню місцевого самоврядування, що позитивно вплинуло на розвиток громадської активності заможних верств населення й сприяло становленню нового класу - буржуазії. Загалом проведені реформи, незважаючи на їх половинчатість, сприяли розвитку капіталізму в усіх сферах виробництва.

Протягом другої половини ХІХ - на початку ХХ ст. сформувалися три потужних промислових центри: Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний та Нікопольський марганцевий. Особливе місце займав Донбас. Протягом 60-80-х рр. XIX ст. в Донбасі видобуток вугілля зріс з 6 до 85,3 млн пуд., йшло активне будівництво металургійних заводів, що свідчило про появу вугільно-металургійного регіону [11]. Промисловому розвитку сприяло будівництво залізниць. Велике значення для подальшого економічного розвитку України мало започаткування у 1880-х рр. промислової розробки Криворізького басейну й введення в експлуатацію Катеринославської залізниці, яка з'єднала Донбас із Кривим Рогом та Придніпров'ям [12]. Наприкінці ХІХст. продовжувала розвиватися залізнична мережа Донбасу, обсяги й номенклатура продукції металургійних заводів. Юзівський та Сулинський металургійний заводи внесли вагомий внесок у промисловий розвиток України. На Всеросійській промисловій та художній виставці 1896 р. Сулинський завод одержав золоту медаль за впровадження доменної плавки й мартенівського виробництва на антрациті. Дещо інакше виглядав завод Юза, який розпочав свою діяльність з використання застарілих технологій, проте під тиском часу та конкурентів змушений був брати приклад з Сулинського заводу й запровадити нові технології виплавки чавуну та сталі. Що дозволило йому у 1900 р. на Всесвітній виставці у Парижі отримати „Гран-прі" за високу якість продукції [13]. Зростала й продуктивність заводу. У 1899 р. на Юзівському заводі було виплавлено 17,7 млн пуд. чавуну. За чверть століття виплавка чавуну на ньому зросла у 42 рази [14]. У кінці ХІХ ст. в Україні вже діяли 17 металургійних і 65 машинобудівних заводів. Серед металургійних підприємств виділялися такі, як Дружківський, Донецько-Юріївський, Петровський, Ольховський, Краматорський, Кадіївський, Гартмана. Найбільшою продуктивністю відзначавсяПетровський - на 1900 р. на ньому було виплавлено 9,3 млн пуд. чавуну та 8,1 млн пуд. сталі [15], у той час як, наприклад, Дружківський завод давав 5,9 млн пуд. чавуну та 6,1 млн пуд. сталі [16], а інші - значно менше. Одночасно зростав і вуглевидобуток. З 1861 по 1900 р. він збільшився у 115 разів. Отже, в Донбасі склалася потужна металургія, яка посіла перше місце в імперії за обсягом виробництва.

Наддніпрянська Україна посіла друге місце в промисловому виробництві імперії. Тут було сконцентровано майже 30% промислових підприємств країни, які виготовляли 20,7% промислової продукції. Україна давала половину загальноросійського видобутку залізної руди, стільки ж - чавуну та сталі, три чверті вугілля і майже стільки ж залізничних рейок. Промисловість таких міст, як Київ, Харків, Катеринослав, Одеса, Херсон, Миколаїв, Єлісаветград, Кременчук, Луганськ, Юзівка та Маріуполь, у 1900 р. виробляла 70% усієї української промислової продукції.

Основними факторами, що забезпечили швидке зростання промисловості в Південно-Східній та Наддніпрянській Україні, стали: урядові замовлення, пільги підприємцям, протекціоністська політика, значні іноземні інвестиції та ін. На початку XX ст. на вугільну промисловість Донбасу, наприклад, припадало 74% іноземних капіталів, які діяли у вугільній промисловості імперії.

Промислове піднесення було перерване економічною кризою 1900-1903 рр. Почалося скорочення виробництва. Припинили плавку чавуну більше половини печей металургійних заводів Донбасу. В 1901 р. на металургійному заводі Новоросійського товариства з 6 доменних печей працювало лише 2 [17]. У роки кризи найбільше постраждали середні та невеликі підприємства, разом зі скороченням виробництва на великих підприємствах став падати й курс їх акцій. Якщо в 1899 р. курс акцій Донецько-Юр'ївського заводу становив 680 крб., то в 1901 р. - тільки 50 крб. [18]. В умовах кризи прискорилися процеси концентрації виробництва й капіталу, створення монополій, злиття банківського і промислового капіталу.

У 1901 р. було створено перший синдикат „Продвагон", до якого увійшли 13 великих вагонобудівних заводів. У тому ж році XXVI з'їзд гірничопромисловців півдня Росії вперше поставив питання про необхідність організації синдикату в металургії, а в 1902 р. уряд затвердив статут такого синдикату, що отримав скорочену назву „Продамет" (товариство для продажу виробів російських металургійних заводів). Його основу склали заводи півдня країни, а також Царства Польського, деякі підприємства Центральної Росії та Уралу. У 1902 р. було створено й синдикат з продажу спеціальних чавунів - феромарганцю, феросиліцію, дзеркального, до якого увійшли Донецько-Юріївський, Дніпровський, Новоросійський (Юза), Ольховський, Російсько-Балтійський, Олександрівський заводи. Згодом він здійснював вже 90% збуту спеціальних чавунів Російської імперії. В тому ж році було створено синдикат з продажу залізних труб - „Трубопродаж", що об'єднав 10 заводів, у т.ч. 5 заводів Півдня. Його збут дорівнював майже 100% труб. У 1903 р. було створено всеросійський синдикат „Цвях", який об'єднав 32 заводи, у т.ч. Дружківський, Олександрівський, Дніпровський заводи. У 1904 р. було створено синдикат „Продвугілля", до якого увійшло 18 окремих акціонерних товариств, що видобували близько 75% вугілля в Донбасі, та ін.

Loading...

 
 

Цікаве