WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Сфери суспільно-політичної діяльності нового покоління протестантів України - Реферат

Сфери суспільно-політичної діяльності нового покоління протестантів України - Реферат

Реферат на тему:

Сфери суспільно-політичної діяльності нового покоління протестантів України

Актуальність теми статті обумовлена активними суспільними перетвореннями, що динамізувалися з проголошенням незалежності України, які включають суттєві зміни в релігійному житті. Протестантські конфесії, у недавньому минулому відкинуті владою на маргінес суспільного буття, активно включилися в цей процес. З огляду на зазначений факт, виникає необхідність неупередженого аналізу сфер суспільно-політичної діяльності євангельських та харизматичних церков України.

Як свідчить докладне ознайомлення з науковими працями, на сьогодні проблема взаємодії політики і релігії знаходиться в полі зору багатьох вітчизняних філософів, релігієзнавців, істориків церкви, політологів (А.Аристова, В.Єленський, С.Здіорук, А.Колодний, В.Любащенко, Ю.Решетніков, П.Яроцький та ін.). У їхніх студіях осмислено чимало аспектів суспільно-релігійного життя сучасної України в розрізі протестантизму. Разом з тим, посилення впливу новітніх протестантів на суспільно-політичне життя України в період 2004-2008 рр. вимагає уважнішого аналізу та вивчення тенденцій цього процесу, чим і обумовлений вибір теми статті.

Протестантизм в Україні характеризується строкатістю теологічних підходів, що зумовлено численністю напрямів та течій, якими представлений цей напрям. Позиція протестантів, які хоч і мають у корінні радикальні традиції відсторонення від суспільно-політичних процесів, що детерміновані історією взаємовідносин між протестантськими конфесіями та радянською державою, все ж намагається відповідати на запити часу і виробляти соціальне вчення, в якому намічені тенденції до співпраці з державою у суспільній царині.

Так, у заяві-зверненні пастирської конференції Всеукраїнського союзу церков християн віри євангельської відтворено думку і вірних, і, власне, керівництва церкви: "Ми розуміємо, що шлях до Бога, стосунки з Ним та дотримання Божих заповідей – це особиста справа кожної людини. Але є загальноприйняті норми моралі, поведінки та відносин, що їх держава, як інститут, встановлений Богом для підтримання порядку в суспільстві, повинна пропагувати, підтримувати й охороняти... Вважаємо недопустимим, що держава не використовує своє право, владу і можливості для зупинення подальшого розтління та духовного руйнування суспільства... Віримо, що єдиний шлях до прогресу, благополуччя і процвітання – це шлях покаяння перед Богом за гріхи і беззаконня" [6, с.48].

Політичні події в Україні підштовхують українських протестантів виробити власне соціальне вчення. Задля цього 2 серпня 2005 р. відбулася зустріч лідерів протестантських церков України. Вона виявила фактичні розбіжності у підходах до цього питання між представниками, за висловом Ю.Решетнікова, "старшого" покоління (переважно баптистські, п'ятидесятницькі, адвентистські церкви) та "молодих", переважно харизматичних, церков [19]. На цій зустрічі було піднято три вузлових питання: що, власне, розуміється під терміном політика; про дозволені межі участі віруючих у політичній діяльності; хто ж може брати участь у політичній діяльності [19]. Проблемою на шляху конструктивного ведення дискусії з цього приводу є відсутність будь-яких формалізованих концепцій практично у всіх протестантських церков України. Зазначимо також, що всередині протестантських спільнот наявна тенденція до спроби окреслення цієї актуальної нині проблематики, що підтверджує, зокрема, теологічна та популярна література (на жаль, практично перекладного характеру), яка висвітлює цю проблему. У зв'язку з цим серед інших виокремимо такі книги: С.Аделаджа "Громадянська позиція" (старший пастор харизматичної організації "Посольство Боже") [1], Д.М.Дойчландер "Світський уряд: Боже інше Царство" (Українська лютеранська церква) [3]; Стотт Д. "Нові проблеми сучасних християн" [23], С.Балюк "Церква, держава, суспільство: прямі, що перетинаються" [2], В. Єременко "Бог, політика і ми" [5] та інші.

Слід зауважити, що, зокрема, харизмати перебувають сьогодні під впливом учення пастора громади "Нове покоління" (Рига, Латвія) О.Лєдяєва про "Новий світовий порядок" (як відомо, протестантські церкви знаходяться в єднанні зі своїми закордонними братніми церквами, тобто можемо говорити про певні впливи та запозичення). Також можна простежити певний зв'язок між ідеями О.Лєдяєва й участю у виборах міського голови Києва Л.Черновецького – послідовника харизматичної організації Сандея Аделаджі "Благословенне посольство Царства Божого для всіх народів". Можна стверджувати, що вчення про "Новий світовий порядок" виходить зі власне релігійної сфери і стає помітним чинником входження харизматів у суспільне життя. Наведемо основні тези концепції О.Лєдяєва: 1). Церква невіддільна від держави і створена Богом для держави та суспільства. 2) Церква має керувати державою, що передбачає панування християнського світогляду в політичному, економічному, соціальному, духовному житті суспільства. 3) Запорукою відродження суспільства має стати відроджений уряд; коли влада стане християнська, християнським стане весь народ. 4) Стратегією церкви ХХІ ст. є вторгнення й експансія; церква останнього часу має проповідувати всім людям, а особливо керівникам держав. 5) Внаслідок остаточного пробудження наступить Новий світовий порядок [12]. Наголосимо, однак, що концепція про політичне панування церкви над державою не нова, адже навіть у своїх формулюваннях повністю збігається з ідеями папоцезаризму. Також появу цього вчення можна розглядати як продовження соціально орієнтованих богословських теорій другої половини ХХ ст.: соціального євангелизму, теології визволення, теології революції, феміністської теології.

Концепція "Нового світового порядку" викликала резонанс у християнському середовищі. Так, щодо цього питання було офіційне роз'яснення прес-служби УПЦ КП. У ньому, зокрема, зазначено: "Доктрина О. Лєдяєва містить ознаки релігійного екстремізму, заклики нетерпимого ставлення та дискримінації щодо віруючих інших віросповідань та інших релігійних течій в Україні та за її межами. У виступах О. Лєдяєва містяться заклики, спрямовані на порушення основ конституційного ладу України: народного та державного суверенітету, цілісності території, світського характеру влади, верховенства права, ідеологічної багатоманітності, рівності всіх людей у правах, невідчужуваності та непорушності прав людини, що порушує Конституцію та чинне законодавство України" [13]. Голова ВБЄХБ Г.Комендант заявив, що вважає його лжевченням, що не базується на Біблії. При цьому наголосив, що церква покликана проповідувати в середовищі правлячих кіл, але церкву не слід розглядати саме як політичну силу, практично надаючи їй статусу політичної партії [15, с. 10].

Можна також простежити певні запозичення із концепції О.Лєдяєва в передвиборній програмі Л.Черновецького: "У кожного депутата, судді, Президента, прем'єр-міністра Біблія повинна знаходитися на робочому столі. Кожен виборний державний діяч, у тому числі і член уряду, повинен обов'язково відвідувати церкву, читати Біблію" [14, с.7]. Тобто можливість участі в роботі державних органів мусульман, юдеїв чи атеїстів не розглядається, а це вже суперечить принципу свободи совісті.

Протестантські лідери України старшого покоління, маючи за плечима досвід взаємовідносин релігії та держави в радянську епоху, часто були прибічниками тієї позиції, що церква не повинна брати участь у суспільному житті країни. "Церква і держава отримала від Бога різні інструменти для втілення кожним з них свого покликання. Держава – примусову (тілесну) силу (меч – Рим. 13:4). Церква має ж духовну силу (Святий Дух – Ів. 3:3). Тоді, як окремі християни можуть допомагати державі у виконанні її завдань (користуватись правом голосування і навіть прагнути політичної посади), церква у цілому не повинна плутати своє покликання з покликанням держави. Також за жодних умов церква не повинна змішувати своє покликання з покликанням держави" [20, с.13].

Натомість харизматична організація "Посольство Боже" дотримувалася позиції (зокрема, і в період Помаранчевої революції та в наступні роки), що повинні бути ті люди, які внесуть Божі принципи і закони в усі суспільні сфери, зокрема політику. І тому під час передвиборних перегонів 2004 року висунула свого кандидата у Президенти країни (Леоніда Черновецького). А під час виборів пастор громади Сандей Аделаджа навіть пожалкував про те, що вони "тільки півтора року тому почати завойовувати політичний вплив у країні" [11].

Взагалі до виборів Президента протестантські священики поставилися дуже серйозно. Активно брати участь у виборах послідовно закликали і проповідники абсолютно всіх протестантських конфесій. На такій позиції стояли й християнські ЗМІ. "Бог дозволив нам жити в цій державі, люблячи яку варто максимально високо цінувати свій голос за майбутнього Президента України", – писала газета "Камень краеугольный" [16, с.3]. "...Місце нашої битви – піднебесна, і зброя наша – молитва. Але Воля Божа полягає в тому, щоб ми запровадили її на виборчих дільницях. Бог дав нам можливість "знищити" богоненависницьку ідеологію за допомогою виборчих бюлетенів..." [4, с.2].

Для протестантів президентські вибори 2004 р. стали визначальними ще й тому, що вперше в історії суверенної України на пост Президента України шляхом висунення балотувався народний депутат, який є членом харизматичної церкви "Посольство Боже", лідер Християнсько-ліберальної партії Л.М.Черновецький. Називаючи себе "моралістом", про що, на думку Л.Черновецького свідчать його дії, пов'язані з фінансуванням різних гуманітарних і соціальних проектів, він вважає, що тільки "християнство і християнські цінності повинні стати свого роду керуванням до дії будь-якого чиновника, незалежно від його віросповідання", "кожний виборний державний діяч, у тому числі і член керівництва, повинен обов'язково відвідувати церкву, читати Біблію і керуватися християнськими цінностями і мораллю" [14, с.7]. Результат першого туру – 120567 голосів або 0,45% голосів виборців – 8 місце в загальному рейтингу кандидатів.

Час після президентських виборів виявив різні позиції протестантських громад щодо участі в суспільно-політичному житті країни. Низка церков утримувала нейтральну позицію і закликала вірних своїх громад не вдаватися до тих дій, які проводила опозиція. Такої позиції дотримувалися всі лідери АСД, а також деякі громади інших протестантських конфесій. Проте таких церков виявилося не так вже й багато порівняно з тими, хто зайняв іншу позицію в ситуації, яка склалася в країні після другого туру голосування. Коли до президентських виборів протестантські громади перебували тільки в молитвах за справедливі вибори, то після виборів чимала когорта церков висловили своє ставлення до подій, що відбувалися, не тільки молитвами, але й участю у мітингових процесах, благодійництвом та численними зверненнями і заявами лідерів громад [22, с.151].

Loading...

 
 

Цікаве