WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Прикордонна торгівля між Річчю Посполитою і Московською державою (1618-1648 рр.) - Реферат

Прикордонна торгівля між Річчю Посполитою і Московською державою (1618-1648 рр.) - Реферат

Асортимент товарів

У 1630-х рр. з Лівобережжя Дніпра експортувалися до Московської держави лисячі й видряні шкури, кушаки, чоботи. Активно постачалася зі лісостепової частини Чернігово-Сіверщини та міст київського Задніпров'я на ринки порубіжних московських міст худоба: коні, воли, корови з телятами, яловиці, вівці й ягнята[59]. Також предметом експорту до Московської держави був готовий одяг: шуби, зіпуни, шапки, плаття тощо[60].

У 1640-х рр. важливою статтею задніпровського експорту в Московську державу стає сіль. Протягом 1641–1642 рр. на курський ринок привозиться сіль з Глухова та Ніжина. З останнього купець доставив аж 10 возів солі. Довозу солі з міст Чернігово-Сіверщини та київського Задніпров'я сприяла ринкова кон'юнктура. Середня ціна воза солі тоді становила 7, 25 рубля і була однією з найвищих цін за першу половину XVIІ ст.[61] Ця кон'юнктура була тимчасовою, але саме протягом 1641–1642 рр. купці з українського лівобережжя Дніпра проникали для продажу солі у віддалені від центрів торгівлі закутки прикордонних територій Московської держави.

Значним попитом у Московській державі користувалися коні та худоба. Відомості, що стосуються курського ринку, фіксують продажі коней купцями з Ніжина, Ромен, Сосниці, Ічні, Гадяча, Лубен[62]. Предметом угод купівлі – продажу виступали робочі коні й кобили; бойові коні з Чернігово-Сіверщини та київського Задніпров'я не надходили. Це можна пояснити високим попитом на них і на внутрішньому ринку. Принагідно слід відзначити, що представники місцевої московської влади цікавилися можливістю купівлі бойових коней на Чернігово-Сіверщині.

Набирала обертів торгівля волами. Ще у 1630-х рр. купці з Чернігово-Сіверщини та київського Задніпров'я почали переганяти волів на московські ринки, хоч їх основна маса, безумовно, скеровувалася на Люблін. У 1640-х рр. стада волів почали переганяти через кордон на Свинський ярмарок. У 1644 р. стадо волів гнали для продажу ніжинські купці, сподіваючись виручити за кожного по 3 рублі й гривеник[63]. Вже після початку повстання Б. Хмельницького чернігівська шляхта, що у своїх маєтках розводила значну кількість волів, зробила спробу продати їх на сході, оскільки традиційний шлях на Люблін опинився у сфері козацької юрисдикції. Документація Посольського приказу зафіксувала факт пригону під селом Супонєв Брянського уїзду стада з понад 200 волів. Купці Дмитро Юр'єв й Іван Матвеєв, що їх пригнали, повідомляли, що воли з Менської маєтності Адама Киселя, а женуть вони волів на Свинський ярмарок. Пробувши три тижні під селом, купці вночі таємно прогнали волів карачевською дорогою на московську дорогу, хоча й пояснювали московським урядникам, що женуть волів на Смоленськ, а не на Москву[64].

Важлива роль чернігово-сіверським та задніпровським купцям належала у постачанні на ринки сусідньої держави дьогтю. З 105 бочок дьогтю, що продалися протягом 1647 р. на курському ринку, 32 поставили роменці, 20 – новгород-сіверці, 12 – глухівці, 18 – ічнянці[65]. З Глухова і Гадяча на курський ринок постачали просолену рибу, з Новгород-Сіверського – пряники й хміль[66]. Користувався попитом на курському ринку й одяг, що привозився із закордону. Напередодні Визвольної війни купці з Сосниці, Гадяча й Глухова привозили сюди кафтани, жупани, панчохи тощо[67]. На білгородський ринок з Задніпров'я везли пшоно, борошно, керамічний посуд[68]. Знаходили своїх покупців і різноманітні сукна, вовна тонкої пряжі, прикраси з золота й срібла[69]. Добре й досить дорого (півтора рубля за штуку) продавалися на московських ринках сітки для підводної ловлі бобрів, що, правдоподібно, виготовлялися ніжинськими ремісниками[70]. Купці з Лівобережної України постачали до сусідньої держави "турецькі товари": килими, коци і саф'яни, а також мускатні товари (прянощі)[71]. Був попит також на рушниці, особливо нарізні (гвинтовані), шаблі[72].

Натомість, великим попитом на ринках Чернігово-Сіверщини та київського Задніпров'я користувалися хутра, особливо соболині[73]. Місцеві урядники готові були навіть створити пільгові умови для купців, які б приїхали з таким товаром. У кінці січня 1646 р. конотопський підстароста Станіслав Сосновський звертався з проханням від імені закрочимського земського писаря Кшиштофа Броховського, що приїхав уводити Адама Киселя у володіння Менською волостю, до путивльського воєводи князя Василя Львова, щоб по змозі послав з Путивля до Конотопа торгових людей з соболями, соболиними хвостами та хутром для продажу писарю. Підстароста обіцяв звільнити такі товари від мита, а також безкоштовно забезпечити купців хлібом, сіллю та вівсом[74]. Чернігівський підстолій Станіслав Ґулчевський у вересні 1647 р. спеціально надсилав з Миргорода до Путивля миргородського війта Мартина Олексійовича та своїх слуг Кореневського і Семена Боярина, щоб купити соболів, соболиного та іншого хутра[75].

Однак основна маса хутра все ж доставлялася московськими купцями на сіверські та задніпровські ярмарки. Зокрема, у червні 1644 р. близько двох десятків купців з Брянська, Калуги й Вязьми (серед них – пушкарі, стрільці й посошні селяни) відправилися на стародубський ярмарок. Із собою вони везли соболині, рисячі хутра, соболині пупки, куниці, соболині шуби тощо. Торгівля з невідомих причин не склалася; більшість товару не продалася, а на шляху додому під приводом несплати належного мита товар у них ще й конфіскували[76]. Не виключено, що саме під час приїзду цих купців на стародубському ярмарку пропозиція хутра суттєво перевищувала попит. В цілому ж, інтерес населення лівобережжя Дніпра, особливо шляхти, до цього різновиду товару був досить значним.

Таким чином, прикордонна торгівля між Чернігово-Сіверщиною та київським Задніпров'ям і південно-західними повітами Московської держави між 1618 та 1648 рр. розвивалася під сильним впливом стану міждержавних стосунків, що залишалися неврегульованими до 1634 р., а щодо територіальних суперечок до 1644 (формально), а до 1647 р. (фактично). Перебуваючи протягом більшого часу в стані ні війни, ні миру сусідні держави законодавчими і виконавчими засобами намагалися обмежувати торгові контакти своїх купців. Це наклало відбиток на ступінь свободи торгівлі в сусідній державі, асортимент товарів, торгувати якими дозволялося, зрештою сам механізм здійснення торгівлі. Значний перелік заборон, ініційований як Річчю Посполитою, так і Московською державою, сприяв розвитку нелегальної торгівлі, завезенню контрабандних товарів. Спроба боротися з цим адміністративними заходами – шляхом заснування й розбудови системи митних пунктів – мала обмежений ефект, оскільки в нелегальну чи контрабандну торгівлю виявилися втягнутими навіть представники центральної влади на місцях, для яких участь в ній приносила немалий зиск.

Література

  1. Volumina legum Regni Poloniae et Magni Ducatus Lituaniae ab anno 1347 ad annum 1780 / Ed. J. Ohryzko. – Petersburg, 1859. – T. IV: 1641–1668. – S. 35; Filipczak-Kocur A. Skarb koronny za Władysława IV (1632–1648). – Opole, 1991. – S. 18.

  2. Центральний державний історичний архів України у Львові (далі – ЦДІАЛ). – Ф. 9: Львівський ґродський суд. – Оп. 1. – Спр. 395. – Арк. 602–603, 619–620, 603–607.

  3. Volumina legum. – T. IV. – S. 41.

  4. Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах (далі – ВУР). – М., 1953. – Т. І: 1620–1647 годы. – С. 428–431.

  5. ЦДІАЛ. – Ф. 9. – Оп. 1. – Спр. 395. – Арк. 627–628.

  6. ВУР. – Т. І. – С. 428–431.

  7. Российский государсвенный архив древних актов в Москве (далі – РГАДА). – Ф. 79: Сношения России с Польшей. – 1644. – № 1. – Л. 379–381.

  8. Памятники южновеликорусского наречия. – М., 1982.

  9. ВУР. – Т. І. – С. 156–157.

  10. РГАДА. – Ф. 79. – 1637. – №. 1. – Ч. 1. – Л. 418–419.

Loading...

 
 

Цікаве