WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Прикордонна торгівля між Річчю Посполитою і Московською державою (1618-1648 рр.) - Реферат

Прикордонна торгівля між Річчю Посполитою і Московською державою (1618-1648 рр.) - Реферат

Краще розбудована система митного контролю у Московській державі на даному відрізку кордону пояснювалася, насамперед, трьома причинами. По-перше, жорсткішою регламентацією з боку держави зовнішньої торгівлі. По-друге, для Московської держави Дніпровсько-Донське межиріччя відігравало набагато важливішу роль, ніж для Речі Посполитої. Якщо остання тут вела торгові стосунки лише з державою Романових, то Московська держава через цей регіон підтримувала торгові контакти, крім Польсько-Литовської держави, ще й з Наддунайськими князівствами (Молдова, Валахія, Трансільванія), Кримським ханством, Османською імперією, її православними територіями (Греція, Болгарія, Близький Схід) і навіть епізодично з державою Габсбургів. Зрештою, слід зважати на характер колонізації згаданого регіону з боку конкуруючих країн. Річ Посполита просувалася в Задніпров'я засобом або народної, або організованої магнатами колонізації. В той само час московська колонізація мала виразно централізований, державний характер. Як наслідок, поява державних інституцій в річпосполитській частині характеризувалася тенденцією запізнення, а в московській частині колонізація саме з цього розпочиналася.

Торгові шляхи

Транспортні шляхові вузли Чернігово-Сіверщини і київського Задніпров'я мали добре сполучення з московськими порубіжними містами. Однією з найбільш важливих була дорога Новгород-Сіверський – Путивль. Прямуючи з Новгорода-Сіверського, дорога відразу ж наштовхувалася на найбільш серйозну перешкоду по напрямку свого руху – Десну. Ріка долалася за допомогою Путимського перевозу, що існував, принаймні з XVI ст. у селі Пирогівка. Далі дорога вела до Глухова[16], а звідтіль повертала на південь, рухаючись по правобережжю Єсмані, правдоподібно, через Уздицю. Через чергову значну водну перешкоду на своєму шляху – Клевень – купці переправлялися за допомогою Великого Клевенського перевозу, розташованого поблизу впадіння до Клевені Мариці, нижче Волокитина[17]. Саме тут постійно перебувала путивльська прикордонна застава, що в документах фігурує як застава на Волокитиних Ростанях[18]. Після перевозу дорога прямувала безпосередньо до Путивля. Загальна довжина дороги Новгород-Сіверський – Путивль складала близько 90 верст[19].

Іншою важливою магістраллю, що з'єднувала прикордонні регіони Речі Посполитої і Московської держави, була Велика Рильська дорога між Новгородом-Сіверським та Рильськом. До Глухова вона цілком збігалася з попередньою. Далі прямувала на схід, правдоподібно, між Сварковом і Білокопитовом, вище Старикова і, напевно, через Крупець. У роки Смоленської війни біля впадіння Обести у Клевань знаходилася сосновська сторожова застава севських козаків[20]. Правдоподібно, Велика Рильська дорога виникла з польової після 1618 р. У серпні 1621 р. путивльські воєводи скаржилися у Розрядний приказ, що рильські торгові люди їздять з Рильська у Новгород-Сіверський повіт, оминаючи Путивль, проклавши нові дороги "внизу по Клевені"[21]. "Книга Большому Чертежу" (її Тобольська редакція 1683 р.) вказує відстань між її кінцевими пунктами – 30 верст[22].

Третя магістраль, що вела з Новгорода-Сіверського до Московської держави, прямувала до Севська. Джерела московського походження називають її "Новгородською старою дорогою". Ця дорога, подолавши Десну через Путимський перевіз, прямувала на Кояковичі. Тут вона долала через Кояковичівський міст на Ігровому броді Івотку[23] й прямувала у північно-східному напрямку; дійшовши до витоків Знобівки. Далі дорога йшла поряд Страчева (північніше) й Торлонова (південніше) і, зрештою, добігала кінцевого пункту призначення[24]. Дана дорога була одним з фрагментів так званих "польських" шляхів, що вели через Кроми до верхів'я Оки[25].

Через північну частину Новгород-Сіверського повіту проходила дорога Стародуб – Трубчевськ – Брянськ[26]. У Погарі дорога долала за допомогою перевозу Судость й незабаром залишала межі повіту. Фрагмент іншої дороги із Стародуба на Брянськ (фактично через Почеп) знаходився на самому північному куті Новгород-Сіверського повіту. Тут дорога проходила поряд з новгород-сіверським селом Івантенки. Цією дорогою брянські купці їздили на Стародубський ярмарок[27].

З часом для путивльських купців все більшого значення набуло сполучення не з Новгородом-Сіверським, а з задеснянськими містами Чернігово-Сіверщини та центрами київського Задніпров'я. З останніми сполучення здійснювалося через Ромни. Для прикладу можна навести шлях московського посла до Богдана Хмельницького Івана Фоміна у серпні 1653 р.: Ромни – Лохвиця – Лубни – Лукомль – Горошин – Буромль – Єреміївка – переправа через Дніпро[28].

До виникнення Конотопа сполучення Путивля із задеснянськими містами Чернігово-Сіверщини не мало регулярного характеру. Одним із варіантів такого сполучення може бути так званий "Путивльський шлях на Чернігів", яким московські війська у вересні 1633 р. здійснили другий похід на Чернігів. Цей шлях йшов через Сорокодуббя, Івангородище, Борзну, повз Сиволож. Поблизу Сиволожа, на дорозі з Борзни до Ніжина, знаходився так званий путивльський плац, що відкривав пряму дорогу до чернігівських перевозів через Десну[29]. Таким чином, цей шлях опосередковано вказує на сполучення між Путивлем і Черніговом та Ніжином через Борзну.

На ділянці від Путивля до Борзни дорога після перевозу через Клевень йшла до Литвиновичів, а далі до переправи через Сейм поблизу Батурина. У кінці 1630–1640-х рр. сполучення Путивля з Ніжином, Черніговом, Переяславом, Києвом напевно вже здійснювалося через Конотоп. Зокрема, московські посли до Б. Хмельницького Артемон Матвєєв та Іван Фомін у червні – липні 1653 р. їхали за маршрутом: Путивль – Конотоп – Борзна – Ніжин – Дівиця – Носівка – Басань – Переяслав[30]. На ділянці Ніжин – Путивль збігався з маршрутом цих послів і шлях Василя Бутурліна з України на початку 1654 р.[31].

Потужний економічний розвиток Вишневеччини напередодні 1648 р. не міг не відобразитися на зміні значення старих і появі нових торгових шляхів. Основні магістралі поступово концентрувалися на території київського Задніпров'я. Ітинерарій шляху московських послів Родіона Стрешньова та Мартем'яна Бредихіна до Б. Хмельницького у середині вересня 1653 р. в Україну і наприкінці грудня назад, як здається, дуже добре відобразив цю тенденцію. Посли в Україну проїхали за маршрутом: Севськ – Путивль – Корибутів – Красне – Прилуки – Пирятин – Прохорівка – Жовнин, навпроти якого переправилися через Дніпро. Зворотній шлях по лівобережжю Дніпра посли також розпочали з Жовнина, але далі рухалися понад Сулою (у першому випадку переважно понад її притокою – Удаєм):. Горошин – Лукомль – Лубни – Лохвиця – Ромни – Хмелів – Путивль[32].

Обидва згадані шляхти відтворювали основні напрями поступу колонізації Задніпров'я саме з боку Речі Посполитої, а, відтак, можна ствердити, що саме жителі лівобережжя Дніпра торували ці дороги, налагоджуючи торгівлю з московськими купцями. Ці дороги об'єктивно, як і шляхи з Чернігово-Сіверщини, замикалися на Путивлі. Останні, тому що так склалося ще з києво-руських і литовських часів, а перші внаслідок виходу верхів'їв Удаю і Сули саме в район Путивля. Дещо відмінним напрямом прокладали собі шлях до Московської держави купці з Конецпольщини – іншої латифундії на території Задніпров'я, до складу якої входили Гадяччина, Полтавщина й Миргородщина. Тут колонізація просувалася уверх течій Псла і Ворскли, що об'єктивно підштовхувало до складення торгових стосунків з найбільшим московським адміністративним центром у цьому напрямі – Білгородом. Однак, вже згаданий жорсткий контроль за торгівлею з боку московської адміністрації до середини XVII ст. не давав можливості й підстав Білгороду виступити конкурентом Путивля.

Правова регламентація торгових зв'язків

Прикордонна торгівля між Річчю Посполитої та Московською державою в досліджуваний період була цілком прив'язана до стану міждержавних взаємин. Як підсумок Смути у грудні 1618 р. у Деуліно, неподалік Москви, уповноважені представники обох держав уклали перемир'я терміном на 14 з половиною років. Сам факт його підписання свідчив про відсутність у сторін бажання надовго врегулювати міждержавні справи. Московська сторона вважала свої поступки, насамперед територіальні (передавалися Смоленщина, Стародубщина і Чернігово-Сіверщина), явищем тимчасовим і сподівалася їх перегляду шляхом військового реваншу. Польсько-литовські представники на цих переговорах висували вимогу визнання за Владиславом Вазою московського престолу, яку реалізувати не вдалося, тому сподівалися з часом домогтися не лише цього, але й головної мети, що спонукала Річ Посполиту офіційно втрутитися в Смуту, – об'єднання шляхом міждержавної унії обох країн під скіпетром Вазів. Попри це, текст перемир'я корегувався внаслідок дипломатичного тиску польсько-литовської сторони і в обставинах, вкрай негідних для московських переговірників. Останні погодилися на передачу визначених територій з озброєнням, посадськими людьми і селянами. Але для купців був зроблений виняток – їм дозволялося самостійно здійснити вибір: чи залишитися, чи переселитися зі своїм майном до Московської держави. Судячи з перебігу переговорів, які велися в Деуліно, купцям обох країн дозволялося торгувати без істотних обмежень. Початково навіть передбачалося, що підприємці з Речі Посполитої, наприклад селітряники, можуть орендувати у московської казни право розробки природних ресурсів сусідньої держави. Проте відносна паніка, що панувала в середовищі московської еліти на час укладення перемир'я, швидко минула під впливом владної політики, яку стержнював Філарет Микитович, батько молодого царя, що повернувся з польсько-литовського полону в червні 1619 р.[33]. Як наслідок, економічним інтересам Польсько-Литовської держави був завданий удар. Московський уряд заборонив польським і литовським купцям торгувати у Москві та Замоскворіччі, обмеживши ареал їх торгівельного інтересу прикордонним територіями[34]. Так само оперативно були припинені спроби підприємців з Речі Посполитої налагодити селітряне виробництво на території сусідньої держави..

Loading...

 
 

Цікаве